Четверг, 26 Май 2022
Новости Украины и Мира
Спорт
Игровые (с мячом) виды
Футбол
Мини-футбол
Баскетбол
Волейбол
Гандбол
Пляжний футбол
Технические виды
Авто
Мото
Авиаспорт
Велоспорт
Стрельба пулевая
Стрельба из лука
Фехтование историческое
Судомоделизм
Силовые виды
Тяжелая атлетика
Пауерлифтинг
Гиревой спорт
Единоборства
Тхеквондо
Бокс
Кикбоксинг
Дзюдо
Вольная борьба
Каратэ
Айкидо
Фрифайт
ММА
Хапкидо
Комбатан
Легкая атлетика
Бег
Ходьба
Прыжки и метания
Теннис
Большой
Настольный
Водные виды
Поло
Плавание
Прыжки с трамплина
Синхронное плавание
Гребля
Водный туризм
Гимнастика
Художественная
Спортивная
Акробатика
Прыжки на батуте
Зимние виды
Хоккей
Бег на коньках
Фигурное катание
Фигурное катание на роликовых коньках
Логические игры
Шашки
Шахматы
Сёги
Спортивные танцы, черлидинг
Спортивные танцы
Черлидинг
Бильярдный спорт
Паркур
Спортивные сооружения
Спортивное ориентирование
Культура
Образование
История
Известные люди города
Памятники города
"Листая старые газеты"
50-е годы
60-е годы
70-е годы
80-е годы
90-е годы
История одной фотографии
История транспорта
Рекорды Города
Первые
Последние
Единственные
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

 


Це інтерв'ю (вірніше його перша частина із запланованих двох) було зроблено минулого року і готувалося до 80-річчя Володимира Ілліча Домрачова, засновника школи фігурного катання у Дніпродзержинську (нині – Кам'янське). Але, на жаль, він пішов у інші світи раніше...


"З дитинства, спочатку в школі, потім в інституті, в армії, нас привчають чітко відповідати на поставлені питання. Але наша пам'ять з часом обростає багатьма деталями, коли кожне питання пов'язане з конкретними подіями того часу, коли це відбувалося. Тому я відповідаю саме тому що відклалося у моїй свідомості", - сказав під час нашої бесіди Володимир Ілліч Домрачов.

РОЗКУРКУЛЮВАЧІ ТА РОЗКУРКУЛЕНІ


"Батько, Домрачов Ілля Іванович, народився в 1908 році в селі Радянське Кіровської області. Його батько, а мій дід, був першим головою сільради, можливо завдяки цьому Ілля Іванович у 18 років освоїв одним із перших трактор і все своє життя провів на колесах, - починає свої спогади В.І.Домрачов.- Пройшов три війни. У фінську "полуторкою" підвозив снаряди на передову, На курсах підготовки водіїв "Катюш" зустрівся з моєю мамою, в результаті 20 жовтня 1942 року з'явився я. Мама після закінчення курсів стала персональним водієм директора фабрики "Держзнак", а батько пішов на фронт у складі мінометного дивізіону. Після Японської війни тато шоферив до самої пенсії.

Мама (дівоче прізвище Ушакова) Серафима Олександрівна, 1914 року народження, була вихідцем із багатодітної родини села Олексіївка, Тамбовської області. У діда Сашка та бабусі Гані (так ми онуки називали її) було 11 дітей. Вони були нормальною сім'єю, яку після революції назвали "куркулями", і звичайно потрапили під акцію "розкуркулення", внаслідок якої їхнє обійстя спалив рідний брат діда. Після цього випадку дід на вцілілих підводах дістався Москви і дивом потрапив на прийом до голови ВСНК Михайла Івановича Калініна, де йому змогли допомогти. Вони оселилися у Любліному (сьогодні це Москва). Бабуся нагороджена медаллю "Мати героїня". Пам'ятаю її чудові пироги і особливо пельмені, і сімейні обіди за великим столом, де не можна було брати ложку після молитви і раніше за діда... Порушник отримував ложкою в лоб. Мама в молодості захоплювалася мотоциклами і навіть пробувала себе в спідвеї (перегони на льоду), але без особливого успіху. До війни працювала у "Метробуді" оператором прохідницького щита.

 

 

Батько, мама, дідусь, тітка Таня, бабуся. 1945

Ось так і переплелося, що предки по лінії батька (Домрачова) розкуркулювали, а по лінії матері (Ушакова) були розкуркулені. Батько після війни працював механіком гаража "Держзнаку", потім один рік персональним водієм у Левітана – диктора телебачення. Врешті перейшов на великовантажний транспорт, де заробітки вищі. Мама працювала оператором газової котельні, яка була у нашому дворі. Батько прожив 82 роки, мати 92".

