Зала Інженерного клубу. Верхнє фото.
Павільйон Дніпровського заводу на Всеросійській промисловій виставці у Нижньому Новгороді.1894.
Начальник прокатних відділень Дніпровського заводу Ян Болеховський з дружиною Олександрою та їх дітьми.
В. Кислянський, член Правління Південно-Російського Дніпровського Металургійного товариства (рос. ЮРДМО)
.
Одним із прикладів радянської парадної фотокниги був альбом "Жены инженеров. Общественницы тяжелой промышленности", що вийшов у 1937 році накладом 5 тисяч екземплярів. На 204 сторінках розміщені світлини жінок-активісток різних регіонів СРСР. Багато знімків присвячено підприємствам важкої промисловості України. Я відібрав 12 фотографій присвячених дніпродзержинцям. Потрібно додати, що рух жінок-суспільниць зародився в 1936 році і був технологією державної політики щодо залучення домашніх господарок у громадське виробництво. Формально він почався з того, що нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе в одній зі своїх поїздок країною помітив, як дружина начальника Червоноуральської електростанції Суровцева висаджувала квіти біля входу на станцію. Орджонікідзе вирішив підтримати цю ініціативу в масштабах своєї галузі. У травні 1936 року в Дніпродзержинську, як тоді стало називатися місто Кам'янське, відбулася всесоюзна нарада дружин командирів важкої промисловості. На нараді Марія Манаєнкова, дружина директора Дніпровського металургійного заводу Йосипа Петровича Манаєнкова, отримала орден Трудового Червоного Прапора. Вона ж вручала Сталіну букет квітів у Москві на всесоюзному зльоті дружин командирів виробництва, що зображено на картині художника В.П.Єфанова "Незабутня зустріч".
Обкладинка видання
Оранжерея металургійного заводу ім. Дзержинського обслуговується виключно дружинами інженерів. Квітами, вирощеними в цій оранжереї, озеленяються всі куточки заводу.
Будинок відпочинку для дзержинців (завод ім. Дзержинського Дніпропетровської області). Малюнок художника Б.Ф.Рибченкова.
Дитячий садок для дітей робітників (завод ім. Дзержинського Дніпропетровської області). Малюнок художника Б.Ф.Рибченкова.
У Дніпродзержинському діловому клубі. Суспільниці керують іграми дітей.
І навіть улітку під час відпочинку не забувають суспільниці Дзержинки про те, що вільний час слід використовувати для підготовки та здавання норм готовності до праці та оборони.
Цими велосипедами преміював активних суспыльниць металургійного заводу ім. Дзержинського нарком товариш С. Орджонікідзе.
Активістки організують відпочинок робітників та робітниць у вихідний день. Заміська прогулянка дніпродзержинців.
Дніпродзержинці у вихідний день на Дніпрі.
Буфет для катающихся по Дніпру на човнах організували дружини дніпродзержинських інженерів.
Картина художника В.П.Єфанова "Незабутня зустріч".
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка “НР”
Який багатий наш край на талановитих, цікавих, красивих людей! У цьому ще раз переконалась, познайомившись із Леонідом Івановичем Антоновим. Розповісти про нього з нагоди ювілейної дати попросили одразу дві людини — його племінниця Ганна та Володимир Федорович Німчик з Божедарівки. На їхню думку, Леонід Іванович на це заслужив, повідомляє https://novi-rubezhi.com.ua/doli-lyudski/velosyped-smartfon-i-shahy-u-85-rokiv-same-te-shho-treba/.
Леонід Іванович Антонов народився у Кам’янському 13 квітня 1938 року. Льоні виповнився рік, коли його батьки розійшлися. Мама трудилась на ДМК. Важко їй було одній ростити синочка. Тож дуже скоро їхня невеличка сім’я переїхала у Василівку тоді ще Щорського району. Там Леонід і зростав, і вчився у школі до 15 літ. У Божедарівській СШ став навчатись у 1953 році. Особливо любив математику. Тож після школи вступив на мехмат Дніпропетровського державного університету. Та навчання довелось покинути через захоплення спортом. Адже ще у школі він захопився ним. Не раз відстоював честь району на різних змаганнях. Ось одна із почесних грамот, якою юнак був нагороджений у 1960 році. У ній говориться: «Комітет по фізичній культурі і спорту при виконкомі Щорської районної ради депутатів трудящих нагороджує Антонова Леоніда Івановича за зайняте перше місце з шахів у змаганнях на першість району і присвоює звання Чемпіона району 1960 року».
