Минулого разу я розповідав про те, що в альбомі філуменіста, придбаного на "блошиному" ринку є сірникові етикетки присвячені комахам-шкідникам. На одній із сторінок наклеєні аж три мініатюри з колорадським жуком. Цікаво, що серія етикеток датована 1966 роком. Чому саме йому була приділена така увага?
Пам`ятаю, що вперше колорадського жука побачив ще малим, десь в 1962 чи 1963 році. Я разом з меншим братом допомагали бабусі Полі збирати цих ненажерливих жовто-чорних істот. Ми їх збирали з картопляних кущів в банку з гасом, а потім з переможним виглядом спалювали. І така процедура відбувалася по декілька разів щоденно. Згадую, що бабуся проклинала "чортових американських шпигунів", за те, що вони таємно завезли в нашу країну колорадських жуків. І ми всі свято вірили в це. А недавно прочитав, що у книзі історика Тамари Ейдельман "Як працює пропаганда" описано, як влаштовано поширення фейкової інформації, і докладно розібрано кілька прикладів — від історичних (справа Бейліса) до зовсім недавніх (розп'ятого хлопчика). Є в книзі і матеріал, присвячений колорадському жуку — і тому, як американці нібито спеціально розповсюджували його у Східній Європі. Ось що автор пише:
"Американці в уяві радянської пропаганди та радянських людей виробляли жахливі речі. Однією з найвитонченіших їх вигадок було поширення колорадського жука. Цього смугастого жовто-чорного шкідника справді на початку XIX століття виявили у Скелястих горах в Америці. Але тоді ніхто й припустити не міг, яке йому належить майбутнє.
Колорадський жук — дуже неприємний шкідник, який, спустившись зі Скелястих гір, раптом виявив поля картоплі і з того часу харчується здебільшого саме цим продуктом. Сьогодні він поширений у США практично у всіх штатах, крім Аляски, Каліфорнії, Гаваїв та Невади, а в Азії та Європі його знаходять на площі понад 16 мільйонів квадратних кілометрів. Ще 1871 року один американський ентомолог попереджав європейців про небезпеку колорадського жука, а 1875 року Франція, Німеччина, Бельгія та Швейцарія заборонили ввезення американської картоплі, побоюючись шкідника.
Можливо, він потрапляв до Європи й раніше, але в ХІХ столітті картоплю їв замало — вона вважалася їжею «бідняків та каторжників». Але коли картопля стала перетворюватися на одну з найулюбленіших страв по всьому світу, колорадський жук почав зустрічатися все частіше. Боротися з ним складно — лише в одній Великобританії його «знищували» 163 рази, а він повертався знову.
Появі жуків на європейській території сприяли і війни — щойно з'являлися американські війська, поряд із їхніми військовими базами знаходили жуків. Можна припустити, що солдатів годували картоплею, яку привезли з Америки, і жуки зі складів вибиралися «на волю». Після Другої світової війни вони легко освоїлися в розореній Європі, зокрема в тих місцях, де стояли вже радянські війська. І тут розпочалося.
Докладна записка міністра сільського господарства СРСР І. А. Бенедиктова секретареві ЦК ВКП(б) М.А.Суслову про небезпеку поширення колорадського картопляного жука 28.06.1950.
"Колорадський картопляний жук — один із найнебезпечніших шкідників культури картоплі. Крім того, він ушкоджує томати, баклажани та перець. До початку Другої світової війни колорадський жук був повсюдно поширений у США, Канаді, у Франції, Бельгії, у західній частині Німеччини, в деяких районах Італії, Голландії та Швейцарії, а за роки війни завезений на територію Австрії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини та Югославії. Колорадський жук особливо широко поширився упродовж років війни біля Німеччини.
У 1946–1949 pp. радянська військова адміністрація широко проводила заходи щодо боротьби з колорадським жуком у радянській зоні окупації Німеччини, домоглася такого становища, за якого вогнища колорадського жука було зведено до мінімуму, а в землях, прилеглих до Польщі, майже повністю ліквідовано.