У Володимира був ще два молодші брати - Андрій (1946) та Олександр (1948). Андрій був кандидатом у майстри спорту з важкої атлетики, Чемпіоном Москви з судномоделізму. Навчався у Ленінградському кораблебудівному інституті, але трагічно загинув у 26 років. Олександр все життя працював водієм у Міністерстві оборони, захоплювався футболом і помер у 2015 році.

"Згадуючи дитинство, зараз не можу зрозуміти як ми, сім'я в 5 осіб, могли жити в кімнаті комунальної квартири, площею 7,5 кв.м. Але жили, і навіть раділи, коли виїжджали влітку на будівництво дачі, де можна було вдосталь побігати по полям і лісам, - з ностальгією згадує Володимир Ілліч.- У 1954 році нам таки виділили в цьому ж будинку кімнату на 24 квадрати, де ми навіть могли грати в настільний теніс на великому письмовому столі. Наш будинок на 9 поверхів і 10 під'їздів розташовувався між Митною вулицею та Шаболівкою. За сто метрів від вікна стояла 150-метрова вежа Шаболівського телецентру".

ШКІЛЬНІ РОКИ

Першокласником Володя пішов до школи № 545, з вікон якої було видно Шуховську телевежу. "Жили ми не багато, але були завжди взуті, одягнені, та й не голодували, - продовжує згадувати Домрачов. - У 10 років я навчився мити паркетну підлогу. Справа, скажу вам, не проста. Раніше паркет замість ламінату покривався спеціальним воском до блиску. І раз на два тижні треба було швидко змити його гарячою водою, не дати дошкам просочитися цією водою, протираючи насухо (інакше вони синіли) і знову натерти воском до блиску підлогу... А 24 квадрати підлоги це не мало...

У школі я почав займатися спортивною гімнастикою та виконав перший юнацький розряд. Любив переважно гуманітарні дисципліни, зачитувався Джеком Лондоном, Жуль Верном, пізніше Теодором Драйзером. У 12 років мій однокласник, Слава Каменський, дізнався, що у Сокільниках є школа фігурного катання, і запропонував мені поїхати на проходження набору до цієї школи. Після низки тестів нас обох прийняли у групу майстра спорту Бориса Миколайовича Подкопаєва, потім у групу заслуженого тренера СРСР Олени Володимирівни Васильєвої. А 1957 року нашу школу перевели до Лужників. До цього я тричі на тиждень їздив у метро "Утьосівським" маршрутом - "від Сокільників до Парку на метро". Тоді це було майже через всю Москву.

У нашій групі я не був найсильнішим. Зі мною поряд виросли такі знамениті спортсмени як олімпійський чемпіон Олександр Горшков та призер чемпіонатів світу Олександр Горелик, Андрій та Людмила Олехови, соліст Київського балету на льоду Іван Крючков. Стрибав я не сильно, але моєю "коронкою" було обертання в дзизі, де я міг встояти більше 25 оборотів. У 1957 році я переніс складну операцію гнійного апендициту, виживши після клінічної смерті, після чого була перерва на півроку. Брав участь на першостях Москви у 1958-59 роках та першості "Локомотива", входив у десятку найсильніших при 20-25 учасниках. Виконав перший спортивний розряд. Після цього пробував себе у парному катанні з різними партнерками. Але в 1960 році на тренуванні лезом ковзана отримав травму литкового м'яза і припинив активні заняття.

 

На льоду Володимир Ілліч почував себе, як риба у воді

Директор нашої школи Надія Іванівна Мартьянова переконала мене після травми піти на тренерську роботу, незважаючи на те, що я не мав відповідної освіти. Сказала так: "Тебе багато навчили, і ти повинен передати те, чим ти володієш, іншим дітям". Вона дала мені рекомендацію, завдяки якій я два роки працював тренером. Працював у групах новачків у платних школах фігурного катання, які, як гриби, почали виростати на стадіонах Москви. То справжній льодовий бум того часу. Пригадую свою першу зарплату 800 рублів (після реформи 1961 року – 80 рублів) отримав роботу на ставку з чотирма групами по 25 чоловік.

Водночас я регулярно ходив на майданчик фігуристів у парку культури та відповнку. Тренером там працював знаменитий тренер Самсон Вольфович Ґляйзер, колишній партнер мого тренера Олени Васильєвої. Вони були чемпіонами Радянського Союзу. А на одному з перших парадів на Червоній площі перед Леніним, виконували парну вправу на платформі, що рухається, зі штучним льодом".


НАВЧАННЯ НА ФІГУРИСТА

Саме Самсон Вольфович у 1962 році набрав першу групу фігуристів на кафедру вело-ковзанів ДЦОЛІФКу (Державний Центральний Орден Леніна інститут фізичної культури), до якої увійшов і Володимир Домрачов.

