У фінському місті Тампере 10 липня відбувся чемпіонат світу з легкої атлетики серед спортсменів-ветеранів.
У бігу на дистанції 21 км (напівмарафон) змагався кам`янчанин Василь Карпович. 67-річний Василь Васильович посів третє місце, показавши результат 1 година 25 хвилин 39 секунд. У віковій категорії 65-69 років з двадцяти чотирьох спортсменів нашого земляка обігнали тільки марафонці з Великобританії та Іспанії.
Текст Віктора КУЛЕНКА
На верхньому фото В.Карпович праворуч.
Add a comment
В італійському місті Гроссето з 12 по 15 травня проходив чемпіонат Європи з напівмарафону серед легкоатлетів-ветеранів. На цих змаганнях кам`янчанин Василь Васильович Карпович завоював вже в п`ятий раз титул чемпіона континенту.
Наш земляк виступав серед бігунів вікової групи старше 65 років. Триразовий чемпіон світу Василь Карпович разом з Віктором Недибалюком (Біла Церква) і Олександром Вовком (Луганськ) посіли перше місце в командному заліку, завоювавши єдину золоту медаль для України. В активі у Василя Васильовича є ще й "срібло", яке він привіз з сонячної Італії.
"В перший день чемпіонату Європи ми бігли "десятку" (10 км) і стали першими в командному заліку, обігнавши представників Італії і Швейцарії, - розповідає Василь Карпович. - В індивідуальному заліку у мене четвертий результат (40 хвилин 36 секунд), п`ятим прибіг Саша Вовк, восьмим Вітя Недибалюк. А через два дні, навколо Гроссето бігли напівмарафонську дистанцію (22 км). Я показав порівняно невисоку швидкість, здолавши 12 км за 1 годину 30 хвилин і став срібним призером з командою. Пропустили вперед лише італійських марафонців. В 2015 році у тому ж Гроссето я виграв чемпіонат Європи з результатом 1 година 21 хвилина. Цього разу клімат так дав по ногам, що було дуже важко бігти. Жара була понад 30 градусів, а я приїхав коли вдома було набагато холодніше".
Про патріотизм, добре ставлення до українців за кордоном, та хто допоміг з поїздкою на Чемпіонат Європи, про все це наш уславленний земляк розповідає дальше.
Коли Василь Карпович працював на ДМК, якому віддав 35 років своого життя, спонсором завжди був профспілковий комітет. Тепер же все доводиться робити за свій рахунок, не чекаючи фінансової підтримки ні від кого, продовжуючи прославляючи своє рідне місто за кордоном. "В основному мені діти допомагають. За що я їм безмежно вдячний, - каже з вологими очима наш уславленний ветеран. - Поїздка на чемпіонат Європи була не легкою. З Чернівців поїздом ми добралися до румунського міста Сучава, а звідти до Італії на літаку. Поселилися в невеликому гірському готелі. Нам за таксі 26 євро потрібно було оплачувати, щоб доїхати до місця змагань. Але господарка знайшла для нас в центрі Гроссето інший готель, який хоча і був дорожчий, але знаходився поруч з місцем змагань. Її чоловік нас машиною туда відвіз. Коли я розраховувався, він відмовився від грошей, дуже боляче вдаривши мене по руці. Був ще такий випадок. Жінка із Західної України, яка працює в готелі де ми проживали, підійшла до нас, і не те що запропонувала, а всунула в руки 20 євро і сказала, щоб ми пообідали на них. Ми відмовлялися, говорили, що ви ж самі приїхали на заробітки. Так вона відповіла, що образиться, якщо відмовимося. "Це за те, що прославили Україну і стали чемпіонами", - промовила та пані, зворушивши нас до глибини душі".
В Італії Василь Карпович не розлучався з жовто-блакитним прапором, якого взяв з дому. "Зі сльозами на очах я слухав гімн України, який виконували в нашу честь, - згадує Василь Васильович. - Дуже приємно було коли до нас в гості приходили атлети інших держав, які вітали і висловлювали свою захопленність героїчним народом моєї країни. Після нагородження, пока йшли до готелю з прапором, діти з захопленням вслід кричали "Україна! Україна!".
Тепер 67-річний Василь Васильович Карпович почав підготовку до участі в Чемпіонаті світу, який відбудеться в липні у фінському місті Тампере.
Add a comment
Нещодавно у столиці Республіки Молодова місті Кишинів відбувся міжнародний марафон, у якому взяли участь понад дві тисячі учасників, які представляли 26 країн світу. Серед них змагалися 17 спортсменів з обмеженими можливостями. Вперше виступаючи у цьому місті, 45-річний кам`янчанин Сергій Амелько посів перше місце на півмарафонській дистанції (21 км).