У той же час американська, англійська та французька окупаційна влада майже ніяких винищувальних заходів проти колорадського жука не проводила, створивши цим вкрай сприятливі умови для масового розмноження та поширення жука та постійного зараження районів Німецької Демократичної Республіки, прилеглих до західних зон окупації Німеччини. З цих прикордонних районів жук постійно залітає й у інші райони Німецької Демократичної Республіки, зводячи нанівець результати вкрай напруженої і дорогої роботи з винищення жука, проведеної населенням республіці".
* * *
Цікаво, чому радянська військова адміністрація боролася з жуком, а американська, англійська та французька окупаційна влада прогавила цю небезпеку, тим більше що американці вже мали знати про колорадського жука. Відповідь дається далі:
«Створюючи сприятливі умови для масового розмноження колорадського жука, американці одночасно проводять злодійські акти щодо скидання жука в масових кількостях з літаків над низкою районів Німецької Демократичної Республіки та в районі Балтійського моря з метою зараження жуком ще й Польської республіки. До Міністерства сільського господарства СРСР щодня надходять відомості про масовий наплив колорадського жука з Балтійського моря до берегів Польської республіки. Це, безперечно, є результатом диверсійної роботи з боку англо-американців».
Отже, виявляється, американці скидають жуків із літаків та спеціально заражають ті держави, в яких встановилася радянська влада. Хотілося б, звичайно, дізнатися, скільки американських літаків могло собі дозволити 1950 року пролетіти над територією НДР та Польщі. До того ж, очевидно, дуже низько, як літають «кукурудзяники», що запилюють поля.
Ще цікавіше, як далеко можуть запливати колорадські жуки, якщо йдеться вже про «масовий наплив»? Вони жуки-амфібії?
І нарешті, якщо жуки потрапляють на територію НДР, хто завадить їм потім перебратися до ФРН, на територію, яку контролюють американці, а звідти вже й у всі країни НАТО?
Напевно, ці думки приходили комусь на думку вже тоді, але навряд чи їх наважувалися висловлювати вголос. І історії про страшні колорадські жуки, яких нам підкидають американці, постійно множилися. У тій самій записці міністра сільського господарства пропонувалися чудові заходи боротьби з жуком. Там не було жодного слова про можливі способи його знищення, про ті хімікати, які потрібно застосовувати. Ні, боротьба з колорадським жуком виявлялася виключно ідеологічною:
«Опублікувати в газетах „Правда“, „Известия“ та „Соціалістичне землеробство“ статті з висвітленням у них небезпеки, що виникла від колорадського жука, і особливо фактів злодійського поширення жука американцями;
Опублікувати подібні статті через Прес-бюро для всіх республіканських, обласних та районних газет;
Видати масовим тиражем брошуру та барвистий плакат про колорадського жука з висвітленням фактів про поширення шкідника у світлі матеріалів, опублікованих у радянській центральній пресі».
Достатньо подивитися на ці заходи, які пропонує, нагадаю, міністр сільського господарства, аби зрозуміти, що ведеться не сільськогосподарська, а ідеологічна кампанія.
Колорадські жуки, безперечно, були. Вони, безумовно, завдавали великої шкоди полям. Вони, безперечно, прийшли до Європи з Америки. І цих фактів виявилося достатньо для того, щоб розгорнути абсолютно фантастичну пропаганду, яка б показувала жуків як справжній загін американських диверсантів. На німецьких, польських, радянських карикатурах жуки марширують зі зброєю, отримують завдання у Білому домі особисто від президента США Трумена та від західноєвропейських політиків і навіть опиняються на американському прапорі замість зірок. Їм приписували таку ж руйнівну силу, як і атомна бомба: «Американські кандидати в злочинці атомної війни сьогодні показали зразок того, що вони готують людству. Тільки душогуби можуть вдатися до такого жаху, як навмисне знищення мирної людської праці, знищення врожаю колорадським жуком».
Нескінченні статті та карикатури намертво пов'язали фантастичну шкоду від колорадського жука зі Сполученими Штатами. Про жука вже майже забули, а от зв'язка «США – небезпека» закріпилася добре".
Віктор КУЛЕНКО.