"Закінчив навчання я в 1968 році з дворічною перервою на службі в армії (1963-65 роки) після першого курсу, - продовжує згадувати Домрачов. - Незважаючи на плоскостопість, мене призвали до армії. Сказали що спортсмен першорозрядник, може служити. Після навчальної роти служив у дорожньо-комендатських військах, під Будапештом, заступником командира дорожнього взводу, водієм механіком автогрейдера. Але у 1965 році медична комісія таки визнала мене непридатним для служби, і я одразу повернувся на навчання".

Володимир навчався на денному відділенні та одночасно з навчанням працював тренером. Поєднував навчання із практикою. "Вставав о 7 ранку, їхав до інституту. Після чотирьох пар добирався з Ярославського вокзалу до підмосковного Калінінграда (станція Підлипки), де працював старшим тренером у спортклубі "Вимпел" Калінінградського механічного заводу. Додому повертався десь о 10-11 вечора. І так три роки. Мої учні стали виступати на змаганнях ЦР "Зеніт", "Буревісник". А Сергій Кашо, згодом перейшовши до групи Ніни Жук, став Чемпіоном СРСР у парному катанні серед юніорів", - пояснює В.Домрачов.

ЗНАЙОМСТВО ЗІ СТРІЛЬБОЮ З ЛУКА


Після закінчення навчання В.Домрачов був направлений до Ярославля, де пропрацював два роки у спортивному клубі "Волжанин" моторного заводу. Там він познайомився зі стрільбою з лука. "Головний редактор Ярославської газети "Правда" Петров, виявився великим любителем спорту, - розповідає Володимир Ілліч. - В одній з бесід ми згадали, що чемпіон Олімпійських ігор з фігурного катання в Лондоні 1908 Панін-Коломенкін, одночасно був і чемпіоном світу зі стрільби з пістолета. Мене запросили в тир для випробування вестибулярного апарату і дали в руки матчевий пістолет. Якимось чином я потрапив у всі п'ять силуетів. Звичайно не в "десятки", але все-таки і не мимо. Там я побачив вперше лук, який був виготовлений з двох рапір, і спробував стріляти з нього. Це заняття мені більше сподобалися і вільний час я став приділяти стрільбі з лука. Стріляли ми на пустирі в фанерну мішень на дистанції 25 метрів. І навіть провели першість міста, де я набрав 270 очок із 360 і став другим. Стріли були дерев'яні з наконечниками, зробленими з куль. Майже історичне спорядження. Так як я майже щотижня на вихідні їздив до Москви за продуктами, мене попросили заїхати до олімпійського чемпіона 1956 року в Мельбурні у стрільбі з гвинтівки та чемпіону Збройних сил у стрільбі з лука Анатолія Івановича Богданова. Він тоді викладав в Академії Жуковського і активно пропагував розвиток стрільби з лука. Богданов подарував мені лук, зроблений на Львівській лижній фабриці, та стріли з алюмінію. Таким чином я був озброєний нормальним спорядженням та результативність звичайно підвищилися. Але, як і раніше, стрільба для мене залишалася лише хобі. Стріляла моя перша дружина Ніна, і навіть виконала на дистанції 25 метрів перший розряд".


ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ЕТАП

 


До Дніпродзержинська (нині Кам'янське) В.І.Домрачов приїхав у 1971 році. "Взимку того ж року до Ярославля на ігри з "Торпедо" у Чемпіонаті СРСР з хокею приїхала Дніпродзержинська команда "Хімік", - говорить співрозмовник. - Після першої гри я проводив тренування з фігуристами, і до мене підійшов представник гостей, Яків Михайлович Тимофєєв. Він сказав, що спортклуб "Промінь" шукає тренера з фігурного катання і готовий надати хороші умови для роботи та достатню кількість годин льоду для тренувань, залишивши свої координати.

Ми з дружиною повернулися до Москви до нашої кімнати на Дров'яній площі. Батьки з братами на той час уже переїхали на Червону Прєсню до двокімнатної квартири. Мені вже не хотілося працювати тільки взимку в платних школах, хоча я там не так вже й погано заробляв (250–300 рублів на місяць). Штучного льоду в Москві на всіх тренерів не вистачало, і, подумавши, я вирішив зателефонувати до Дніпродзержинська. Мене запросили на співбесіду. Зустріли добре. Директор "Азоту" Євген Іванович Добровольський розповів, що вони планують перекрити існуючу відкриту ковзанку, показав мені макет, який був у кабінеті. Дали гарантійний лист, у якому обіцяли мені житло та дві ставки".

