Пятница, 16 Ноябрь 2018
Новости Украины и Мира
Спорт
Игровые (с мячом) виды
Футбол
Мини-футбол
Баскетбол
Волейбол
Гандбол
Пляжний футбол
Технические виды
Авто
Мото
Авиаспорт
Велоспорт
Стрельба пулевая
Стрельба из лука
Фехтование историческое
Судомоделизм
Силовые виды
Тяжелая атлетика
Пауерлифтинг
Гиревой спорт
Единоборства
Тхеквондо
Бокс
Кикбоксинг
Дзюдо
Вольная борьба
Каратэ
Айкидо
Фрифайт
ММА
Хапкидо
Комбатан
Легкая атлетика
Бег
Ходьба
Прыжки и метания
Теннис
Большой
Настольный
Водные виды
Поло
Плавание
Прыжки с трамплина
Синхронное плавание
Гребля
Водный туризм
Гимнастика
Художественная
Спортивная
Акробатика
Прыжки на батуте
Зимние виды
Хоккей
Бег на коньках
Фигурное катание
Логические игры
Шашки
Шахматы
Сёги
Спортивные танцы, черлидинг
Спортивные танцы
Черлидинг
Бильярдный спорт
Паркур
Спортивные сооружения
Спортивное ориентирование
Культура
Образование
История
Известные люди города
Памятники города
"Листая старые газеты"
50-е годы
60-е годы
70-е годы
80-е годы
90-е годы
История одной фотографии
История транспорта
Рекорды Города
Первые
Последние
Единственные
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

КраеведыDSC 0049

Відбулося чергове засідання краєзначого клубу "Кам'янське-Дніпродзержинськ". Цього разу темою стали розповіді Любові Алексієвської, Олександра Слонєвського, Анатолія Жежера про міських художнків старшого покоління.

"У народі кажуть: якщо людина талановита, то вона талановита в усьому, - говорить Любов Алексієвська. - А мені хочеться перенести цю думку на місто. Я не знаю, чи існує бодай одна галузь людської діяльності, у якій би не проявили себе наші земляки. Підготовлений і виданий мною минулого року краєзнавчий енциклопедичний довідник «Кам’янське-Дніпродзержинськ від «А» до «Я» не зміг умістити в собі всіх достойних імен. Несправедливо були не те що забуті, а якось «не дійшли руки» до художників старшого покоління. Тих, що плідно творили в до- і повоєнні роки, складний і бурхливий час, який спресував у собі зміни епохи, розквіту і занепаду численних художніх стилів, шкіл, концепцій і цілих світоглядів. Вони пережили жахливу війну, на власні очі бачили стрімкі злети і падіння не тільки мистецтва, а й політичних систем, держав, моралі. На їхню долю випали неабиякі страждання. І вони не тільки зуміли вижити, стати творцями, а й змогли розгледіти і розвинути художній талант у молодих художниках, які через роки стали справжніми майстрами.

Хто не знає відомих заслужених художників України Анатолія Михайловича Жежера, Володимира Олександровича Жугана, багатьох інших талановитих митців, кого ми давно називаємо ветеранами. А сьогодні мова піде про їхніх учителів, художників старшого покоління. І серед них: Григорій Антонович Латунов, Георгій Моїсейович Мороз,  Михайло Савелійович Осінній, Микола Федорович Косинський, Анатолій Іполітович Сайковський.

СайковскийDSC 0062

Ці художники творили в непростий час, коли крок у бік міг вважатися спробою зради чи протесту проти головної лінії партії, коли сучасники або не розуміли, або засуджували... Бути вільним у душі, аби творити у невільному середовищі – було справжнім подвигом. А втім, давайте коротко познайомимось з кожним окремо".

САЙКОВСЬКИЙ АНАТОЛІЙ ІПОЛІТОВИЧ (27.08.1934 м.Кам’янське) – талановитий архітектор-містобудівник, художник, член Національної Спілки архітекторів України, живописець,графік, журналіст. Автор багатьох містобудівних комплексів, громадських і житлових споруд, монументальних пам’ятників, споруджених у Москві, Ленінграді, Дніпропетровську, Новгороді, Могильові, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Рибінську. Автор оригінальних творчих проектів, малюнків, живопису, акварелі, фотографій, а також численних публікацій у газетах і журналах, та виданої в Москві в 1985 році монографії про видатного скульптора і художника Г.В.Нерода.