Add a comment
Перед перспективою наживи часом важко встояти не лише звичайній людині, а й високопосадовцю. Особливо, коли йдеться про великі гроші. Яскравим прикладом є корупційний скандал 1979 року, пов'язаний із мережею магазинів «Океан». Хабарництво проникло на такий високий рівень, що справу під контроль довелося брати особисто керівнику КДБ СРСР Юрію Володимировичу Андропову.
https://www.youtube.com/watch?v=tuzvKW6MinY
СПРАВА "ОКЕАНУ"
У 1976 році по всьому Радянському Союзу відкрилися спеціалізовані рибні магазини "Океан", і за тотального дефіциту м'яса риба змітається з полиць. "Океани" називали початком нової доби у торгівлі. Але мало хто здогадувався, що імпортні вітрини першої радянської мережевої марки – лише ширма для афери союзного масштабу, головним товаром якої стала ікра.
"Рибна справа" почалася далеко від морів і портів у Москві. Одного ранку 1978 року столицею поповзли чутки про те, що в міських магазинах під виглядом кільки в томаті продають чорну ікру.
Москвичі ласі на чутки: у ті дні продажі кільки злітають до небес. Але дивними консервами зацікавилися не лише пересічні покупці, а й слідчі Генеральної прокуратури.
Як згадував старший слідчий із особливо важливих справ при генеральному прокурорі СРСР Володимир Калініченко, сама наявність такої банки дозволила припустити, що махінації були у досить значних обсягах. "Уявіть собі, що баночка червоної ікри коштувала 5 рублів, а в ресторані з націнкою вона коштувала 20 рублів. Тому якщо ікру покласти в банку кільки, яка коштувала 32 копійки, то це давало прибуток у п'ять-шість разів", - каже він.
РАДОСТІ "ЗАСТОЮ"
Коли міністр рибного господарства Олександр Ішков зрозумів, що продаж власної продукції (а це було у віданні Міністерства зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР) може приносити нечувані бариші, він переконав голову Ради міністрів Олексія Косигіна, щоб ці функції передали Міністерству рибного господарства. Так у відомстві було створено Союзрибпромзбут, начальником якого призначили Юрія Рогова, а куратором був Володимир Ритов, заступник міністра рибного господарства.
Володимир Ритов у вузьких колах був відомий як "Боцман". Своє прізвисько він отримав за те, що і до крісла замміністра, і вже в ньому відповідав за постачання. Саме Ритову 1976 року доручили створення мережі "Океан". Проект запустили з благословення та під патронажем Косигіна. Перший магазин відкрили у Сочі.
ПО-ЄВРОПЕЙСЬКИ
У 70-х років міністр рибного господарства СРСР Олександр Ішков побачив в Іспанії сучасні рибні магазини, з високими вітринами, з товаром, акуратно викладеним на нескінченні полиці, з холодильними камерами та акваріумами, в яких покупці самі могли вибирати собі потрібну рибу. Тоді він загорівся ідеєю зробити і в себе в країні мережу подібних магазинів. Це збіглося з активним зростанням видобутку морепродуктів державою. Рибне господарство в ті роки стало галуззю, що швидко розвивається, в цьому сегменті ринку СРСР виходив не перші місця в світі. Також сприяло ухваленню позитивного рішення бажання Брежнєва йти в ногу з розвиненими європейськими країнами.
Олександр Ішков
Обладнання для перших "Океанів" закупили в Іспанії, за закордонним зразком створили і самі магазини. Спочатку покупці приходили в "Океан" як на екскурсію: високі вітрини, візки, розфасована продукція, прилавки-холодильники. Такого у СРСР ще не було.
"Океани" були реакцією партійної верхівки на дефіцит м'яса, відповідь на провал усіх показників у тваринництві. У Кремлі вирішили перевести народ на рибу, запровадили і "рибний день". Проект "Океан" спрацював: люди швидко звикли і до назви, і до того що риба не дефіцит.
З одного боку, це було досягнення радянського народного господарства – СРСР попереду всіх з видобутку морепродуктів. З іншого ж, хоч як не парадоксально, проект "Океан" працював для власного збагачення чиновників. Схема була простою: на морській хвилі, навіть при найкращих терезах, зробити точне навішування риби неможливо, звідси в кожному ящику два-три кілограми зайвого.
При цьому лише в одній партії були сотні та тисячі кілограмів неврахованої продукції, а отже, і "живі ліві" гроші під час її реалізації.