 

ТАК ЗАРОДЖУВАЛОСЯ ФІГУРНЕ КАТАННЯ У ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКУ


У вересні 1971 року було організовано школу фігурного катання ДЮСШ "Промінь". Було набрано 12 груп по 25 учнів віком від 4 до 15 років. "Абонплата тоді становила 5 рублів на місяць. Запросили хореографа та акомпоніатора. За рахунок абонплати спортклуб навіть оплачував роботу двох тренерів з хокею на безкоштовних групах, - пояснює Володимир Ілліч. - Доводилося звичайно важко, адже на тиждень я стояв на льоду по 50 годин. Але я був ще молодий і той рік витримав. З'явилися перспективні учні, і треба було думати про більш серйозну роботу з ними, тому вже навесні я поїхав до Москви на розподіл випускників ДЦОЛІФКу. Так уже в 1972 році в школі, крім мене, працювали тренерами ще дві випускниці інституту - Ірина Страхова та Ірина Бакіна. У мене з'явилася можливість більше приділяти час та уваги перспективним учням. На мою пропозицію виготовили пристосування для гарячої заливки льоду. Тепер лід після очищення заливали гарячою водою із встановленого на вантажному моторолері бака. Сьогодні говорити про це смішно, але лід став більш рівним для виконання обов'язкових фігур, так званих вісімок та параграфів. А вже наступного року лід готував придбаний снігоприбиральний комбайн. Вже за два роки наші фігуристи почали брати участь у всеукраїнських юнацьких змаганнях. А в 1973 році на ковзанці за моєю авторською програмою почали проводитися змагання "Кубок жовтенят" серед фігуристів-початківців віком до дев'яти років. Ця програма зацікавила тренерів фігуристів-початківців не тільки України. Досить сказати, що до нас приїжджали фігуристи Києва, Харкова, Одеси, Москви, Череповця, Саратова, Тули, Єревана та інших міст. Цей турнір став традиційним та проводився 10 років поспіль. Вже за три роки дві танцювальні пари та три одиночниці виконали норматив кандидатів у майстри спорту на всеукраїнських змаганнях. Це Людмила Бойко – Юрій Сухоленцев, Олександра Редіна – Ігор Захаров, а також одиночниці Любов Михайленко та дві Ірини Іванови (одна з Дніпропетровська, інша з Дніпродзержинська). Одночасно з тренерською роботою, маючи республіканську суддівську категорію, брав участь у суддівстві змагань першостей СРСР та УРСР. Неодноразово був головним суддею першостей України та ЦР "Авангард".

 

В.Домрачов (по середині) з колегами

На тренування до нас їздило п`ять фігуристів із Дніпропетровська. Настільки вони любили фігурне катання, що приїжджали 4-5 разів на тиждень разом із батьками. Особливо мені запам'яталася історія з дівчинкою Ірою Сибрюк, батьки якої приховали від мене її хворобу – вроджену ваду серця. Коли лікарка спорткомбінату доповіла мені про це, постало питання про її усунення від занять. У розмові з батьками з'ясувалося, що вони знали про небезпеку. Іра була на обліку в інституті Амосова, але шалено хотіла навчитися кататися на ковзанах, навіть знаючи, що може померти. Я на прохання батьків та Іри пішов назустріч бажанню та виключивши її офіційно з групи, продовжував з нею працювати за індивідуальним планом. І ми досягли відмінного результату: через три роки її зняли з обліку в клініці Амосова і вона виконала другий дорослий розряд у одиночному катанні".

ПОЧАТОК КОНФЛІКТІВ ІЗ КЕРІВНИЦТВОМ "АЗОТУ"

Проте подальше зростання провідних спортсменів залежало від якості льоду. Адже лід відкритих ковзанок залежав від погодних умов, на відміну від стабільного мікроклімату критих ковзанок. "У нас майже кожен день температура льоду та повітря була різною, що впливало на швидкість ковзання, силу поштовху та інші тонкощі виконання різних елементів техніки, - пояснює В.Домрачов. - А якщо врахувати викиди хімкомбінату, що припадали на Соцмісто, то можете собі уявити У теплу пору року лід під сонячними променями покривався водою і після падінь фігуристи ставали плавцями”.

Домрачов постійно запитував у керівників "Азоту" про їхню обіцянку перекриття ковзанки. У 1976 році начебто був варіант будівництва малого критого льодового майданчика, для чого тренер їздив до Москви в НДІ "Спортспоруд". "Але це питання було зняте з порядку денного. Було дуже прикро, - з нотками гіркоти згадує Володимир Ілліч. - Мої учні, Юра Сухоленцев, Ігор Захаров уже навчалися у Київському інституті фізкультури та спорту, Люба Михайленко у Москві, у ДЦОЛІФКу. Моя завзятість, звичайно не всім подобалося в спортклубі "Промінь", і почали виникати конфлікти. Один з таких конфліктів закінчився тим, що я подав заяву про звільнення за своїм бажанням".

