В Києві, 17 лютого відкрилася виставка "Художній калейдоскоп". На мистецькому форумі, демонструється робота "Покров над Україною" художниці-кам`янчанки Алли Михальчук.
"Сьогодні я повернулася з Києва, - говорить Алла Михальчук. - Причина поїздки була вагома – участь у відкритті художньої виставки. І якщо у потязі по дорозі до столиці закрити очі, то могло здатися, що все відбувається, "як колись, до війни". Але ні. Київ зустрів сигналом повітряної тривоги. Та "звично-тривожна атмосфера" не завадила відвідати всі заплановані місця: майдан Незалежності, Софійську площу, Михайлівський златоверхий собор. І звичайно, Будинок художника, де і відбулося відкриття виставки "Художній калейдоскоп". На ній представлена моя робота "Покров над Україною". Нею я хотіла висловити свою повагу і тим, хто з 2014 року плете маскувальні сітки, і тим, хто приєднався до плетільниць в лютому 2022 року. Спільними зусиллями волонтерів сплетено стільки кілометрів сіток, що вистачить вкрити всю Україну. Цими покровами ми захищаємо тих, хто захищає нас на фронті. Хай цей захист буде надійним. А відкриття виставки було дуже приємним. Багато людей, піднесений настрій, натхненні обличчя, музика... Чудовий день. До нових виставок, Києве!".
Add a comment
Минулого місяця в Софії (Болгарія) та Запоріжжі (Україна) відбувся міжнародний двотуровий багатожанровий фестиваль конкурс "Різдвяна зірка".
Конкурс проходив за підтримки Всеукраїнського благодійного фонду "Злагода" та "Злагодафест", які від початку війни долучилися до допомоги збройним силам України, біженцям та всім людям, які потребують допомоги.
15 січня стало відомо, що вокальний ансамбль "Весняночка" (керівник Н.М.Грищенко) та хореографічний колектив, яким керують О.Г.Пушкарьов та А.О.Борисова А.О. із Кам`янської мистецької школи № 1, отримали дипломи лауреатів першого ступеня.
"Наші учні своїми виступами приєдналися до великої справи – БЛАГОДІЙНОСТІ, чим підтримали Україну. Водночас показали свій талант та допомогли зробити багато добрих справ. Вітаємо! Наближаємось до перемоги!", - написала на сторінці мистецької школи № 1 у Facebook Анна Чумак.
Фото https://www.facebook.com/photo/?fbid=3485980891647405&set=pcb.1242323390041003
Add a comment
Саундтреком до документального фільму про Петриківку, батьківщину всесвітньовідомого українського декоративного розпису, стане нова пісня.
Український полковник, продюсер, співак та автор Тарас Боровок на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну написав пісню про ударний безпілотник «Байрактар», яка одразу стала народний хітом. Наразі автор готується порадувати українців ще однією своєю композицею – яку він сам називає наймелодійнішою та найліричнішою з усіх своїх робіт. Оскільки ця пісня стане саундтреком до документального фільму про Петриківкуі, то й кліп Тарас до неї Боровк також вирішив створити у цьому селі на Дніпропетровщині, яке є колискою Петриківського розпису. Про це повідомляє сайт https://kstati.dp.ua/kultura/avtor-khita-bayraktar-taras-borovok-znyav-klip-na-novu-pisnyu-u-petrikivci
Фото з сайта https://adm.dp.gov.uа
«Пісня, яку я зараз написав, про українське мистецтво, творчу українську натуру, про нашу класну щиру душу. Вона стане саундтреком до документального фільму про Петриківку. Адже і саме селище, і знаменитий розпис – частина нашого генетичного коду, національної ідентичності», – розповів Тарас Боровок.
«Треба було зробити, щоб звучало гармонійно. Аби пісня лилася, мов той струмочок. Була довершеною, мов та вишиваночка. В результаті композиція «Це ми» виявилася наймелодійнішою та найліричнішою із усіх моїх робіт», – додав автор.
