Багато неприємностей завдала в футбольному сезоні, що закінчується, перша футбольна команда "Металург" своїм численним прихильникам. Слід прямо визнати, що вона не виправдала сподівань, які покладалися на неї фізкультурниками і всіма трудящими заводу імені Дзержинського. Вона не виправдала виявлене їй високе довір'я - захищати спортивну честь індустріального Дніпродзержинська на стадіонах республіки.
Численні любителі футбола є свідками того, що футболісти "Металурга" не вдосконалюють спортивної майстерності, а навпаки котяться вниз. Якщо торік в розиграші республіканської першості команда посіла друге місце в своїй зоні, то цього року вона відкотилася аж на четверте. Команда зазнала поразки в розиграшах кубку області і республіки з футбола, кубка ВЦРПС, невдало виступає в розиграші обласної першості. Досить сказати про два останні програші? 7 жовтня криворізькому "Металургу" з небувалим рахунком 1:5 і 10 жовтня місцевому "Трактору" з рахунком 0:1.
Причини такого становища передусім полягають у відсутності виховної роботи з футболістами, низькій дисципліні. Саме через це в команді бракує згуртованості колективу, міцної дружби, почуття відповідальності перед заводським колективом, який команда представляє.
Обласна і міська преса неодноразово сигналізувала про грубість, неспортивну, явно хуліганську поведінку на полі окремих футболістів "Металурга". Недисциплінованність Семерного, Олійника під час гри деморалізує всю команду. Дійшло до того, що Кирпа і Вацкевич відверто вчиняли під час гри бійку.
Але ці сигнали проходили повз увагу завкомів профспілки і ЛКСМУ, заводського партійного комітету, міського комітету в справах фізкультури та спорту.
Команда може грати добре і показує хороші результати під час гри дружньої, коли один допомагає другому, коли виступає колективом. Тоді вона перемагає сильних "протвників". Але здебільшого вона грає розрізнено, бо у когось з "лідерів" немає настрою і він деморалізує всю команду. В результаті цього і виникають програші явно слабим командам.
Те, що в команді незадовільно поставлена учбово-спортивна робота, найяскравіше видно з відсутності певної тактичної лінії під час гри, невміння бити по воротах.
Тренер команди І.Єрохін при всьому своєму бажанні і старанні не може справлятись з покладеними на нього обов'язками, бо заводські організації, дирекція заводу стоять осторонь команди, не проявляють про неї піклування. А звільнити футболістів з роботи на час гри - цього ще дужа мало. Треба повсякденно дбати про їх виховання і вирощування, уболівати за спортивну честь свого заводу.
Ми невипадково поставили запитання: чи є на заводі ім. Дзержинського футбольна команда? Тисячі металургів заводу люблять футбол, відвідують футбольні змагання, бажають бачити свою команду сильною, гідною заводу, ім'я якого вона захищає. Однак по ставленню до футбольної команди директора заводу т.Фоменка, секретаря заводського парійного комітету т.Подзерка, голови завкому металургів т.Іванченка, секретаря завкому ЛКСМУ т.Латишева не почувається, що вона на заводі є. Вони байдужі до успіхів і невдач заводської команди, до причин поганої її гри. Вони не вважають потрібним побесідувати з тренером , з футболістами вивчити потреби і запити їх. Позицію невтручання займає заводська рада спортивного товариства "Металург".
Ми бачимо, як зросла внаслідок справжнього піклування футбольна команда "Металург" Запоріжжя, яка ще торік зазнавала поразки від дніпродзержинських одноклубників. Ми бачимо, якими серйозними "противниками" дзержинцям стали криворізькі і нікопольські одноклубники, молоді команди нашого міста "Трактор", "Хімік", "Дзержинець".
На заводі імені Дзержинського є всі умови для того, щоб мати справді міцну футбольну команду. Є хороший стадіон, у цехових командах є десятки молодих здібних футболістів, здатних поповнити і замінити нинішній склад команди. Є бажання фізкультурників відстоювати спортивну честь свого заводу і міста. Громадскість міста вимагає використати ці можливості, покінчити з байдужістю до улюбленої народної гри.
В.Бєляєв.
"Дзержинець" 13.10.1951.