15 РОКІВ НА ГОНОЧНИХ ВІЗКАХ
Сергій виступає на спортивних та гоночних візках 15 років, беручи участь щорічно як мінімум хоч в одному марафоні."Я пропустив змагання лише у 2020 році через коронавірусну пандемію, - розповідає С.Амелько. У вересні цього сезону брав участь у 5th Almaz Group Dnipro Marathon, а через два тижні вже виступав у Білоцерківському півмарафоні, де став призером. Кишинівський марафон став завершальним у 2021. Організація та проведення змагань у столиці Молдови пройшли на найвищому європейському рівні. Траса по міських вулицях була така класна, що залишалося тільки показувати високі результати, але для нас, візочників, важлива не тільки фізична, а й психологічна підготовка. Важливо як себе налаштувати. У мене свій метод підготовки до змагань. Так як я візочник, мені потрібна траса, де немає каміння, ям та інших перешкод. Доводиться виїжджати на картодром або на стадіон, відповідно привозити з собою спортивну коляску, пересідати в неї. Вранці і вечером двохгодинні тренування".
Саме Кишинівські змагання стали для С.Амелька другими зарубіжними після участі у 2018 році в Польщі. "Тоді, три роки тому, серед шести тисяч бігунів, нас візочників було п'ятеро. Серед усіх спортсменів, які представляли Україну, я показав найкращий результат, ставши шостим, - згадує Сергій. - І це незважаючи на застаріле спортивне спорядження. Спортсмени всіх країн виступають на легких карбонових візках. І тільки ми, ганяємось на металевих. У мене є спортивний візок, подарований американським біговим клубом. Але він трохи ширший. Ми прорахувалися в розрахунках, коли замовляли візок. Збираємось трохи переробити, і я зможу взяти участь наступного року в Білоцерківському півмарафоні, саме на спортивному триколісному візку. А поки що в Кам'янському немає навіть умов, тренуватися на такому візку, тому він стоїть без дії". Слід зазначити, що Сергій Амелько – єдиний у Дніпропетровській області активний візочник, який виступає щороку в різних марафонах. Він поставив собі за мету взяти участь хоча б в одному з шести найпрестижніших марафонів світу - Бостонському, Лондонському, Берлінському, Чиказькому, Нью-Йоркському або Токійському.
ДО І ПІСЛЯ...
Сергій закінчив Дніпродзержинський політехнічний технікум за спеціальністю технік-механік коксохімічного обладнання, потім відучився два курси в нашому університеті. Здавалося, перед юнаком відкриваються широкі перспективні горизонти. Він хотів ще вступити до автодорожнього інституту та стати далекобійником. "Була мрія їздити на великих важких вантажівках", - зітхаючи, згадує Сергій. Але відразу всі рожеві мрії зруйнувалося, після того, як 1999 року 23-річний Сергій Амелько потрапив до автокатастрофи... Почався новий етап у його житті. Депресія поступово зникала, коли довелося проходити курс відновної реабілітації, що включає заняття спортом. "Спочатку пробував себе в пауерліфтингу, плаванні, настільному тенісі. Але так як я маю гарну витривалість, зупинився на марафонських змаганнях. Зрозумів, що марафон, легка атлетика це моє, - пояснює Сергій Олександрович. - До травми я займався важкоатлетичними видами спорту (штанга, гантелі, гирі), але чисто для себе, не беручи участь у змаганнях. Моя вага тоді становила 92 кг. Сам нещасний випадок, що закінчився травмою, тільки підштовхнув цілеспрямовано зайнятися спортом. Сидіти просто так в інвалідному візку надзвичайно важко. Треба на щось постійно відволікатися, бути чимось зайнятим. Я вибрав спорт".
За час спортивної кар'єри Сергій отримав стільки медалей, що за його словами, якщо їх всі одягнути, то шия не витримає такої ваги. Лише 2021 року він додав у скарбничку нагород шість медалей. Здебільшого за перемоги на марафонах. Але є нагороди і за призові місця у змаганнях з настільного тенісу та гри у бочча. "У боччі грають ті, у кого руки слабкі. У мене ж вони настільки сильні, що я часто перекидаю м'ячик. Це не моє", - сміючись, каже С.Амелько.