Сайковський портрет

Сайковського називають головним архітектором «безкінечного міста» Кривого Рога. У Анатолія з дитинства відзначали допитливість і мрійливість. Як і ровесники, діти війни, він рано подорослішав, але зумів зберегти на все життя дитячу безпосередність, мрійливість, захопленість, усміхненість, чуйність. Малював і цікавився образотворчим мистецтвом з раннього дитинства. До армії закінчив Київську середню художню школу ім.Т.Г.Шевченка при художньому інституті. Після служби переїхав у Ленінград для одержання вищої освіти. Архітектурну освіту здобув у Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури ім.І.Рєпіна Академії мистецтв СРСР. Саме місто захопило його. Першою його великою творчою роботою став проект конференц-залу і головного вестибюля Госпіталю інвалідів вітчизняної війни в Ленінграді.

Анатолій Іполітович вивчав і пропускав крізь себе усі стилі й напрями вітчизняного і зарубіжного мистецтва, живопису і архітектури, розправляв крила і пригнічувався «спрямовуючою дією» партійно-державного керівництва. Мріяв про світлі і радісні, зручні міста. Шукав свій стиль у мистецтві. Свій життєвий досвід набував у якості архітектора в різних містах СРСР: Рибінську Ярославської області (центральна площа і плавальний басейн), Дніпропетровську (відома Набережна, центр, житлові масиви «Тополя», Західний), Новгороді (збереження і поєднання із сучасністю унікальних архітектурних раритетів). Діапазон його діяльності надзвичайно широкий, його творча палітра - яскрава і різноманітна.В його активі містобудівні комплекси масового житла, реконструкція старих і спорудження нових мікрорайонів, унікальні будівлі і споруди, паркові комплекси.

З 1976 року А.Сайковський переїхав до Дніпродзержинська, де працював начальником відділу генплану філії інститута «КиївНДІмістобудування». Він проектує і будує адміністративні будівлі «Дніпрохімбуду», другий лівобережний мікрорайон, меморіальну дошку Л.Брежнєву на при заводській площі ДМК, багато інших об’єктів.

ескізи Предзаводської площі

ескізні пропозиції Предзаводської площі ДМК 1978

 Ескізні пропозиції Предзаводської площї 1978 рік

Пізніше його переводять до обласного центру та головним архітектором Кривого Рога, де він проживає і зараз.

Разом з архітектурною творчою діяльністю А.Сайковський багато уваги приділяє образотворчому та фотомистецтву (характерні портрети, емоційні пейзажі, колоритні акварелі). Його діяльність неодноразово відзначалася перемогами у всесоюзних конкурсах. Талант митця успадкували син Олександр та онук Едуард.

КОСИНСЬКИЙ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ (26.06.1925 м.Кам’янське – 09.02.2009) – живописець, графік. Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1948 р., викладач М.Панін).

Kosinsykiy Mikola Fedorovich портрет

Учителював. З 1957 по 2008 рік – керував студією образотворчого мистецтва Палацу культури ім.Горького у Дніпродзержинську. Учасник мистецьких виставок від 1960-х років. Персональних – у Дніпродзержинську (1996, 1999). Створив сюжетні полотна про війну, портрети, пейзажі, натюрморти у реалістичному стилі. Деякі роботи зберігаються у Музеї історії міста Дніпродзержинська.

МОРОЗ ГЕОРГІЙ МОЇСЕЙОВИЧ (30.04.1937 Дніпродзержинськ-2015 Санкт-Петербург) – український і російський радянський художник-живописець, яскравий представник реалістичного напрямку в живопису другої половини ХХ-початку ХХІ століть. Свої перші уроки малюнка і живопису одержав у Дніпродзержинській ізостудії Г.А.Латунова.

Moroz Photo

Потім учився в середній художній школі в Києві. А в 1957 р. приїхав у Ленінград, де вступив на образотворчий факультет інституту живопису, скульптури і архітектури імені І.Рєпіна. В 1963 році здобув вищу освіту у майстерні Юрія Непринцева. Дипломною роботою була картина «Колгоспні лани». Кілька років працював у Воркуті у відділенні художнього фонду РРФСР. Разом з відомими майстрами образотворчого мистецтва Ленінграда вже з 1963 року вставляв свої твори на виставках. З 1973 р. став членом Ленінградської спілки художників. Писав пейзажі, натюрморти в інтер’єрі й екстер’єрі, жанрові композиції, портрети. Любив виїжджати у творчі поїздки в Україну, а також у віддалені куточки Росії, відвідав Італію, США, Японію. Останні двадцять років життя провів у мальовничому передмісті Санкт-Петербурга Шувалові, облюбованими багатьма художниками і скульпторами.