Проїжджаючи трамваєм по Ленінградській вулиці або проходячи по Республіканській вулиці, неодмінно помітиш величну будівлю світлорожевого кольору з білими колонами. Це новий культурний заклад нашого міста - Палац культури імені О.М.Горького, будівництво якого наближається до повного завершення.
Привабливий вигляд Палацу культури імені О.М.Горького ззовні, але ще кращий затишний і зручнийвін всередині. Зал для глядачів, який вміщатиме до 800 чоловік, оздоблений ліпними роботами, має паркетну підлогу, панелі пофарбовані під дуб. Великий вестибюль і фойєстворюють зручності для відвідувачів. На другому поверсі є лекційний зал на 300 чоловік.
Наявність багатьох просторих кмнат створює сприятливі умови для занять гуртківхудожньої самодіяльності. Добре обладнані приміщення для бібліотеки, кімната відпочинку, приміщення для занять дитячого сектора.
В новому Палаці культури є просторий спортивний зал, де фізкультурники спортивного товариства "Хімік" в зимовий час зможуть проводити змагання з класичної боротьби, штанги, баскетбола, волейбола.
Будівельники Палацу культури зобов'язалися завершити всі будівельні роботи наприкінці жовтня.
Велику підготовчу роботу до відкриття нового Палацу культури ведуть учасники художньої самодфяльності клубу соцмістечка. Оперний колектив закінчує роботунад новим варіантом опери "Запорожець за Дунаєм" Гулака-Артемовського. Драматичний колектив працює над п'єсою "Годы странствий" Арбузова. З піднесенням працюють учасники танцювального, хорового і вокального колективів, новостворенної агітбригади.
На знімку: Палац культури імені О.М.Горького
Текст І.Преображенського
Фото І.Василенка
"Дзержинець" 06.10.1955.
Сотні книг, журналів, газет розповсюджує серед широких мас трудящих міста міська контора "Союзпечати" через свої кіоски. Сумлінною роботою, ввічливим ставленням до покупців відзначається працівниця кіоску т.Ташкер, яка працює на цій роботі з 1931 року.
На фото: працівник кіоску № 2 "Союзпечати" т.Ташкер за роботою.
Фото М.Медлінського.
"Дзержинець" 02.10.1952.
Працюємо на користь Батьківщини
Як і мільйони радянських людей, мирно жив і трудився я на користь Батьківщини до війни. Працюючи слюсарем заготівельного цеху вагонобудівного заводу, я вносив свою частку праці в загальну справу побудови комунізму. Але гітлерівські орди порушили наше мирне життя. З перших днів війни я пішов зі зброєю в руках відстоювати честь і незалежність Вітчизни.
На фронті я втратив ноги. Неважко уявити, що було б зі мною - інвалідом - в такій "цивілізованій" країні, як Америка. Забута всіма, без засобів для існування, знедолена - на таке життя приречена в капіталістичних країнах трудяща людина, особлив ж втративши здоров'я. Зовсім інше в нашій соціалістичній країні , де слово людина звучить гордо.
Повернувшись з фронту, я зустрів товариську допомогу. Мені не хотілося стояти осторонь творчої праці нашого народу, який під керівництвом більшовицької партії швидко заліковував рани війни. Я вирішив обрати посильну для себе роботу. В 1948 році я став учнем кравця, а в квітні 1950 року почав працювати самостійно.
Тепер я працюю майстром. Систематично перевиконую план, не відстаю від своїх товаришів. Не тільки сам добре працюю, а і навчаю молодих робітників. Я щасливий, що моя праця корисна народу.
Хочеться зробити все можливе для наближення комунізму. Американо-англійські палії війни все голосніше брязкають зброєю. Заради власної наживи хочуть вони розпалити нову війну. Але всі народи світу заявляють: "Війни не хочемо!"Свій голос проти війни, за мир, разом з нашим багатомільйонним народом, піднімаю і я. З думкою про рідну Батьківщину, про любимого вождя і вчителя товариша Сталіна ставлю я свій підписпід історичним Зверненням Всесвітньої Ради Миру.
А.Панько, майстер ательє мод № 2 артілі "Прогрес".
"Дзержинець" 02.10.1951.
Вихованці дитячого садка № 32 Саша Смольський і Люда Захарова вчаться малювати кольоровими олівцями.
Фото О.Прокопенка.
"Дзержинець" 27.09.1951.