До зйомок у кліпі Тарас Боровок залучив досвідчених майстрів Петриківського розпису. Серед художників, які взяли участь у створенні відеороботи – відома майстриня Юлія Груниста. Саме вона з майстрами Миколою Іщуком та Іваном Дмитрюком Іван Васильович прикрашала петриківським розписом бойовій гелікоптрер ЗСУ.
Як повідомляється нова пісня разом із відеодоробком незабаром з’явиться на офіціальному ютуб-каналі Тараса Боровика.
Add a comment
Двадцять восьмого січня вперше після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну театр Кам’янського покаже глядачам одну з найулюбленіших вистав кам’янчан – музичну комедію «Ханума». Напередодні цієї події виконавиця ролі найкращої грузинської свахи Хануми, актриса Юлія Жиліна дала інтерв’ю виданню https://kstati.dp.ua/kultura/yuliya-zhilina-dlya-khanumi-vazhlivo-schob-peremoglo-kokhannya
-У виставі «Ханума» весь сюжет ґрунтується на протистоянні двох найвідоміших тифліських свах Хануми та Кабато. Спочатку у цій виставі Ви грали роль Кабато, а потім уже почали грати Хануму. Чи не важко було перевтілюватись і чи не було труднощів із тим, що почали, як то кажуть, «грати за іншу команду»?
– По-перше, я не вважаю, що цей сюжет ґрунтується на протистоянні цих героїнь. Це вистава про людські взаємини, про справжні цінності. Справді, спочатку я грала Кабато кілька років, а потім мені запропонували спробувати роль Хануми. За духом Ханума мені ближча: вона більш щира і для неї в роботі свахи гроші не є головним. Їй важливо так поєднати людей, щоб вони потім були щасливими все життя, щоб перемогло кохання. Вона отримує насолоду від цього. Чи було у мене відчуття, що в ролі Хануми я почала грати проти своєї попередньої команди? Однозначно – ні. Кожну з героїнь я грала по-різному і кожну щиро любила. Досі я пам’ятаю весь текст Кабато й інколи треба себе стримувати, щоб автоматично не вийти на сцену на її репліку.
– Ви сказали, що Ханума Вам близька за духом. Тобто це одна з Ваших улюблених ролей?
– Мені дуже комфортно у ролі Хануми, але я не виділяю улюблених і нелюбих ролей. Кожна роль цікава своєю індивідуальністю.
– Декілька років тому Ви сказали в одному з інтерв’ю, що хочете навчитися співати джаз. Вже навчилися?
– Ні. Цьому вчаться все життя. Джаз – не просто музика, а стан душі. І якщо ти робиш це в кайф, то все обов’язково вийде. Цю справжню любов до джазу та віру в себе мені прищеплює наш педагог з вокалу Рузанна Степанян. Вона багато вкладає у своїх учнів, все досконально пояснює, розбирає кожну ноту, розповідає про різні стилі, видатних музикантів, радить, яких виконавців треба слухати, щоб прищеплювати собі цей смак.
– До репертуару театру повертається ще одна вистава за Вашою участю – «Я його дружина». Там у Вас невелика, але дуже яскрава роль – мами однієї з головних героїнь. Коли вона виходить на сцену, сюжет відразу ніби отримує друге дихання і глядацький інтерес «оживає».
– Роль прописана так, щоб викликати подібний ефект. Так, ця героїня трохи вульгарна, може дозволити собі випити, а коли випиває, у неї «розв’язується» язик. Проте глядачам вона подобається саме своєю безпосередністю.
– Дивіться, серед Ваших героїнь Ханума любить випити, ця мама любить випити, служниця з комедії «Гра в кохання» теж не проти випити келих чогось міцного. При цьому всіх цих героїнь дуже люблять глядачі. Як Ви вважаєте, чому взагалі глядачі традиційно досить доброзичливо ставляться до героїв, які трохи напідпитку?
