Минулого разу я розповідав про те, що в альбомі філуменіста, придбаного на "блошиному" ринку є сірникові етикетки присвячені комахам-шкідникам. На одній із сторінок наклеєні аж три мініатюри з колорадським жуком. Цікаво, що серія етикеток датована 1966 роком. Чому саме йому була приділена така увага?
Пам`ятаю, що вперше колорадського жука побачив ще малим, десь в 1962 чи 1963 році. Я разом з меншим братом допомагали бабусі Полі збирати цих ненажерливих жовто-чорних істот. Ми їх збирали з картопляних кущів в банку з гасом, а потім з переможним виглядом спалювали. І така процедура відбувалася по декілька разів щоденно. Згадую, що бабуся проклинала "чортових американських шпигунів", за те, що вони таємно завезли в нашу країну колорадських жуків. І ми всі свято вірили в це. А недавно прочитав, що у книзі історика Тамари Ейдельман "Як працює пропаганда" описано, як влаштовано поширення фейкової інформації, і докладно розібрано кілька прикладів — від історичних (справа Бейліса) до зовсім недавніх (розп'ятого хлопчика). Є в книзі і матеріал, присвячений колорадському жуку — і тому, як американці нібито спеціально розповсюджували його у Східній Європі. Ось що автор пише:
"Американці в уяві радянської пропаганди та радянських людей виробляли жахливі речі. Однією з найвитонченіших їх вигадок було поширення колорадського жука. Цього смугастого жовто-чорного шкідника справді на початку XIX століття виявили у Скелястих горах в Америці. Але тоді ніхто й припустити не міг, яке йому належить майбутнє.
Колорадський жук — дуже неприємний шкідник, який, спустившись зі Скелястих гір, раптом виявив поля картоплі і з того часу харчується здебільшого саме цим продуктом. Сьогодні він поширений у США практично у всіх штатах, крім Аляски, Каліфорнії, Гаваїв та Невади, а в Азії та Європі його знаходять на площі понад 16 мільйонів квадратних кілометрів. Ще 1871 року один американський ентомолог попереджав європейців про небезпеку колорадського жука, а 1875 року Франція, Німеччина, Бельгія та Швейцарія заборонили ввезення американської картоплі, побоюючись шкідника.
Можливо, він потрапляв до Європи й раніше, але в ХІХ столітті картоплю їв замало — вона вважалася їжею «бідняків та каторжників». Але коли картопля стала перетворюватися на одну з найулюбленіших страв по всьому світу, колорадський жук почав зустрічатися все частіше. Боротися з ним складно — лише в одній Великобританії його «знищували» 163 рази, а він повертався знову.
Появі жуків на європейській території сприяли і війни — щойно з'являлися американські війська, поряд із їхніми військовими базами знаходили жуків. Можна припустити, що солдатів годували картоплею, яку привезли з Америки, і жуки зі складів вибиралися «на волю». Після Другої світової війни вони легко освоїлися в розореній Європі, зокрема в тих місцях, де стояли вже радянські війська. І тут розпочалося.
Докладна записка міністра сільського господарства СРСР І. А. Бенедиктова секретареві ЦК ВКП(б) М.А.Суслову про небезпеку поширення колорадського картопляного жука 28.06.1950.
"Колорадський картопляний жук — один із найнебезпечніших шкідників культури картоплі. Крім того, він ушкоджує томати, баклажани та перець. До початку Другої світової війни колорадський жук був повсюдно поширений у США, Канаді, у Франції, Бельгії, у західній частині Німеччини, в деяких районах Італії, Голландії та Швейцарії, а за роки війни завезений на територію Австрії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини та Югославії. Колорадський жук особливо широко поширився упродовж років війни біля Німеччини.
У 1946–1949 pp. радянська військова адміністрація широко проводила заходи щодо боротьби з колорадським жуком у радянській зоні окупації Німеччини, домоглася такого становища, за якого вогнища колорадського жука було зведено до мінімуму, а в землях, прилеглих до Польщі, майже повністю ліквідовано.