ДІЛОВІ ЛЮДИ
Як уже говорилося, риби СРСР видобував навіть із надлишком. А надлишок – це завжди спокуса. Відразу почалися дрібні порушення на всіх стадіях. На обробці та розфасовці риби, на продажу неврахованого товару. У магазинів «Океан» навіть був офіційно дозволений надлишок. 0,1% улову (дрібна риба, некондиція) дозволялося списувати. Надлишок реалізовували, наживаючи на цьому чималі гроші.
З передачею торгових важелів до Міністерства рибного господарства в галузь прийшли нові, ділові люди. Вони відразу придумали схеми, як можна заробляти, не привертаючи при цьому зайвої уваги. Корупційна мережа почала обплутувати всю систему, до самого верху.
СХЕМИ
Грунт для махінацій виявився дуже родючим. Крім традиційних усушки, утряски, обважування, продажу надлишок «лапи корупції» було запущено навіть на спецбазу № 208, яка займалася реалізацією товару для потреб високопосадовців. Там увесь асортимент, у тому числі й дефіцитної продукції, був за копійчаними цінами. За 1 рубль - повноцінний обід з 6-7 страв, включаючи осетрину, чорну та червону ікру. За хабарі ці товари йшли до магазинів за «лівою» документацією і продавалися втридорога. Виникла подвійна бухгалтерія. Руку руку мило. Продавець віддавав відсоток завідувачу секції, він — завідувачу відділу. Далі через заступника директора магазину і директора «навар» йшов вище, аж до міністерських кабінетів.
ДЕФІЦИТНІ КІЛЬКИ І ПРІЗВИЩЕ, ЩО ГОВОРИТЬ
Все так і тривало, якби одного разу в поле зору слідчих органів не потрапив один інцидент. В одному з магазинів мережі «Океан» ветеран війни купив консервовані кільки у томаті, але замість рибок у банку виявилася чорна ікра. Інший би на місці ветерана просто подякував небу та партії за раптовий дар, але він виявився принциповим і повернув «чорне золото» назад у магазин. Історія з чорною ікрою у банці з-під кільок отримала продовження. Жорсткі на чутки москвичі стали в оптових обсягах скуповувати кільок. Такий товарообіг було залишитися непоміченим. "Океаном" зацікавилися компетентні органи.
У той же час у поле зору співробітників КДБ потрапив генеральний директор торгово-виробничої фірми «Океан» Є. Б. Фельдман і директор одного з магазинів «Океанів» Фішман (прізвище, що говорить). Готуючись до від'їзду з країни, вони їздили за кордон, у великих обсягах міняли рублі на валюту та переправляли на Захід.
ЧЕСНІ ЛЮДИ
Справа набирала цікавий обіг. Фішмана і Фельдмана викликали на допит. Вони визнали свою провину та почали співпрацювати зі слідством. Клубок підозрюваних почав розплутуватися, його нитки вели до таких кабінетів, що, якби не особиста участь у розслідуванні Юрія Андропова (він особисто курирував справу), винні б звільнилися від покарання. Андропов, розуміючи, що в корупційних схемах можуть з'явитися і співробітники органів, наказав про організацію слідчої групи з досвідчених, непідкупних, чесних професіоналів, які могли б зайнятися розслідуванням. Така група була зібрана за короткий термін. Спочатку це була група, потім, коли стало зрозуміло, що однією Москвою все не обмежується, група була перетворена на бригаду. Усього – 120 осіб.
Несподівано для слідчих нова інформація щодо "рибної справи" прийшла з-за кордону: главу групи "Океанів" Фельдмана та директора одного з магазинів Фішмана чекісти спіймали на тому, що вони через соцкраїни вивозили гроші, отримані як хабарі, конвертували їх у валюту і збиралися емігрувати із Радянського Союзу.
"Повстало питання, де вони отримували ці величезні гроші, і вони розповіли про систему хабарництва в Міністерстві рибного господарства. Перед нами тоді вперше поставили інше завдання – не займатися цим дріб'язком, а йти з виходом на найбільших керівників міністерства і вище. Це була та ситуація, коли нам ніхто не забороняв у протоколах допитів і в заявах згадувати прізвища будь-яких осіб, про яких розповідали обвинувачені чи підозрювані", — згадував Калініченко.