– У мене не всі такі ролі. (Сміється). Але, як правило, глядачі справді симпатизують таким героям. Можливо, тому, що вони смішні, а може, тому, що людина, яка злегка напідпитку, стає більш щирою і відкритою. Ось ця щирість, відкритість, чесність і припадає до вподоби глядачам. Знаєте, до мене іноді в місті люди підходять і питають: «Скажіть, це ж Ви робите у виставі «Гра в кохання» ось це «Ху!», після того як вип’єте?» І навіть показують, як я це роблю.
– А Вас не ображає, що запам’ятовують саме такі моменти?
– Звичайно, ні. Мене абсолютно не ображає, що мене знають за цими ролями, що мою героїню можуть запам’ятати за одним словом чи жестом. Навпаки, це дуже приємно. Одного разу до мене на вулиці підійшла пані і запитує здивовано: «Ханума?!». Вона впізнала мене навіть без костюма, без гриму і подякувала мені за роль. Звичайно, це приємно.
– Як Ваша знаменита колекція слоників, частину якої зараз виставлено на Новій сцені театру?
– Поступово поповнюється. Після того, як вона була виставлена в театрі в серпні, додалося вже більше десяти експонатів. Друзі, знайомі та глядачі знають про це моє захоплення, бачать слоника, згадують про мене, купують та дарують мені. Навіть не знаю, скільки у мене зараз слоників, не рахувала.
– А домашні тварини у вас є?
– Є. Рудий кіт Тоша, Тошенька. Він повноправний член нашої родини. Це наш улюбленець і йому дозволяється робити все, що завгодно. Ми його дуже любимо. Він для нас як маленька віддушина у такий складний час.
Відомий український піаніст, Артур Нікулін, отримав статус "артист у резиденції" Саксонського товариства Моцарта у місті Хемніц (Німеччина).
З того часу, коли почалася безглузда і жорстока агресія росії проти України, уродженець Кам`янського, відомий піаніст Артур Нікулін проживав у місті Рига (Латвія). "Латвія - прекрасна країна, там дуже чуйні та щирі люди. Латвійська держава допомагає усім українським біженцям на максимумі своїх фінансових та моральних потужностей; я б навіть сказав, що працює у режимі "superturbo", коли питання заходить про Україну, - говорить Артур Нікулін. - Але у цієї дивовижної країни є один невиправимий недолік - вона дуже маленька. Тобто я, як людина дуже активна у питаннях, які стосуються розповсюдження української академічної музики, в один момент зрозумів, що як артист зробив для України у Латвії все, що міг. Якщо йти далі, то це буде просто щось на кшталт двічі використаної жуйки. Я не такий - "не хожу по старым адресам". Для мене завжди цікавий новий виклик та адреналін від невідомості майбутнього. Можливо мої заняття шашками на це вплинули. До речі, я був присутнім майже кожного дня на Кубку світу з шашок, який проходив у Ризі у липні цього року. Там грали мої друзі, видатні українські гросмейстери Артем Іванов та Юрій Анікєєв. А Вікторія Мотричко завоювала першість світу серед жінок у бліці. Я тоді щиро тішився тому, що завдяки шашкам гімн нашої України лунає у цивілізованому світі.
Ще рушійною силою поїхати із Латвії була особиста позиція до мене шановного пана Посла України у Латвії. Особисто я вважав, що він принципово не використовує мої менеджерські знання та навички у музичній індустрії. Ну то таке питання, час усе розсудить.
Я натрапив у Інтернеті на програму "Artist at risks", яка розроблена спільно із Ґете-Інститутом. Вважаю, що мені дуже пощастило - бо статус "артист у резиденції", наскільки мені відомо, надається взагалі дуже рідко. Наприклад, цей статус мав видатний український композитор Валентин Сильвестров (який присвячував мені свої твори), або чудовий піаніст Антоній Баришевський, з яким ми є добрими знайомими".
На фото: Артур Нікулін і 13-й чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров. Вільнюс. 2022.
Add a comment
