Річниця вибуху 7-ї доменної  печі на ДМК, коли загинули 18 людей (документ і фото публікується вперше)

Доменна піч №7 (далі: ДП-7) на ДМК була унікальною спорудою. Її запустили в роботу в 1932 році. На той час вона була найпотужнішою домною не тільки в СРСР, а й в Європі. Незабаром після запуску ДП-7 отримала почесне звання Кращої домни країни ... Про це пише сайт https://sobitie.com.ua/novosti-istoriya/godovshchina-vzryva-7-y-domennoy-na-dmk-kogda-pogibli-18-chelovek-dokument-i-foto?fbclid=IwAR0LdkBIqrgxPYeX2rOU4-LcZ0-n-2ffsotVPviU0MNKUZ0hkJUwVXtbeqs

До 1993 року сьома домна, за мірками металургії, була вже досить старою, що вимагала особливого догляду і технічного обслуговування (джерело - сторінка Музею ДМК в facebook).

ЯК ВСЕ ВІДБУЛОСЯ

Редакція отримала фотокопією Наказу № 507 від 17 вересня 1993 "Про аварію на доменній печі №7" (дивіться за посиланням), підписаного в.о. директора ДМК Миколою Петровичем Подберезним (оригінал документа знаходиться на державному зберіганні в архівному управлінні м.Кам`янське).

В наказі зазначається, що трагедія трапилася 7 вересня 1993 року в 14 годин 05 хвилин (до речі, деякі ЗМІ тоді називали інший час: 11:00).

У документі говориться, що під час раздувкb доменної печі стався вибух. Він спричинив руйнування кожуха ДП-7, металоконструкцій і вузлів. Інцидент супроводжувався викидом розпечених газів і коксу.

В результаті НП були травмовані 28 осіб, в тому числі, 16 - зі смертельними наслідками. У більш пізніх публікаціях на офіційному сайті ДМК з'явилася цифра 18 загиблих.

У місті було оголошено триденну жалобу. У причинах того, що сталося розбиралася урядова комісія на чолі з Василем Євтуховим, віце-прем'єр-міністром України (дивіться за посиланням).

З ПРЗПОВІДІ ОЧЕВИДЦІВ ...

Згадує Петро Михайлович Герасимов, голова ради ветеранів ДМК:

- На все життя запам'яталося це видовище. Над домною, яка ще стояла, піднялася грибообразна хмара. Я бачив, як з підбункерного приміщення вибігли три людини, на яких горів одяг, і вони стали збивати з себе полум'я. Мабуть, це були ті, хто перебував у самого виходу. А з боку розливання виїхав тепловоз із двома ковшами, засипаний палаючим коксом. Пощастило, що тепловоз в'їхав туди на великій швидкості, і силою інерції його виштовхнуло назовні. А тут з пошкоджених труб величезною хвилею ринула вода і залила палаючий тепловоз. Це врятувало машиніста і помічника.

ПРИЧИНА ТОГО, ЩО СТАЛОСЯ

У наказі № 507, з посиланням на результати роботи державної комісії, фіксуються причини аварії. Зокрема, серед них називалися:

- тривала робота печі в режимі підвисання шихти;

- невідповідність технічних параметрів пара;

- форсування задувного режиму печі;

- незадовільна якість коксу;

- порушення в організації робіт: біля ДП-7 знаходилися співробітники, які не були пов'язані з її обслуговуванням в процесі задування і роздувкою.

КОГО ПОКАРАЛИ

Читаючи пункти документа, де вказані дисциплінарні заходи впливу до співробітників комбінату, можна зрозуміти, кого визнали винним в те, що сталося. В основному це керівники нижчої та середньої ланки.

Зокрема, оголосили догану і звільнили від займаних посад:

- начальника доменного цеху Сергєєва В.М.;

- змінного майстра Бандурченко О.І.;

- в.о. майстра вогнетривких робіт Озимук І.Л.;

- газівника Верещак І.Л.

Решта відбулися доганами:

- заступник генерального директора по аглодоменному виробництву Рязанов С.П.;

- заступник головного інженера з техніки безпеки Осипов Б.Д.;

- начальник відділу охорони праці і техніки безпеки Опанасенко А.П.;

- старший виробничий майстер за технологією Сєдих В.Є.

За півгодини до трагедії: жертв могло бути більше

Згадує Аліса Володимирівна Мартинова, яка працювала тоді в доменному цеху машиністом аспіраційних і вентиляційних установок:

- Моє робоче місце знаходилося якраз навпроти сьомої печі, тільки через естакаду. Після вибуху в машинному залі настала темрява, за вікном все затягнуло чорним рядном. Цей пил осідав досить довго, і коли нарешті з'явився найменший проміжок, я відразу ж пішла і швидко вимкнула установку. Вийшла назовні і ахнула - домни немає! Побігла на аглофабрику дзвонити своєму начальнику, старшому майстру по газовим робіт Миколі Івановичу Краснянському, так як у мене телефон вже не працював. Він сказав мені залишатися на місці і по можливості знаходитися на зв'язку. Я хотіла пройти ближче до місця вибуху, думала, може, допомогти треба, але не змогла, так як там було вище коліна гарячої води.