І Фішман, і Фельдман одразу почали співпрацювати зі слідством. Незабаром на руках у слідчих опинилися на руках довгі списки зі схемами давання хабарів усередині системи. Заарештовані розкрили навіть секрети списування "наліво" ікри на стадії розфасовки її у магазині.
За даними начальника контрольно-ревізійного управління Мінрибгоспу Юрія Кокорєва, коли ікра закатана у банку, то її неможливо вкрасти звідти, а коли її дістають із великої тари (0,5-1,8 кілограма) і продають по 50 грамів, то вона може " прилипнути до рук".
Фішман і Фельдман сподівалися пом'якшити свою провину: вже перші допити здивували слідчих – у справу виявилися втягнуті чиновники вищих ешелонів влади.
ВИЩЕ - НЕ МОЖНА
Справа "Океанів" розкручувалась швидко і обростала новими епізодами, як снігова куля. Пізніше вона переросла в одну з найгучніших радянських справ про хабарництво. Під підозру, а потім і під кримінальну відповідальність потрапили сотні людей у всій країні.
У своїх свідченнях усі допитувані чиновники вказували на одну й ту саму людину – "Боцмана", заступника міністра рибного господарства Володимира Ритова. За їхніми словами, саме він був організатором усіх шахрайських схем.
Слідчий Володимир Калініченко (на фото) викликав на допит Ритова. Той розповів, що інший співробітник прокуратури Каракозов запропонував йому покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі. Тоді Калініченко сказав: "Ви є організатором хабарів у системі Міністерства рибного господарства і в Союзрибпромзбуті, і за того обсягу, який уже встановлено слідством, за тих цінностей, які у вас вилучено, я думаю, що якщо ви отримаєте 15 років і вас не розстріляють, вам потрібно поставити Богові свічку".
Пиха у Ритова пройшла швидко, як тільки він зрозумів - рятувати його ніхто не збирався. Колишній заступник міністра почав здавати усі свої зв'язки, у Генпрокуратурі та КДБ одкровення Боцмана читали як художню літературу. Слідчі не могли повірити, що епідемія корупції так охоплювала систему державного управління.
У слідства не було сумнівів: обсяги розкрадань у сотні тисяч радянських рублів не могли стати реальністю без участі фігур рангом вищим, ніж заступник міністра. Оперативники підступилися впритул до міністра Ішкова, а також до ряду партійних функціонерів.
І тут пролунав такий гучний сигнал «стоп», що нічого не міг протиставити навіть всесильний Андропов. Олександра Якимовича Ішкова тихо проводили на пенсію, а головною фігурою у справі став Володимир Ритов. У нього під час арешту вилучили понад 300 тисяч рублів (на ці гроші в 1978 році можна придбати, наприклад, 50 однокімнатних кооперативних квартир). Заступника міністра рибної промисловості засудили до розстрілу, Фельдмана та Фішмана засудили до 12 років позбавлення волі. Загалом до кримінальної відповідальності було притягнуто близько півтори тисячі осіб. "Рибна справа" підкосила мережу "Океан". У вісімдесяті колишнього блиску магазини вже не мали, а потім вони зовсім зникли.
Справа "Океану" стала унікальною: тоді, 1978 року, вперше в Радянському Союзі було встановлено факти хабарів на найвищому державному рівні. Щоправда, у слідства залишилися два питання: куди пішли гроші, які корупціонери перевели на Захід, і хто в результаті розпорядився вкраденими у країни мільйонами?
Джерело https://cripo.com.ua/stories/?p=219019/
Add a comment
Деякі народи мають не тільки такі традиційні символи, як прапор чи герб. Деякі рослини теж стають знаковими, асоціюючись із тією чи іншою країною, нацією.
Багатьох дивує, що символом Шотландії є не пурпуровий верес, про який складено багато гарних легенд, а колючий будяк. В енциклопедії рослин він описується як типовий бур'ян з високою адаптивною здатністю, рясними довгими колючками і дрібними фіолетовими квітками-щіточками, які в дощову погоду повністю ховаються в колючих шишках-суцвіттях... Такий характер шотландців: невибагливий і неприступний!
Якщо в більшості країн садівник постарається винищити будяки як бур'ян, то в Шотландії його цілком можна побачити і на клумбі, і в букеті. Його зображення або саме суцвіття може бути прикріплене до одягу місцевих жителів в урочисті дні та на святах. Але чому шотландцям полюбилася саме ця не найвишуканіша рослина?