ПІВНІЧНА ЕПОПЕЯ

У Москві В.Домрачов зустрівся з другом по навчанню, який працював у федерації фігурного катання Росії. Він запропонував йому роботу у Воркуті, де шукали спеціаліста. "Так я потрапив на Північ, де пропрацював за контрактом три роки у селищі Промисловий, - продовжує свої спогади Володимир Домрачов. - Там на критій ковзанці створив дитячу платну школу "Піонер". Для мене стало великим відкриттям те, що при температурі -35 за Цельсієм можна ковзати по льоду. Виявилося, що вологість повітря на північних широтах нижче, і при таких температурах лід не покривається інеєм, за яким ковзання неможливо, тому тренування у Воркуті починалися як мінімум на початку листопада і закінчувалися в середині травня, коли товщина льоду досягала 50-60 сантиметрів. У 1978 році на ковзанці "Піонер" була проведена першість Комі АРСР, де змагалися фігуристи Ухти, Сиктивкара, Інти. Наша команда посіла друге місце, а моя прийомна дочка Іра стала вдруге чемпіонкою республіки. В цьому ж році вона в складі збірної, виступаючи на першості Центральної зони Росії серед юніорів, увійшла в десятку найсильніших. Зарплата з урахуванням північної надбавки була звичайно вищою, і я зміг після закінчення контракту купити собі машину "Москвич". Саме до закінчення договору Ірина закінчила 10 класів і вступила до ДЦОЛІФКу (в мою колишню альмаматер). Іра витримала конкурс із 30 претендентів на 15 місць, серед яких було 11 членів збірної СРСР".

ПОВЕРНЕННЯ ДО ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

У 1980 році В.І.Домрачов повернувся до Дніпродзержинська на посаду директора ковзанки Хімік", де з фігуристами вже працювали його учні Юрій Сухоленцев та Ігор Захаров. "Я теж, за сумісництвом, займався з двома групами, - каже В.І.Домрачов. - У "Хіміку" я пропрацював шість років. За цей час на ковзанці з'явилися нові, більш просторі роздягальні, завдяки чому підвищилася пропускна здатність ковзанки. Досить сказати, що на сеансах масового катання вона становила до 100 людей на годину. А за добу, з 8 ранку до 21 години разом із групами хокеїстів та фігуристів 400 чоловік. У 1985 році розпочалося будівництво надувного павільйону для другого льодового майданчика. Довелося освоювати професію стропальника для укладання фундаменту павільйону та плит перекриття підсобних приміщень. Але перед самою установкою надувного перекриття стався конфлікт із керівництвом спортклубу, після якого у мене знову виник депресивний стан. В результаті чого я вирішив кинути спорт ... Перевівся на роботу в цех холоду "Азоту" слюсарем, добре слюсарити я трохи вмів. Ці навички здобув під час підробітку у канікули, коли навчався в інституті, потім на авторемонтному заводі, службі в армії.

У той період мені запам'яталася одна подія. Взимку лопнула прокладка трубопроводу гарячої води перед входом до цеху. Звичайно треба було усунути несправність, розхитатати фланець, вставити нову прокладку і знову його затиснути. Але це все на естакаді. Тиск, звичайно, був перекритий, але в трубах вода ще залишалася, та й узимку магістраль перекривати надовго не можна. Втім мене одягли у ватяні штани, костюм хімзахисту, каску, шолом, захисні окуляри, і підвісили під трубою. Зняли лише тоді, коли я розхитав нижню частину фланця. Звичайно, мій одяг був мокрим, але поки я спустився з естакади, воін скувався кіркою льоду і я опинився начебто в скафандрі..."

І ЗНОВУ РОБОТА З ДІТЬМИ

26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа. Через деякий час було ухвалено рішення про будівництво селищ для переселенців. У цьому брали участь усі підприємства України. Створювалися загони для будівництва. Загін ДПО "Азот" було направлено на будівництво селища під назвою Ярешки у Яготинському районі Київської області. "Звичайно, я напросився в цей загін, - каже Володимир Ілліч. - Нас розбили на бригади та розселили в наметовому містечку. Бригада, в якій я працював, після короткого курсу навчання муляром, збудувала два будинки для переселенців. Працювали по 10-12 годин на день, з одним вихідним.

Таким для мене запам'ятався 1986-й, після чого депресія пройшла і мене знову потягло до роботи з дітьми. На лід повертатися було не можна, тому що ще 1981 року у мене під час поїздки на машині за кермом віднялися ноги, і я дивом дотяг до восьмої лікарні. Місяць прохворівши, я все-таки встав на ноги, але лікар сказав, що холод мені протипоказаний.

У міськуправлінні була вакансія старшого педагога-організатора кімнат школяра тоді ще Брежнєвського району. До мого підпорядкування увійшли кімнати школярів п'яти ЖЕКів. Довелося відповідати на роботу десяти педагогів. Звісно, на цю роботу виділялося фінансування у вигляді 5% оплати населенням за квартплату. Так що кімнати школярів забезпечувалися необхідним обладнанням та інвентарем, крім зарплати працівників. Мені вдалося створити небагато, але досить цікаве та нове. Так було проведено вперше першість міста, а можливо єдину досі, по скейтборді. Першу відкриту першість міста з міні-футболу для неформальних команд, переможець якого команда "Радист", посіла друге місце в області".