А в університеті Леонід Антонов захопився футболом. Тоді і став на роздоріжжі: спорт чи наука. Перше стало переважувати. Він грав у команді «Дніпра». Був воротарем. На хлопця дивилися, нібито обіцяли непогану перспективу. Але… нічого з того не вийшло. Просто так склалось. І Антонов знову повертається в університет. Де з 1964 по 1969 рік гризе граніт науки, вивчає гідроаеродинаміку.
На тренувальній базі “Дніпра”, Леонід АНТОНОВ — воротар (у центрі), 1964 рік
Ви помітили ці три ключові моменти? Народився 13 квітня (не 12-го, та все ж), прізвище має Антонов, вивчав гідроаеродинаміку. Доля закинула Леоніда у Москву, в дуже серйозну організацію, де він пропрацював понад два десятки років.
А тоді розпався Союз. Леонід Іванович повернувся на батьківщину у Божедарівку. Конструктор, математик високої кваліфікації залишився без улюбленої роботи. Влаштуватись працювати за спеціальністю не вдалось. Не потрібні були вчителі цього фаху ні в селищі, ні у найближчих населених пунктах. Жаль, звичайно. Бо мав чого навчити, що передати любителям цього предмета. Можна тільки уявити, скільком би талантам допоміг Антонов. Бо ж і тепер у свої 85 він досконально володіє предметом.
Працював на базі комплектації, у комунальному господарстві селища інженером із забезпечення, на підприємствах Кам’янського, у ТОВ «Унірем-Сервіс». Причому до досить поважного віку. Було йому уже за 80, коли полишив роботу. Хоча міг би іще трудитись.
І сила, і розум світлий, і досвід науковий, життєвий у Івановича ще ого-го-го! Він не розлучається із велосипедом. Ним добирається до залізничної станції. Звідти електричкою у Кам’янське, де має квартиру (тут у Божедарівці мамина оселя, а Івановича — дача). По місту теж на велику роз’їжджає. Активно користується смартфоном. Всі фінансові операції здійснює виключно за допомогою телефона. Як зауважила племінниця Ганна, навіть PayPass у нього швидше з’явився, ніж у неї.
Леонід Іванович у курсі всіх спортивних подій світового масштабу. Інтернет йому допомагає тримати руку на пульсі чемпіонатів, кубків, ігор. Аналізувати, оцінювати гру, робити прогнози, радіти за фаворитів.
Леонід Іванович (крайній праворуч) у складі спортивної збірної Божедарівської громади на змаганнях восени 2022 року
Та й сам він постійно тренує розум, підштовхує інших своєю відданістю шахам. Це не жарт — 63 роки бути із шахівницею на ти (пам’ятаєте грамоту 1960 р.?), бути активним учасником Божедарівської спортивної родини, відстоювати честь громади на змаганнях. Тут Леонід Іванович у багаторічній зв’язці із ще одним любителем і знавцем шахів з Божедарівки — Володимиром Федоровичем Німчиком. Наш ювіляр трохи жалкує, що спілкуватись із ним став десь з 2003 року, а не з того часу, як осів у рідних краях. Скільки за цей час не зіграно партій, скільки втрачено позитивних моментів, які б, безумовно, скрасили життя. Тож ветерани надолужують все нині і подекуди можуть дати фору й набагато молодшим суперникам.
До речі, як розповів В.Ф.Німчик, у 2006 році у Божедарівці розпочалось будівництво комплексу з переробки та зберігання зернових культур (ТОВ «Унірем-Сервіс») місткістю 20 тис. тонн. Володимир Федорович, як головний інженер, керував будівельними роботами, до яких було залучено понад 100 робітників. У вересні того ж року на підприємстві заснували шаховий клуб, який і нині діє. Щотижня там проходять шахові турніри за участю любителів цього виду спорту — Л.І.Аксьонова, В.Ф.Німчика, М.О.Лубенця, М.П.Мельника, К.О.Костюченка, С.І.Франчука, М.А.Скоченка, М.М.Падалка. Баталії за шаховою дошкою тривають, буває, до 4 годин ранку.
В.В.Кристалевський, М.О.Лубенець, К.О.Костюченко, М.П.Мельник, В.Ф.Німчик, Л.І.Антонов, 2016 рік
На жаль, вже пішли у засвіти шанувальники шахів М.І.Трофимюк, В.В.Кристалевський, О.О.Лашин, С.Д.Ткачук, М.Ф.Складаний.