ЛЕГЕНДА ПРО БУДЯК
Розповідали, що воїни правителя вікінгів вирішили перемогти шотландське військо, застав його зненацька вночі. Для цього передовий загін почав потай рух до їхнього табору. Щоб не шуміти, загарбники роззулися і йшли босоніж. Але в темряві один із них настав на будяки і від несподіванки скрикнув. Це почули дозорці шотландців, зчинили тривогу, вікінги були розбиті. Невідомо, чи був такий епізод насправді, чи є лише гарною національною легендою.
Шотландці вважають, що в цьому відображається їхній національний дух — невибагливість та стійкість. Справді, підкорити їхні сильні сусіди таки не зуміли, країна поєдналася з Англією лише династично. Крім того, у багатьох культурах будяк вважається рослиною, що захищає від злих духів. Для досить забобонних шотландців така властивість, що приписується рослині, теж була важливою.
ЦІКАВО ЗНАТИ, ЩО...
* Ось уже понад шість століть будяк є символом Шотландії.
* На срібних монетах XV століття викарбувано зображення цієї рослини.
* На королівському гербі поряд з єдинорогами і левом зображено зелений грунт, що поріс будяком.
* Здавна будяк прикрашає герби знатних шотландських пологів і рукоятки мечів, його зображення зустрічаються на будинках і на предметах побуту.
* З кінця XVII століття стали популярні шотландські чаші з будяками, які використовувалися для лікерів і кларету.
* Шотландські регбісти в 1871 році, готуючись до першого міжнародного матчу з регбі, обрали собі емблемою будяк.
* У середині ХХ століття Рой Вільямс написав пісню Flower of Scotland («Квітка Шотландії»). Текст пісні розповідає про перемогу шотландців над англійською армією у битві при Беннокберні у 1314 році. Ця патріотична пісня претендує на роль неофіційного гімну Шотландії, часто виконується на спортивних змаганнях.
* В наші дні популярність будяка в Шотландії залишається на висоті. Його зображенням прикрашають футболки, виготовляють сувеніри та біжутерію із цією рослиною.
* Шотландці з любов'ю називають будяк шотландською трояндою.
* Будяк можна зустріти на символіці організацій і навіть на кашкеті полісмена.
28 липня 1899 року народився українець Іван Фірцак, він же Іван Сила, він же силач Кротон — найдужча людина планети й переможець конкурсу краси тіла в Парижі https://vogue.ua/ua/article/culture/sport/mi-z-ukrajini-shcho-treba-znati-pro-ivana-silu-nayduzhchu-lyudinu-planeti.html?fbclid=IwAR1r1kkvkSqrNOuLItnAilsbwLJjCtwhk0iT-R_oxWmHZZxdGm62cx8egC4
ЗІ СПОРТСМЕНІВ В АРТИСТИ ЦИРКУ
В Ужгороді серед відомих туристам пам’яток міста — мініскульптурок — є металевий "Вузол Кротона", на вшанування видатного закарпатця Івана Фірцака, що мав сценічний псевдонім Кротон на честь дужого героя античних міфів. За легендою, малий Іван успадкував силу діда по матері, слава про міць якого лунала по всьому регіону. Як казковий Котигорошко, Фірцак-менший ще в дев’ять років посунув на полі брилу, яку не здужали зрушити дорослі чоловіки, а одного разу приніс з левади на плечах корову, що пошкодила ногу. 20-річним Іван виїхав на заробітки до Чехії, працював вантажником, а якось переміг відомого силача, який заробляв на життя тим, що мандрував по країні й закладався зі сміливцями на перемогу в поєдинку. Свідком того двобою став чеський тренер Онджей Нейман, який скоро щоденними тренуваннями зробив з обдарованого хлопця професійного атлета.
У 1920-х Іван Фірцак став чемпіоном Європи з культуризму й чемпіоном Чехії з важкої атлетики та рукопашного бою. Але примхлива доля зруйнувала успішний тандем: машина, де їхали Нейман і Фірцак, потрапила в аварію, тренер загинув, Іван опинився в лікарні. Пережите спонукало чемпіона змінити вид діяльності: він вирішив покинути спорт і подався на заробітки в цирк під іменем Кротон. Там і здобув найбільшої слави: в цирку він працював 18 років, вивчив 14 мов, відвідав 64 країни.