У 1987 році за допомогою В.І.Домрачова було створено клуб авторської пісні "Форум" та проведено у Палаці металургів Фестиваль авторської пісні. "До речі, гостем фестивалю на ньому був ще маловідомий тоді бард з Києва Микита Джигурда, - згадує В.Домрачов. - Цікавим було і те, що на сцені чергувалися виступи бардів зі змаганнями з пауерліфтингу та брейк-дансу".

РУХНУЛО ВСЕ І ВСЮДИ

Але все-таки Володимиру Іллічу хотілося повернутись до безпосередньої роботи з дітьми, а не керувати роботою педагогів. 1998 року він умовив своє начальство і перейшов на роботу педагогом до кімнати школяра ЖЕКу №3, що знаходився на Ніжинській вулиці, навпроти СШ №7. "Клуб "Райдуга" мав у своєму розпорядженні туристичне спорядження і я почав займатися з дітьми спортивним туризмом і виставляти команду на базі школи для участі в першості міста, - продовжує розповідає Володимир Ілліч. - Наша команда завжди входила до числа призерів. А в 1989 році ми стали другими на всеукраїнських змаганнях турклубу "Десант" у Миколаївській області. Ще будучи старшим педагогом, мені вдалося "вибити" 10 тисяч рублів під будівництво лучного стадіону на пустирі в районі вулиці КІМу (нині Дмитра Яворницького). Я ще тоді продовжував іноді стріляти з лука, подарованого мені А. Богдановим. Також було виділено гроші на придбання тридцяти луків і стріл у Києві. З Миколаєва було доставлено десять щитів для стрільби. Почала роботу секція стрільби з лука. Здавалося, ось вона справжня для мене справа. Але реформи розбудови та розвалу СРСР ознаменувалися закриттям системи позашкільної роботи з дітьми в системі житлово-комунгоспів. Руйнувалося все і всюди..."

 

В такому положенні повинен стріляти лучник

Кімнати школярів зачинялися. Огорожа лучного стадіону пішла в металобрухт. Луки передали сьомій школі і знесли до підвалу, де вони успішно пролежали 15 років і після аварії теплотраси стали непридатними.

Наступні чотири роки Володимир Ілліч Домрачев відпрацював у міській станції юних туристів. Навчав дітей премудростям водного, пішохідного та гірського туризму. У 1995 році його запросили до Центру позашкільної роботи та дитячої творчості, де він пропрацював до останнього свого дня життя.

Add a comment
 Фігурне катання на роликових ковзанах
 
В перший день зими за підтримки Української Федерації роликового спорту на базі спортивного комплексу "Прометей" відбувся перший етап Кубка України, Чемпіонат міста Кам'янське "PROMETHEUS CUP 2018" з фігурного катання на роликових ковзанах.
 
За повідомленням голови технічного комітету з фігурного катання на роликових ковзанах Української федерації роликового спорту Тамари Цимбал, вже вдруге СК "Прометей" приймає на своїй арені етап Кубка України. У змаганнях взяли участь спортсмени з Кам'янського, Дніпра, Києва, Житомира, Краматорська, Одеси. Своїми високими результатами порадували спортсменки з Кам'янського, які представляли Академію фігурного катання. На їхньому рахунку вісім медалей.
 
"Тетяна Курінна, Марія Верзиліна, Вікторія Гусакова та Марія Соколенко з найвищими балами здали контрольні тести, - розповідає Т.Цимбал. - В категорії "Benjamin" (9 років і молодше) четвертий дивізіон Марія Мамченко і Вікторія Пономаренко зайняли перше і друге місце відповідно. Олеся Татькова завоювала "золото" в категорії "Cadet" (9-11 років) третього дивізіону. Порадувала нагородою найвищої проби і Дарина Новицька, яка виступала в категорії "Novice" (12-15 років) третього дивізіону".
 
Спортсменки з Краматорська, з якими працює тренерська команда Академії фігурного катання, також порадували своїми медалями. У них шість нагород:
 
Перше місце
 
Лук'янова Аліна - "Debs" (7-8 років) третій дивізіон
Реброва Дарина - "Сubs" (9-11 років) еліт-дивізіон
 
Друге місце
 
Єщенко Марія - "Сubs" (9-11 років) еліт-дивізіон
Супрун Таїсія - "Novice A" (10-13 років) еліт-дивізіон
Винник Ганна - "Novice В" (13-15 років) еліт-дивізіон
Сергієнко Аліна - "Novice" (12-15 років) третій дивізіон
Add a comment
40520654 2127326050611090 3173327790556577792 n
 
 
Ви часто задаєте собі це питання? Тоді Вам безумовно необхідно звернутися до Академії фігурного катання на роликових ковзанах і вже через кілька місяців Ви зможете поділитися своїми досягненнями з друзями.
Уроки майстерності на роликах, заняття із загальної та спеціальної фізичної підготовки, хореографія і танці - все це і ще дуже багато цікавого чекає Вас в Академії фігурного катання на роликових ковзанах.
 
