Воскресенье, 20 Август 2017
Новости Украины и Мира
Спорт
Игровые (с мячом) виды
Футбол
Мини-футбол
Баскетбол
Волейбол
Гандбол
Пляжний футбол
Технические виды
Авто
Мото
Авиаспорт
Велоспорт
Стрельба пулевая
Стрельба из лука
Фехтование историческое
Судомоделизм
Силовые виды
Тяжелая атлетика
Пауерлифтинг
Гиревой спорт
Единоборства
Тхеквондо
Бокс
Кикбоксинг
Дзюдо
Вольная борьба
Каратэ
Айкидо
Фрифайт
ММА
Хапкидо
Комбатан
Легкая атлетика
Бег
Ходьба
Прыжки и метания
Теннис
Большой
Настольный
Водные виды
Поло
Плавание
Прыжки с трамплина
Синхронное плавание
Гребля
Водный туризм
Гимнастика
Художественная
Спортивная
Акробатика
Прыжки на батуте
Зимние виды
Хоккей
Бег на коньках
Фигурное катание
Логические игры
Шашки
Шахматы
Сёги
Спортивные танцы, черлидинг
Спортивные танцы
Черлидинг
Бильярдный спорт
Паркур
Спортивные сооружения
Спортивное ориентирование
Культура
Образование
История
Известные люди города
Памятники города
"Листая старые газеты"
50-е годы
60-е годы
70-е годы
80-е годы
90-е годы
История одной фотографии
История транспорта
Рекорды Города
Первые
Последние
Единственные
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

З чеканкою

На початку літа придбав в антикварному магазині Дніпра карбування розміром 30х22 сантиметри з силуетом "залізного Фелікса" і написом "Каменское 1936-1986 Днепродзержинск. Благороднейший рыцарь пролетарской революции Ф.Э.Дзержинский - неутомимый строитель нашей тяжелой промышленности". Мене зацікавила не політично-ідеологічна складова знахідки, а сам факт знайденого.

Не кожен день трапляються такі раритети. Почалися пошуки місця створення карбування та його авторів. Відштовхнувся від 1986 року. Спочатку в бібліотеці ім. Т.Г.Шевченка переглянув підшивку газети "Дзержинець" за той рік. Але все було марно. Якраз тогорічна підшивка не була повністю укомплектована газетними номерами. Та ще, як це часто буває, став на хибний слід. З пантелику збила думка, що цю роботу було створено авторами із Дніпровського металургійного комбінату імені Ф.е.Дзержинського. І як же був приємно здивований, коли вчора, переглядуючи папки з вирізками із газет, в яких йдеться про історію нашого міста, побачив номер газети "Дзержинець" від 1 лютого 1986 року, а в ньому була замітка робкора Ф.Здебко "Цех - ювіляр" і фото моєї знахідки!

З газетою і чеканкою

1986 1 лютого Дзержинець

Отже, 1 лютого цех ливарних, пресових виробів і пластмас виробничого об'єднання "Азот" відзначав подвійне свято - 10-річчя свого трудового колективу, а також 50-річчя перейменування Кам'янського в місто Дніпродзержинськ. В тексті розповідається про досягнення колективу цеху за десять років. Та найбільше мене потішило, що я тепер знаю авторів карбування. Ось що про них написано: "Готуючи достойну зустріч 50-річчю перейменування Кам'янського в Дніпродзержинськ, художники цеху М.Г.Уманський та О.А.Леванцов запропонували освоїти випуск сувенірів, присвячених цій даті, - для дніпродзержинців і гостей міста. Один з виробів становить собою карбування з силуетом Ф.Е.Дзержинського на фоні доменних печей металургійного заводу. Два інших зроблені у формі памятних знаків. Перша партія сувенірів надійде в продаж найближчими днями".

Чеканка і замітка

Чеканка1

Газета Дзержинець і чеканка

Чеканка і газета

Отож, залишилося дізнатися про подальшу долю авторів карбування. тогочасну вартість і наклад, яким було його випущено. А ще, знайти для своєї колекції ті два памятних знаки.

Віктор КУЛЕНКО.

Add a comment

 

 Дуб1

Улица Галины Романовой раньше слыла одной из самых тенистых в Каменском. Но, увы, после весеннего "омолаживания" деревьев, зелени значительно уменьшилось. Пытались коммунальщики навести такой порядок и на внутридомовой территории, но жители близлежащих домов отстояли своих зеленых друзей. Крепышами выглядят деревья, посаженные почти 60 лет тому назад.

"Я не мог допустить, чтобы изуродовали посаженные почти шестдесят лет назад лично мной деревья, - рассказывает Владимир Широкий, старожил дома № 10. - И хотя я уже давно не живу здесь, но часто наведываюсь к сестре. Когда коммунальщики пытались сделать обрезку деревьев во дворе, я в это время был в гостях. Ну, естественно, довелось защищать всеми методами своих зеленых друзей".