Мав персональні виставки в Австрії, Угорщині, Японії (1980), Італії (1991-1994), США (1990). Його роботи залишилися у приватних зібраннях та в експозиціях музеїв Санкт-Петербурга, Москви, Дніпропетровська, у Франції, Японії, Сирії, Італії. Похований у Санкт-Петербурзі.

ЛАТУНОВ ГРИГОРІЙ АНТОНОВИЧ (09.10.1918–29.04.2001) – український живописець, фронтовик, член спілки художників СРСР. Народився в с.Петрівка Ворошиловградської (тепер Луганської області), на Донбасі. Малював з раннього дитинства. Після закінчення семирічки вступив до Луганського художнього училища. 1937 став студентом Київського художнього інституту, який з відзнакою закінчив лише в 1947. Його вчителями були О.Шовкуненко, І.Штільман, М.Шаронов, М.Іванов. Щасливі роки навчання були перервані війною ще в 1940, коли потрапив до діючої армії. Пройшов фінську, а згодом фронтами другої світової війни. Кулеметник Латунов мав можливість повертатись до улюбленого малювання лише під час перебування в госпіталях після поранень, де його і застала звістка про перемогу (в Чехословаччині). Повернутися до навчання судилося лише через довгих 5 років. Після інституту Григорій Антонович впевнено почав шлях до великого мистецтва: став членом Спілки художників СРСР. Дебютував на Всесоюзній художній виставці в Державній Третьяковській галереї, а через кілька днів узяв участь у престижній всесоюзній художній виставці в музеї образотворчих мистецтв імені О.Пушкіна в Москві.

Латунов1985 г

Г.Латунов 1985 рік

Його роботи демонструвалися на десятках регіональних, республіканських виставках, за рубежем. Працював у галузі станкового живопису. Окрім творчості займався педагогічною і громадською діяльністю, в різні роки керував Дніпропетровською обласною художньою радою, був членом правління обласної організації Спілки художників, керував ізостудією, в якій почали свій творчий шлях чимало маститих художників. Уважний і талановитий педагог зумів пробудити талант у Георгія Мороза, Володимира Жугана, Анатолія Сайковського, Анатолія Жежера та багатьох інших.

Учень Г.Латунова, заслужений художник України ЖЕЖЕР АНАТОЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ, розповів про своїх колег, які принесли славу Дніпродзержинську, і про тих, які були рядовими художниками. Це батько і син Солодовнікови, Михайло Савелійович Осінній, Павло Якович Віннік, які малювали плакати, лозунги, великі панно для всіх парадів, що проходили в Дніпродзержинську.

ЖежерDSC 0081

Анатолій Михайлович пригадав, як він ще підлітком зацікавився малюванням, як вперше переступив поріг ізостудії в палаці металургів, якою керував Латунов, про своє знайомство з великим майстром пензля. "Григорій Антонович був дуже інтелігентною людиною. Ніколи не говорив, що хтось з нас малює погано. Він міг сказати "ну добре", "трішечки пороби", а його найвищою оцінкою була похвала", - говорить Анатолій Жежер.

Олександр Слонєвський показав одну унікальну фотографію, яку йому подарував Борис Павлович Мельніченко. Борис Павлович працював провізором в аптеці першої лікарні. Поруч в костелі святого Миколая знаходилась майстерня художнього Фонду. Мельніченко був знайомий з усіма художниками старшого покоління. "Він мені розповідав історії з їхнього життя, - говорить О.Слонєвський. - Борис Павлович допомогав своїм друзям ліками, іноді спиртом, а вони в свою чергу дарували свої картини. Бувало таке, що картину бракували і автор хотів змити її з полотна. Але Мельніченко просив, щоб брак віддавали йому. Так назбиралося більше сотні картин, які знаходяться в його домашній кімнаті. Так от, на фотографії зображено як художник-портретист Солодовніков (зліва) і Латунов пишуть картину "Пани горять" (це 50-ті роки). В якості поміщика позував ще один художник Віннік".

КартинаDSC 0132

Олександр Слонєвський показав знімки картин художника Адольфа Медвецького, який під час окупації в 1942-43 роках жив і працював в Оберхофені (Німеччина), і розповів про деякі з них.

Текст: Віктор КУЛЕНКО.