Приходь і дізнайся ЯК ПРАВИЛЬНО КАТАТИСЯ НА РОЛИКАХ.
 
Ми чекаємо тебе за адресою: м Кам'янське, проспект Аношкіна, 109
Телефон +38 (063) 529-59-65
Add a comment
Вікторія і Тамара Цимбал
 
Тріумфально завершили свої виступи українські фігуристки на Чемпіонаті Європи та відкритому Кубку Світу.
 
З п`ятого по восьме липня в ірландському місті Корк відбулися одразу два найважливіших турніри сезону з фігурного катання на роликових ковзанах - Чемпіонат Європи та Відкритий Кубок Світу. Українська збірна була представлена шістьма вихованцями Академії фігурного катання на роликових ковзанах, основна тренувальна база якої знаходиться в Кам*янському. Спортсменки виступали одразу в двох видах програми змагань - одиночне катання та соло-танці.
 
За результатами Чемпіонату Європи з фігуного катання на роликових ковзанах Вікторія Цимбал (Кам`янське), вихованка тренера Тамари Цимбал, посіла четверте місце в програмі з соло-танців. А ось у відкритому Кубку Світу з одиночного катання в категорії "Юніори" (Срібний дивізіон) наша землячка завоювала перше місце та Кубок Світу.
 
На рахунку підопічних тренерів Тамари Цимбал, Вікторії Цимбал, Володимира Сержантова три нагороди. 
 
Друге місце - Ангеліна Соловйова (Слов`янск) - категорія "Кадети" (Рекрейшен дивізіон) 
 
Соловйова Ангеліна
 
Третє місце - Марія Єщенко (Краматорск) - категорія "Чикс" (Еліт-дивізіон) 
 
Єщенко Марія
 
Третє місце - Дарина Реброва (Краматорск) - категорія "Чикс" (Срібний дивізіон) 
 
Реброва
 
П`яте місце - Анна Винник (Краматорськ) - категорія "Базик Новіс А" (Срібний дивізіон) 
 
Винник Анна
 
Сьоме місце - Лада Бондаренко (Дніпро, тр. Наталя Холодова) - категорія "Базик Новіс А" (Срібний дивізіон)  
 
Бондаренко Лада
 
В соло танцях, категорія "Мінімес" (срібний дивізіон), вихованки Тамари і Вікторії Цимбал зайняли три призових і одне четверте місця:
 
1 - Дарина Реброва (Краматорськ) 
2 - Ангеліна Соловйова (Слов'янськ)
3 - Анна Винник (Краматорськ)
4 - Марія Єщенко (Краматорськ)
 
Текст Віктора КУЛЕНКА.
 
 
Add a comment
 image 5
 
 
21 октября на базе Каменского СК "Прометей" состоялся первый этап Всеукраинских соревнований по фигурному катанию на роликовых коньках, Чемпионат Днепропетровской области и "Кубок Прометея".
 
В соревнованиях приняли участие более 70 спортсменов из Каменского, Сум, Днепра и Краматорска. Как сообщила тренер Тамара Цымбал, команду Каменского представляли спортсмены Академии фигурного катания Александра Александрова, Олеся Татькова, Дарья Новицкая, Полина Снегирева и Виктория Цымбал.
 
image 6
 
По результатам первого этапа Всеукраинских соревнований по фигурному катанию на роликовых коньках воспитанники АФК завоевали две золотых, две серебряных и одну бронзовую награды. Академия фигурного катания Каменского (АФК) в городе работет уже год. За столь короткий период ее воспитанники завоевали очень много наград под руководством тренеров Тамары и Виктории Цымбал, а также при поддержке руководства СК "Прометей". Необходимо также отметить команду Краматорска, с которой регулярно работают тренеры Каменской Академии. Каждый месяц одну неделю фигуристы Краматорска тренируются в нашем городе. Спортсмены этого города занимают лидирующие позиции во многих категориях фигурного катания на роликах. 
 image 7
 
Второй этап Всеукраинских соревнований по фигурному катанию на роликовых коньках пройдет в Киеве 15 декабря, третий этап в Сумах 17 марта. А 12 мая Каменское примет Чемпионат Украины.
 