Хочу трохи розповісти про Миколу Івановича. Це була чудова людина, його вже немає з нами, але всі, хто знав його, згадують про нього з теплотою і вдячністю. Він був дуже відповідальним і правильним, дисципліна у нього на ділянці була завжди на висоті. А в той фатальний день його бригада виконувала на 7-й печі ремонтні роботи, і ось за півгодини до трагедії він раптом дає команду - закінчити роботу і всім покинути піч. Всі здивувалися, адже зміна ще не закінчилася, але підкорилися. І люди залишилися живі. Мабуть, у нього інтуїція спрацювала, немов передчував біду (джерело: http://www.dmkd.dp.ua/4461).

ДОПОМОГА ПОСТРАЖДАЛИМ

Згідно з відкритими даними, після трагедії було зроблено багато, щоб допомогти сім'ям потерпілих. Завод оплачував лікування, похорон, надавав суттєву матеріальну допомогу (квартири, авто, меблі, побутову техніку). У той час був створений спеціальний фонд, куди багато городян несли речі, перераховували свої заощадження.

Від автора. Зараз на місці вибухнувшої печі стоїть нова сучасна ДП № 1М. На згадку про трагедію не залишилося навіть меморіальної таблички. На жаль, немає можливості опублікувати і повний список загиблих робітників, а також розповісти про цю НП в великих подробицях.

Не за горами 30-річчя цієї трагедії. Було б правильно до цього часу зібрати і узагальнити всю інформацію про аварію, щоб розповісти підростаючому і майбутнім поколінням жителів Кам'янського про те, що ж сталося в 1993 році на головному підприємстві міста.

Сьогодні ж - давайте вшануємо пам'ять загиблих металургів.

- на заставці момент вибуху;

- ДП№7 після запуску в роботу.

Автор Ігор Кузьмінський

Шагломаз Мурадагаєв з Дагестану просить допомогти в пошуку  свого дядька Алімурада Мурадагаєва та своїх двоюрідних сестер Неллі і Лілії.

"Обращаюсь по поводу моего дяди, ветерана ВОВ Мурадагаева Алимурада (09.12.1918 г.р.). Он после войны жил в Днепродзержинске - Второй Нагорный переулок, дом № 5. Знаю, что у него были две дочки - Нелли и Лилия. Сам он работал на металлургическом заводе. Дядя приезжал в Дагестан несколько раз. Я учитель истории и хотел написать о дяде. В архиве есть материалы, но про его жизнь в Днепродзержинске у меня ничего нету. Я искал сестер, но безрезультатно. Не знаю точно когда он умер, примерно в 1995 году или позже. У него есть награды. С уважением Шагломаз Мурадагаев".

 Є відомості, що Алімурад Мурадагаєв проживав за адресою вулиця Дунайська буд. 31 кв.79.

ЯКЩО КОМУСЬ ЩОСЬ ВІДОМО ПРО ЖИТТЯ АЛІМУРАДА МУРАДАГАЄВА ТА  ЙОГО ДОЧОК НЕЛЛІ І ЛІЛІЇ, ПИШІТЬ НА ЕЛЕКТРОННУ ПОШТУ  superstar60@ukr.net

На відео 4 квітня 1990 року знімалися три товариші - В`ячеслав Хорошун, Костянтин Коломойський, Євген Комих. Крім домашніх зйомок, в 25-хвилинному відео відтворено центральну артерію Дніпродзержинська - проспект Леніна. На кадрах можна побачити об`єкти, які розташовані на ньому: кінотеатр ім. Т.Г.Шевченка, магазин "Букет", вузол зв`язку, СШ № 5, площа Леніна, музей історії міста, прохідна ДМК і інші. Відео із домашнього архіву В.Хорошуна.

https://www.youtube.com/watch?v=ImPMYbXg8lk&feature=share&fbclid=IwAR2v2onBICLqnOwPiwwy6KMeZmb2nm7WZodkVDELXCYrNCK_KwmXrUq9Ps4

Майже 11 років тому назад в Україні була епідемя грипу. Як зреагувала влада на виклик хвороби, можна прочитати в першому номері Кам`янської

газети"Город пламенных зорь", який побачив світ 19 листопада 2009 року. 

Любителів конспірології попереджаю, ніякої політичної агітації з моєї сторони немає. Лише факти.