Купив нещодавно на "блошиному" ринку альбом, у якому на 36 аркушах наклеєно майже 800 сірникових етикеток. Здебільшого етикетки 60-х років минулого століття. Є небагато і 70-х. Видно філуменіст (колекціонер сірникових етикеток) був початківець, коли свою колекцію "посадив на клей".
Мене насамперед зацікавило зібрання етикеток, присвячених знаковим спортивним змаганням: чемпіонатам світу з футболу та хокею з шайбою, спартакіадам (зимовим та літнім) народів СРСР, ДТСААФ, туризму та іншим видам спорту, чемпіонам світу з шахів.
За радянських часів випускали етикетки тематичними серіями. Це історичні події та види міст, видатні особистості та пам'ятники. Маленькі картинки знайомили з архітектурою міст, тваринним та рослинним світом. На етикетках рекламували книги чи друкували актуальні гасла. Особливо цікаво дивитися зображення комах-шкідників, зокрема... колорадського жука. Наступного разу розповім про радянський пропагандистський міф про цього шкідника.
До речі, самі сірники також колекціонували. Була популярна гра із сірниковою коробкою. Ще кумедна деталь: програвшому у карти. на ніс одягали кришечку від коробки, і треба було її зняти без допомоги рук...
Віктор КУЛЕНКО
Add a comment
Прочитав в кіноафіші за червень 1969 року, яка була надрукована в газеті "Дзержинець" тодішнього Дніпродзержинська, а зараз Кам`янського, що в кінотеатрі "Родина" демонстрували двосерійний фільм "Геній дзюдо". І згадалася пригода, яка сталася зі мною під час його перегляду. Але про все по-порядку.
Фільм-бойовик "Геній дзюдо", справжня назва якого "Сугата Сансіро" (по імені головного героя) вийшов в кінопрокат в Японії ще в 1965 році. До нас він дійшов, як завжди, з запізненням. У радянському кінопрокаті розсудили, що нашому глядачеві ця назва нічого не скаже, і поміняли її на іншу – звучну та привабливу. Фільм став культовим. Сценаристом та продюсером був великий Акіра Куросава, а одну з головних ролей – вчителя Яно Сюгоро – зіграв великий Тосіро Міфуне. Це фільм про Шлях – а мистецтво боротьби стало лише школою навчання на цьому Шляху. Окрім дзюдо та джіу-джитсу, про чиї прийоми можна було мати хоча б невиразне уявлення завдяки спортивному та бойовому самбо, у "Генії дзюдо" радянські люди вперше почули слово "карате" і побачили саме карате. У СРСР розпочався бум східного бойового мистецтва.
http://ae.lordfilms-s.tube/43918-film-genij-dzjudo-1965.html
Але особисто мені цей фільм приніс... сльози. Ні, я не плакав від жалю за кимось, чи чимось. Мені перепало від матусі за порвані штани. Річ в тому, що я в той час мешкав і навчався в Аулах. А фільм "Геній дзюдо" в 1969 році показували в літньому кінотеатрі (до 1970-го року, коли відкрився кінотеатр "Ювілейний", він знаходився на майданчику праворуч від нього), обнесеного високим деревяним парканом. Я, 13-річний пацан, зі своїми друзями забралися на верхню частину паркану і дивилися кіно звідти. Та коли довелося втікати від чергових, які ганяли безбілетників, зачепився за арматуру поряд лежачих залізобетонних плит перекриття і порвав штани, куплені батьками напередодні. Дома добряче перепало від мами.
Та це мене не спинило проводити своє дозвілля на паркані кінотеатру і надалі. Наступною стала кінокартина "Мільйон років до нашої ери" про важке життя первісних людей https://filmix.ac/filmi/fjuntezia/29483-million-let-do-nashey-ery-one-million-years-bc-1966.html
Тоді фільм вразив мене більше ніж попередній. Все-таки в школі мене більше цікавили гуманітарні науки природознавство, географія, історія. Та й мріяв після закінчення десятирічки стати археологом. Але про це іншим разом розповім.
Автор Віктор КУЛЕНКО.
Add a comment
Кіоск "Союздруку" на виході з ДМК (перед центральною прохідною). Фото з архіву В.Чеснокова 1986.
Преса настільки постійна частина нашого життя, що здається, вона була завжди. Принаймні вона з'явилася відразу, як винайшли друкарський верстат. А ось продавати пресу централізовано в СРСР почали влітку 1930 року, коли було засновано Всесоюзне об'єднання "Союздрук", яке стало мережею найрізноманітніших організацій та підприємств. До структури крім Головного управління, входили відділення та агенції на місцях, спеціалізовані магазини, кіоски, пересувні засоби торгівлі та автомати з продажу газет та журналів.