СТАТИСТИКА ПЕРВОГО ЭТАПА
 
ЧЕТВЕРТЫЙ ДИВИЗИОН
 
GIRLS, BEGINNERS ELEM (4 D) 2012-2010
 
1 Polina MYAUS, Sumy, DLFKRKSO
2 Mariya TRET'YAK, Kramatorsk, ARGO
3 Arina DYUKA, Sumy, DLFKRKSO
 
GIRLS, BEGINNERS ELEM (4 D) 2008-2007
 
Татькова Олеся
 
1 Olesya TAT'KOVA, Kam'yanske, ARSA
 
 image 2
 
2 Dar'ya NOVITSKA, Kam'yanske, ARSA
3 Anzhela LINNIK, Sumy, DLFKRKSO
 
BENJAMIN 1, 4 D, GIRLS
 
1 Alisa YAROSHENKO, Sumy, DLFKRKSO
2 Nadiya ZELENINA, Sumy, DLFKRKSO
3 Katerina KOLOMIETS, Sumy, DLFKRKSO
 
BENJAMIN 2, 4 D, GIRLS
 
1 Evgeniya SALIENKO, Sumy, DLFKRKSO
2 Nika NEMYURYUCH, Sumy, DLFKRKSO
3 Kamila KARNAUSHENKO, Sumy, DLFKRKSO
 
BENJAMIN 3, 4 D, GIRLS
 
Александрова Александра
 
1 Oleksandra ALEKSANDROVA, Kam'yanske, ARSA
2 Sofiya BLAZHKO, Sumy, DLFKRKSO
 
Снегирева Полина
 
3 Polina SNEGIRIOVA, Kam'yanske, ARSA
 
BENJAMIN 4 D, BOYS
 
1 Kirill RYUZHENKO, Dnipro, SKY
 
CADET, 4 D, GIRLS
 
 
1 Alina SERGEENKO, Kramatorsk, ARGO
2 Arina KUROCHKINA, Sumy, DLFKRKSO
3 Sofiya KOSENKO, Sumy, DLFKRKSO
 
JUNIOR, 4 D, LADIES
 
1 Anastasiya TRET'YAK, Sumy, DLFKRKSO
2 Kateryuna YAKOVENKO, Sumy, DLFKRKSO
3 Karina FESCHENKO, Sumy, DLFKRKSO
 
ТРЕТИЙ ДИВИЗИОН
 
DEBS, 3 D, GIRLS
 
1 Mariya ESCHENKO, Kramatorsk, ARGO
2 Dar'ya REBROVA, Kramatorsk, ARGO
3 Emiliya KARAVAY, Sumy, DLFKRKSO
 
DEBS, 3 D, BOYS
 
1 Zahar IZEMENKO, Sumy, DLFKRKSO
2 Kirill MAKARENKO, Sumy, DLFKRKSO
 
CADET, 3 D, GIRLS
 
1 Taisiya SUPRUN, Kramatorsk, ARGO
2 Angelina SOLOVIOVA, Kramatorsk, ARGO
3 Mariya SALIENKO, Sumy, DLFKRKSO
 
CADET, 3 D, BOYS
 
1 Bogdan CHKHAYLO, Sumy, DLFKRKSO
 
NOVICE, 3 D, GIRLS
 
1 Anna VINNIK , Kramatorsk, ARGO
2 Elizaveta VEREZUB, Dnipro, SKY
 
 
ВТОРОЙ ДИВИЗИОН
 
SILVER, 2 D, LADIES
 
1 Anna OLASYUK, Sumy, DLFKRKSO
 
Виктория Цымбал
 
2 Viktoriya TSYUMBAL, Kam'yanske, ARSA
3 Anna SAVEL'EVA, Sumy, DLFKRKSO
 
Текст Виктора КУЛЕНКО.
Add a comment

Популярное за неделю

Май 22, 2022 547 ВЕСЛУВАЛЬНА ДИНАСТІЯ ТРУНОВИХ МОЖЕ УВІЙТИ ДО КНИГИ РЕКОРДІВ УКРАЇНИ
Заслужений майстер України Ігор Трунов - уродженець Кам'янського, який виступає за…
Май 22, 2022 312 ІГОР ТРУНОВ СТАВ СРІБНИМ ПРИЗЕРОМ КУБКА СВІТУ З ВЕСЛУВАННЯ НА БАЙДАРКАХ І КАНОЕ (відео)
У Рачіце (Чехія) з 19 по 22 травня проходить етап Кубка світу з веслування на байдарках…
Май 22, 2022 249 ІГОР ТРУНОВ СТАВ ПЕРЕМОЖЦЕМ КУБКУ СВІТУ З ВЕСЛУВАННЯ НА БАЙДАРКАХ
Золотим фінішем для українців закінчився етап Кубку світу з веслування на байдарках і…
Май 23, 2022 246 ЕКС-ФУТБОЛІСТ "СТАЛІ" ЗІ ЗБРОЄЮ В РУКАХ ЗАХИЩАЄ УКРАЇНУ НА СХОДІ
Колишній нападник дніпродзержинської "Сталі", донецького "Металурга", "Зірки", "Олімпіка"…
Май 22, 2022 210 КАМ’ЯНСЬКЕ УПРАВЛІННЯ МОЛОДІ І СПОРТУ - ЧАСТИНА ВЕЛИКОЇ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ КОМАНДИ МІСТА
Про це повідомив міський голова Андрій Білоусов. - На базі КЗ «Дитячо-юнацька спортивна…