Бурхан Валентин Мусійович народився 24 лютого 1937р. в місті Дніпродзержинську. Після закінчення школи поступив до Львівського медичного інституту на стоматологічний факультет. Повернувшись додому пройшов шлях від рядового стоматолога до головного стоматолога-ортопеда управління охорони здоров'я міста. Його із вдячністю згадують тисячі й тисячі дніпродзержинців.
Поезія для Валентина Бурхана стала другим покликанням. Його віршам властиві як ліричний настрій, так і громадянська схвильованість долею рідної землі, народу. Громадянська поезія Валентина Мусійовича сповнена любові до рідної землі предків, інтимна лірика, тонкий гумор і їдкий сарказм торкаються найпотаємніших струн душі читача, змушуючи задуматися над минулим і прийдешнім. Бурхан був членом Національного спілки письменників України. Поет багато друкувався в обласній та республіканській пресі, згодом в обласному видавництві почали виходити його книжки поезій. Читачам, особливо тим, хто любить і цінує поезію немає потреби представляти Валентина Бурхана – його вірші постійно друкувалися на сторінках місцевої періодики, він був автором поетичних збірок віршів: «Тривожна радосте моя» (1972), «Рясноцвіт любові» (1980), «Квіти мужності» (1988), «Кохання окличний знак» (1992), «Доброспів», «Жага» (1997), «Материзна», «Місто долі моєї»(2001), «Осіння брость» (2003).
Йому належать слова гімну міста Дніпродзержинська, а одна з вулиць міста носить його ім'я. Був відзначений званням відмінника охорони здоров'я, орденом «Знак пошани», медалями та дипломами, одержав титул "Почесного громадянина" міста Дніпродзержинська. Але не нагороди були головним в його житті. Перш за все – улюблена справа. І ніщо не порівнювалось з відчуттям щастя, коли він бачив добре зроблену роботу і щиру вдячність пацієнтів. І тільки заради цього жив та працював Валентин Мусійович Бурхан. Поет вів активне життя, багато їздив, зустрічався з людьми. Помер Валентин Мусійович 29 червня 2003 року в Парижі під час перебування на медичному симпозіумі.