Дуб

В конце мая 1958 год ДГЗ построил для своих рабочих дома (№ 8 и № 10) по улице Галины Романовой. "Мы тогда получили трехкомнатную квартиру в десятом доме, - вспоминает Владимир. - Во всех квартирах жили так называемые "уплотненные" (люди, которых подселяли на временное проживание). В квартире № 3 (комнаты 18, 19 и 16 квадратных метров) тогда поселили одиннадцать жильцов. Наша семья состояла из четырех человек: отчим Андрей Степанович Коваленко (1929-2003) проработавший 35 лет вальцовщиком в железопрокатном цехе, мама Галина Сергеевна (1925-2015), всю жизнь отдавшая работе в восьмой столовой, я (мне тогда было девять лет) и моя годовалая сестричка Наташа, которая и сейчас здесь проживает. Кроме нас там жила также четыре человека семьи Марковских, поселившейся в комнате побольше. А позже в квартире стало жить еще больше людей. Марковские привезли из села бабушку, а мой папа - свою сестру с ее мужем. Сразу каждой семье во дворе выделили погреба. Кстати, раньше они были ухоженными и никому не мешали. Сейчас все погреба находятся в заброшенном состоянии. Некоторые уже зарыты, а другие зияют ямами или просто холмиками. Рядом находились большая детская карусель, песочница и волейбольная площадка. В глубине двора стояла беседка, в которой взрослые играли в домино и шахматы. У нас здесь вообще жизнь кипела. В то время двор был ухоженным, потому что люди чувствовали, что это их собственность. Все деревья, до сих пор растущие во дворе, были посажены в конце весны 1958 года. Раньше росли абрикосы, но их уже давно нет. Я вместе с дедушкой Кириллом Масляковым копал лунки, куда садили черенки деревьев. Лично мы посадили дуб".

Сейчас это дерево уже выше крыши этой пятиэтажки, и Владимир не может даже обхватить его. "На пустыре, где была стройплощадка лежали битые кирпичи, которые мы просто называли камни, - вспоминает Владимир Широкий. - В 1967 году в противоположной части двора был построен исполкомовский автогараж. Параллельно дому стоит забор нынешнего медицинского колледжа. Раньше там был военный госпиталь, но люди почему-то называли его туберкулезным госпиталем. В 1992 году дома были еще заводские, но потом их передали на городской баланс".

дуб2дуб3

Кстати, на левобережной улице Харьковской возле дома № 19, где Владимир Широкий уже давно живет, он посадил еще восемь дубов.

Текст Виктора КУЛЕНКА.

Add a comment

1961 год проспект Ленина

 

Нещодавно в антикварному магазині Кам`янського придбав поштову картку датовану  1961 роком.

1961 год проспект Ленина

На фото С.Яновського знято проспект Леніна (нині проспект Свободи) в Дніпродзержинську.

 

Сьогодні вирішив знайти ракурс з якого проводилася зйомка. Знайшов, але там зараз ростуть дерева, які заважають повноцінно сфотографувати будинки і проспект. Довелося задовольнитися зйомкою з правої сторони скверу.

 

2017 проспект Свободи1

2017 проспект Свободи

На фото будинки №№ 73, 75, 77. 

Автор Віктор КУЛЕНКО.

Add a comment

22Вишиванка

Вишиванка стала брендом України. Вона являється не просто одягом. Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти, кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх як у свята, так і щоденно. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Вишивка – це символ, який зберігає коріння народу, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, як говорять вчені-історики, у вишивці зашифровано наш генетичний код. В Україні кожна область володіла своїми унікальними техніками вишивання.

В фотоархіві, тоді ще дніпродзержинця, Ігоря Пилиповича Волкова збереглися декілька знімків 50-х років минулого століття дівчини в вишиванці з дуже красивим узором. Нажаль чорно-біла світлина не дає змоги визначити колір ниток, якими вона вишита. Можливо хтось бачив раніше такий візерунок? Цікаво, чи відноситься він до техніки вишивання на Дніпропетровщині, чи це узор іншого краю?

 

72Вишиванка

232Вишиванка

242Вишиванка

Текст Віктора КУЛЕНКА

Add a comment

Анна Григорьевна

Минулого разу було опубліковано фотолист, датований 1943 роком, в якому Михайло Головаха шле привіт з німецького міста Франкфурт-на-Майні в село Аули своїй сестрі Ганні, яка мешкала на вулиці Красноярській, 25.

Фото с Германии

Як з'ясувалося по цій адресі будинок ще стоїть, але там ніхто не мешкає. Та знайшлася рідня  Михайла (на фотолисту він стоїть справа), і Ганни Головахи (верхнє фото).

Згідно знайдених документів, Ганна Василівна Головаха народилася 28 грудня 1923 року в селі Аули.

Свідоцтво про народження Ганни Васильовни

 

В 1940 році вона закінчила вісім класів Аульської середньої школи.

Справка об окончании школы Головахи Анны

 

А шостого листопада 1947 року Ганна Василівна вийшла заміж за Єрофєєва Івана Григоровича 1915 року народження.

Свидетельство о браке

Свидетельство о рождении Ивана1 2

 

Иван

Возле киоска 10 Союзпечати

У них двоє дітей:Тамара і Володимир.

Семья Ерофеевых

4 августа 1963

4 серпня 1963 року. Село Аули.

Приглашение на свадьбу

Приглашение на свадьбу1

Add a comment