У Дніпродзержинську (зараз Кам'янське), як і у всій країні, за радянських часів працювали кіоски "Союздруку". В основному вони знаходилися в найлюдяніших місцях: біля заводів, підприємств, на вокзалах, ринках, магазинах, транспортних зупинках і т.п. Часто в кіосках разом з пресою продавали тютюнові вироби. А вже після розвалу СРСР в них зявилися інші похідні речі, навіть алкоголь.
Особисто я щодня (починаючи з 1977 року і до 1993-го), коли йшов з ДМК, де працював, відвідував кіоски "Союздруку" на центральній прохідній цього підприємства (поспілкуватися з продавчинею Аллою, і можливо щось придбати), а також на вулиці Сировця (нині проспект Тараса Шевченка), біля будинку № 3 (пізніше на цьому місці було кафе "Камелот"). Ніна і Наташа, які продавали в кіоску пресу, завжди залишали для мене газети "Советский спорт", "Спортивна газета", "Труд", "Известия", "Правда", "Днепровская правда", а також журнали "Старт", "Физкультура и спорт", "Наука и жизнь", "Наука і суспільство", "Техника - молодежи", "Знание - сила", "Болгария", "ГДР", "Польша", "Советская Чехословакия", "Румыния", "Корея", "Монголия", "Куба", "Гутен таг", "Англия", "Вьетнам", "Советский Союз". Декілька років тому довелося розпрощатися з цими скарбами, відвети в макулатуру. Тепер жалкую. Ті журнали (не газети) ніхто ніколи не відцифровував. Хоча там більше було пропаганди.
Крім прямої функції, продажу преси, кіоски "Союздруку" виконували ще і комунікаційну роль. Біля них зустрічалися однодумці, та й просто люди, щоб отримати потрібну інформацію. Продавці розповсюджували її, як зараз Інтернет. Але про це іншого разу.
В кіосках можна було придбати "путівничок" про те, на які журнали і газети проводилася підписна кампанія.
ДЕСЯТЬ ЦІКАВИХ ФАКТІВ ПРО ПРЕСУ
* У середині 1950-х років, завдяки активній роботі "Союздруку", в СРСР на тисячу осіб припадало 290 газет та журналів.
* Автомати з продажу газет з'явилися в СРСР у середині 1950-х - тоді у США, ФРН, Англії, Швеції та інших країнах було закуплено 37 типів вендінгових автоматів.
* З метою пропаганди філателії в Радянському Союзі в 1968 році виготовили серію сірникових етикеток "Союздрук - Філателія" (марки також поширювали через мережу "Союздруку").
* У 1981 році "Союздруку" дозволили купувати у населення вживані журнали та продавати їх у роздрібній торговельній мережі.
* Близько 1455 року німецький друкар Іоганн Гутенберг винайшов набірний друкарський верстат з металевими літерами - літерами, які можна було міняти місцями і використовувати не один раз, а багаторазово. Цей процес називається рельєфним друком. Набраний текст змащувався чорнилом, а потім набірна дошка притискалася до чистого аркуша паперу.
* У першій європейській газеті не було колонок, рубрик та картинки на першій сторінці. Проте там можна було почитати укази короля.
* Першою газетою, де опублікували платне комерційне оголошення, була газета La Gazette. Але з полемікою з нею доводилося бути обережними — адже частину статей туди писали особисто король та його міністр, кардинал Рішельє. Вони не дуже любили полеміку.
* 17 липня 1841 року в Лондоні вийшов перший номер гумористичного ілюстрованого журналу "Панч", що видається досі. Його повна назва "Punch, or the London Charivari" означає "Петрушка, або Лондонський Шаріварі" ("шаріварі" - по-англійськи "шум", "гам", "котячий концерт").
* Перший науковий журнал Journal des savans стали видавати у другій половині 17 століття у Франції. Він же був із тих, що ввели у звичай друкувати некрологи відомих людей.
* Жінка, яка найчастіше з'являлася на обкладинці видання Time – Діва Марія.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Add a comment
Фото з архіву сім`ї Кульвінських. 1950-і роки.
Мабуть, спідня білизна була єдиною областю, в якій СРСР не прагнув наздогнати і перегнати Америку.