У той же час американська, англійська та французька окупаційна влада майже ніяких винищувальних заходів проти колорадського жука не проводила, створивши цим вкрай сприятливі умови для масового розмноження та поширення жука та постійного зараження районів Німецької Демократичної Республіки, прилеглих до західних зон окупації Німеччини. З цих прикордонних районів жук постійно залітає й у інші райони Німецької Демократичної Республіки, зводячи нанівець результати вкрай напруженої і дорогої роботи з винищення жука, проведеної населенням республіці".
* * *
Цікаво, чому радянська військова адміністрація боролася з жуком, а американська, англійська та французька окупаційна влада прогавила цю небезпеку, тим більше що американці вже мали знати про колорадського жука. Відповідь дається далі:
«Створюючи сприятливі умови для масового розмноження колорадського жука, американці одночасно проводять злодійські акти щодо скидання жука в масових кількостях з літаків над низкою районів Німецької Демократичної Республіки та в районі Балтійського моря з метою зараження жуком ще й Польської республіки. До Міністерства сільського господарства СРСР щодня надходять відомості про масовий наплив колорадського жука з Балтійського моря до берегів Польської республіки. Це, безперечно, є результатом диверсійної роботи з боку англо-американців».
Отже, виявляється, американці скидають жуків із літаків та спеціально заражають ті держави, в яких встановилася радянська влада. Хотілося б, звичайно, дізнатися, скільки американських літаків могло собі дозволити 1950 року пролетіти над територією НДР та Польщі. До того ж, очевидно, дуже низько, як літають «кукурудзяники», що запилюють поля.
Ще цікавіше, як далеко можуть запливати колорадські жуки, якщо йдеться вже про «масовий наплив»? Вони жуки-амфібії?
І нарешті, якщо жуки потрапляють на територію НДР, хто завадить їм потім перебратися до ФРН, на територію, яку контролюють американці, а звідти вже й у всі країни НАТО?
Напевно, ці думки приходили комусь на думку вже тоді, але навряд чи їх наважувалися висловлювати вголос. І історії про страшні колорадські жуки, яких нам підкидають американці, постійно множилися. У тій самій записці міністра сільського господарства пропонувалися чудові заходи боротьби з жуком. Там не було жодного слова про можливі способи його знищення, про ті хімікати, які потрібно застосовувати. Ні, боротьба з колорадським жуком виявлялася виключно ідеологічною:
«Опублікувати в газетах „Правда“, „Известия“ та „Соціалістичне землеробство“ статті з висвітленням у них небезпеки, що виникла від колорадського жука, і особливо фактів злодійського поширення жука американцями;
Опублікувати подібні статті через Прес-бюро для всіх республіканських, обласних та районних газет;
Видати масовим тиражем брошуру та барвистий плакат про колорадського жука з висвітленням фактів про поширення шкідника у світлі матеріалів, опублікованих у радянській центральній пресі».
Достатньо подивитися на ці заходи, які пропонує, нагадаю, міністр сільського господарства, аби зрозуміти, що ведеться не сільськогосподарська, а ідеологічна кампанія.
Колорадські жуки, безперечно, були. Вони, безумовно, завдавали великої шкоди полям. Вони, безперечно, прийшли до Європи з Америки. І цих фактів виявилося достатньо для того, щоб розгорнути абсолютно фантастичну пропаганду, яка б показувала жуків як справжній загін американських диверсантів. На німецьких, польських, радянських карикатурах жуки марширують зі зброєю, отримують завдання у Білому домі особисто від президента США Трумена та від західноєвропейських політиків і навіть опиняються на американському прапорі замість зірок. Їм приписували таку ж руйнівну силу, як і атомна бомба: «Американські кандидати в злочинці атомної війни сьогодні показали зразок того, що вони готують людству. Тільки душогуби можуть вдатися до такого жаху, як навмисне знищення мирної людської праці, знищення врожаю колорадським жуком».
Нескінченні статті та карикатури намертво пов'язали фантастичну шкоду від колорадського жука зі Сполученими Штатами. Про жука вже майже забули, а от зв'язка «США – небезпека» закріпилася добре".
Віктор КУЛЕНКО.