КАРКОЛОМНІ ТРЮКИ
Вистави з Фірцаком-Кротоном були шалено популярними: він виносив на плечах на арену всю циркову трупу, чоловіків вражав тим, що розривав залізні ланцюги, а дам у перших рядах полонив зворушливими дарунками — серцями з триметрової арматури, зігнутої на їхніх очах. На гастролях у США виконав знаменитий карколомний трюк: легковий автомобіль переїхав йому горло. Вражені власники компанії Ford у 1927 році подарували силачеві авто (щоправда, через 12 років, коли угорські вояки схочуть відібрати його, Іван візьме кувалду й, недовго думаючи, розтрощить свій Ford Model T). А 1928 року американська преса визнала його найсильнішою людиною планети. Один з циркових досвідів, власне, і вкоротив йому віку.
У 1930 році Фірцак переміг найсильнішу людину Англії, боксера Джона Джебсона. Переможець дістав від королеви пояс, манжети й шолом з діамантами, а от Джебсон не витримав ганьби й наклав на себе руки. Далі легенди варіюються: за однією з них, у двобої й сам Фірцак зазнав черепно-мозкової травми. За іншою — в загиблого було чимало фанатів, вони й помстилися українцеві: у сутінках розтрощили череп. Фірцак до ранку пролежав на вулиці, дивом вижив. Так чи інакше, а ушкоджену кістку йому замінили пластиною з дорогоцінного матеріалу — випадкове потрапляння камінця під неї й стало через 40 років причиною смерті атлета.
СИЛА І ВЛАДА
Іван Фірцак 70 разів ставав чемпіоном на змаганнях гирьовиків і був переможцем конкурсу краси тіла в Парижі. Деякі його трюки досі не може повторити ніхто. Він міг би без проблем жити за кордоном, але вибрав Україну. У 1938 році, побравшись із гімнасткою Руженою Зікловою і вже народивши восьмеро нащадків, Фірцак передчасно розірвав цирковий контракт, сплативши відступне в 100 000 крон, завершив кар’єру і з родиною приїхав у рідне село на Закарпатті. Там започаткував циркову школу й школу силових мистецтв. Проте безхмарного життя не вийшло: спочатку до Фірцаків мала справу угорська влада, згодом прийшли "совєти".
Іван Фірцак з родиною
18-річного сина Івана Фірцака, чемпіона України з боксу, який асистував батькові у виступах і цілком міг продовжити його кар’єру, 1948 року засудили на роки таборів за причетність до ОУН — насправді за те, що співав закарпатські пісні. А в батька вилучили всі нагороди й фотодокази перемог — применшили славу силача до містечкової і заборонили йому заробляти на життя тим, що найкраще виходило. Лише наприкінці 1950-х Івану Фірцаку дозволили копійчані виступи по сільських клубах. Уже в наш час книжку Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу" ввели до шкільної програми, а 2013 року в пам’ять про атлета режисер Віктор Андрієнко зняв фільм "Іван Сила".
Р.S. В 2007 році двоюрідний брат тренера з тхеквондо Кам`янської ДЮСШ №3 Юрія Палька, робив пам'ятник закарпатському богатирю Івану Фірцаку. "Позував скульптору, з метою достовірнішого відтворення фігури Фірцака, Василь Вірастюк. Тоді я познайомився з Вірастюком. А під час відкриття цього пам'ятника, ми разом із учнями робили показові виступи", - розповідає Ю.Пальок.
Add a comment
Зачіски, які були особливо поширені у 1980-х роках, знову повернулися в моду завдяки популярному серіалу "Дуже дивні справи".
Йдеться про такі стрижки, як шег, малет, піксі та біксі, для яких характерні багатошаровість і навмисна недбалість. Зазначені зачіски стали трендовими завдяки широкій популярності героя Едді Мансона, роль якого в шоу виконує актор Джозеф Куїнн. Знаменитість знявся в картині з довгим і об'ємним волоссям.
Фото з архіву сторінки "Транспорт DNDZ Днепродзержинск".
Add a comment