Країна, яка підкорила космос, злетіла надто високо, щоб надавати значення такої дрібної деталі. Хоча... Цієї самої деталі радянська держава не надавала значення, навіть ще нікуди до ладу не злітавши. Наприклад, перед жінками 40-х років стояла немислима на сьогодні дилема – в який бюстгальтер одягнути свої форми. І справа навіть не в горезвісному дефіциті. Бюсти, адже вони, пардон, у всіх різні, а от настільки важлива деталь жіночої білизни в ті роки випускається однієї єдиної моделі. При цьому в 1940-х вітчизняний держстандарт дозволяє радянській жінці мати лише три розміри грудей.
Після війни держстандарт широким жестом дозволив жінкам вибирати бюстгальтери аж із шести розмірів. Втім, на асортименті моделей предмета жіночого туалету це позначилося несуттєво – аж до розвалу Союзу бюстгальтери, що найбільше випускалися в країні, залишалися лише двох видів: цільнокроєні з виточкою і без. Хіба що раз на п'ятирічку чиновники Легпрому наважувалися на "косметичний" тюнінг – наприклад, заміну ґудзичків на ліфчику пластмасовими застібками.
До речі, радянських чоловіків білизняна ейфорія оминала. Вони майже не вилазили зі старих добрих кальсон (білих хебешних штанів із ширинкою та гудзиками на поясі). Цю деталь чоловічого гардеробу було не прийнято демонструвати на людях, чого не скажеш про сімейні труси. Пізніше кальсони замінили спортивними трико чорного та фіолетового кольору з лямками внизу штанин.
Add a comment
На фото з архіву сім`ї Кульвінських: трудящі ДДРЕС на Дніпрі. Середина 50-х років.
До кінця XIX століття ніхто і знати нічого не знав про чоловічі труси. Тільки на рубежі XIX і XX століть представники знаті почали показуватися в місцях відпочинку, на пляжах і курортах, у чомусь, що нагадувало в якійсь мірі цей предмет одягу.
У 1930 році вся радянська країна стає суцільним стадіоном. У кожному кіножурналі показують бадьорих і енергійних фізкультурників. На першотравневі паради не тільки в Москві перед урядовою трибуною, а й по всій країні виходять колони молоді та школярів. Всі вони одягнені в труси і майки і браво марширують під звуки спортивного маршу. В результаті труси і майки стають символом справжніх чоловіків, їх популярність зростає. Молоде покоління обирає спортивний стиль одягу. Чоловіки наслідують кумирам спорту, тому кальсони стають все менш популярними і замінюються трусами. Просунуті містяни, в тому числі і дніпродзержинці, з гордістю стали виходити на кухні комунальних квартир в такому спортивному одязі, шокуючи своїх не надто молодих сусідів.
Якщо жіноча мода згодом змінювалася, то радянський чоловік у 30-х виглядав так само просто, як і в 60-х. "Сильна стать" носила білі кальсони, майки та безформні чорні труси, які пізніше назвали "сімейними". Існував навіть радянський стандарт трусів середнього розміру, який повинен був підійти для всіх. Плавки державні підприємства майже не випускали, тому на пляж чоловіки надягали звичайні труси. Це були виключно чорні або темно-сині вироби, що мали довжину в півметра і ширину нижньої частини однієї холоші в 65 сантиметрів.
Такий одяг коштував недорого, був універсальним - підходив кожному члену сім'ї, починаючи від молодшого сина і закінчуючи батьком сімейства. Він добре стирався, швидко висихав, тому всі хлопці протягом літа бігали по дворах тільки в одних широких трусах, які отримали назву парашутів.
У них не соромно було сісти за обідній стіл в родинному колі або посидіти у дворі з друзями, граючи в карти, доміно або шахи чи шашки. Сімейні труси стали універсальним домашнім одягом. Іноді і жінки одягали це чоловіче вбрання.
На фото: по центру Михайло Кульвінський. Середина 50-х років.
Кожна поважаюча себе матір сімейства вміла шити одяг. Дівчаток на уроках праці вчили цьому ще в молодших класах. Разом з фартухами і спідничками, в їх підручнику була і форма сімейних трусів. За традицією дешеву тканину для суконь купували довжиною в кілька метрів. Потім з неї шили обнови для всіх. Халати і сарафани - для дівчаток і жінок, а сімейні труси - для чоловіків і хлопчиків.
Речі, шиті вручну, були яскравими і строкатими. Вони відрізнялися від чорних і синіх сатинових "сімейок", куплених в магазині, і з часом стали кращими. Тому і промислове виробництво ближче до сімдесятих років починає випускати сімейні труси для чоловіків не тільки з сатину, але з інших видів тканин, причому різних кольорів і моделей.
Add a comment