На довгих дистанціях іноді трапляються і психологічні зриви, хочеться плюнути на все і більше не змагатись. "Особливо після тридцятого кілометра відчувається втома, хочеться зупинитися і все кинути, - каже Амелько. - Але завжди щось не дає мені це зробити, підштовхує зібратися з думками, перегрупуватися і проїхати дистанцію до кінця. Потім вже аналізуючи, розумієш, що треба менше думати про негатив, а сконцентруватися на досягненні кінцевого результату. Дуже втомлюються руки. У бігунів болять ноги, у нас, колясочників – руки. Але для всіх умови подолання дистанції однакові, і для нас немає жодних привілеїв”.
За життя Сергія зустрічалося чимало хороших людей, готових допомогти у найважчих ситуаціях. "У мене немає ні батька, ні мами, і сестра трагічно загинула. Натомість мене матеріально та фізично підтримує молодший брат Віктор, хоча у нього є своя родина, діти. Вітя приділяє багато уваги, розуміючи, що мені важко одному. Він допомагає вирішувати будь-які питання, починаючи від організації участі в марафонах і закінчуючи проводами та зустрічами зі змагань. Оскільки я перебуваю у міських товариствах "Лелека" та "Інваспорт", то і вони, а також міська влада допомагають мені".
У вільний час Сергій із задоволенням дивиться по телевізору старі радянські фільми військової тематики. Звичайно любить спортивні передачі. Змалку він непогано малює. Його талант був помічений, коли навчався у вишах. "У мене добре виходять пейзажі, натюрморти, техніка, архітектура, можу займатися 3D-графікою. Єдине, що не виходить - портрети. Під час навчання я неодноразово виконував доручення як художник-оформлювач. Накопичилося багато художніх робіт. Мрію зібрати всі свої малюнки та виставити на загальний огляд", - резюмував наше інтерв'ю Сергій Олександрович Амелько.
ДОСЬЄ
Сергій Олександрович Амелько, візочник-марафонець.
Народився – 29 вересня 1976 року.
Хобі - малювання.
В Новомосковському парку імені Сучкова 9 жовтня пройшов Чемпіонат Дніпропетровської області з кросу на дистанціях 500, 1000, 2000, 3000, 4000, 5000, 8000 метрів.
За нагороди боролися юнаки і дівчата вікових категорій 2010, 2008/2009, 2006/2007, 2004/2005, 2002/2003, 1997 років народження і старші. В чемпіонаті прийняли участь і спортсмени СДЮСШОР № 3 (тренери Ю.Гужва, С.Гужва, Ф.Толстопятов). В їхньому активі дві бронзові медалі та три четвертих місця. На третю ступеньку п`єдесталу пошани після бігу на 5 кілометрів піднялися Єлизавета Рибка і Володимир Симоненко.
Add a comment
Першого жовтня спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву № 3 Дніпровської міської ради святкувала 60-річний ювілей.
В честь свята на базі школи були проведені легкоатлетичні змагання серед юнаків 2006/2007 та 2008/2009 років народження. Вихованці тренерів С.Гужви, Ю.Гужви, Ф.Толстопятова здобули чотири медалі в бігових дисциплінах. "Срібло" здобули Валерія Чудненко (2010 р.н.) на 1000 метрів, а Кирило Гончар (2010 р.н.) і Макар Апоненко (2007 р.н.) на 500-метрівці. На цій же дистанції золоту медаль отримав Михайло Апоненко (2006 р.н.).
ДОВІДКА
Вперше школа відчинила свої двері у жовтні 1961 року. Тоді вона мала назву комплексної дитячо-юнацької спортивної школи. У ній працювали відділення гімнастики, боротьби й легкої атлетики, й усі вони ділили малесеньку кімнату, пристосовану під спортивний зал.
З 1992 року школа набула звання олімпійського резерву й отримала право називатися спеціалізованою дитячо-юнацькою школою олімпійського резерву з легкої атлетики. Це звання школа здобула завдяки багаторічній праці, цілеспрямованості й наполегливості всього колективу.
За роки діяльності школи з її стін вийшли 29 майстрів спорту міжнародного класу, 110 майстрів спорту, шість вихованців школи стали Заслуженими Майстрами спорту України: Сергій Лебідь, Іннеса Кравець, Олексій Лукашевич, Анна Рижикова (Ярощук), Ярослава Магучіх, Олександр П’ятниця.
Починаючи з 1992 року, 16 вихованців і випускників школи відстоювали честь та гідність міста й країни на Олімпійських іграх.
У школі працюють 45 талановитих, досвідчених і кваліфікованих тренерів-викладачів, які мають високий професійний рівень: 12 Заслужених тренерів України; четверо мають звання Заслужений працівник фізичної культури, 16 тренерів з вищою категорією, один Заслужений майстер спорту України (С.Лебідь), шість МСМК, 12 Майстрів спорту.
Add a comment