Володимир Федорович Німчик дуже високої думки про життєві цінності, риси характеру ювіляра: «Надзвичайно скромна людина. Інший би з його талантами та вмінням дуже далеко пішов би… Іванович не вмів по головах… Тільки працею, тільки розумом, тільки з добром, тільки людяно».
Крім Володимира Федоровича, надійною опорою у житті нашого земляка є його сестра Тетяна, яка мешкає у Просяній Синельниківського району, її діти та онуки і особливо племінниця Аня. З початком повномасштабного вторгнення вони кілька місяців жили у брата і дядька, бо ж їхня оселя знаходиться за 10 км від Донеччини. І зараз рідня постійно на зв’язку. Як розповіла Ганна, Леонід Іванович дуже переживає з приводу нинішньої війни. Хоч і був маленьким у часи Другої світової, та добре пам’ятає, що навіть фашисти не чинили таких звірств, як нинішні «визволителі». Іванович завдяки інтернету добре обізнаний із ситуацією у світі щодо російсько-української війни. Так не повинно бути. Можна змагатись у наукових досягненнях, економіці, спорті, розвитку мистецтв, але знищувати цілий народ, цивільне населення, дітей — хіба це не варварство, не жах?! Але і це мине…
13 квітня рідні та друзі вітали Леоніда Івановича із 85-літтям. Не знаю, як вам, а мені ну ніяк він на стільки не виглядає, максимум — 65! Хай і надалі радують Леоніда Антонова шахові поєдинки. Хай таким же міцним буде здоров’я, допитливим і гострим — розум. Хай рідні і друзі тішаться його енергією, оптимізмом, скромністю та добротою. Хай ще багато буде у вас перемог і здобутків, шановний ювіляре!
У липні цього року у Кам`янському на Блакитному озері вперше з'явився водний патруль. Перший рейд на патрульному катері відбувся у суботу 8 липня, представники водної поліції вивчали особливості озера та спостерігали за поведінкою відпочиваючих. На думку екологічної організації "Голос Природи" робота водного патруля на Блакитному озері допоможе ефективніше боротися з порушниками.
Бережіть Блакитне озеро!
Багато мешканців вважають Блакитне озеро перлиною Дніпропетровської області. Озеро з'явилося у 70-х роках минулого сторіччя на місці колишнього піщаного кар'єру. Протягом десятиліть біля озера сформувалася власна флора та фауна. Акваторія озера стала популярним місцем відпочинку та гніздування рідкісних перелітних птахів. У 2023 році через обмеження туристичного відпочинку на річці Дніпро, пов'язаного з військовою агресією з боку РФ, навантаження на водний об'єкт «Блакитне озеро» значно зросло. Збільшення кількості відпочиваючих як на організованих, так і диких пляжах часто призводить до неприємних випадків. У минулому через велику кількість порушень природоохоронного законодавства організація «Голос Природи» неодноразово подавала ініціативу про необхідність організації на Блакитному озері рейдів водної поліції. Найбільш поширені випадки порушень, які фіксувалися представниками "Голос Природи", є: скидання неочищених каналізаційних стоків, знищення прибережних зелених насаджень, миття автомобільного транспорту, водіння моторних плав-засобів у нетверезому стані, браконьєрський вилов раків та риби, експлуатація моторних засобів у період нересту. Внаслідок перерахованих порушень берегова лінія озера продовжує руйнуватися, рибні запаси виснажуються, птиці гинуть, акваторія озера забруднюється нафтопродуктами та каналізаційними стоками, є випадки з летальним кінцем серед відпочиваючих. У випадках, коли ви стали свідком вказаних правопорушень необхідно звертатися за телефоном – 102.
"Ми знаємо багато людей, які переживають за долю Блакитного озера та допомагають організовувати акції щодо покращення його екологічного стану. Водночас важливо вести ефективну роботу з боку контролюючих органів стосовно порушників, без цього буде не можливо зберегти озеро як чистий водний об'єкт", - вважає Євген Колішевський, виконавчий директор організації "Голос Природи".
УРРРА!!! Архів відомого фотолітописця Кам`янського Миколи Олександровича Болотіна збережено! Принаймі його значна чаcтина. В макулатурі "блошиного" ринку я знайшов і викупив 16 альбомів з роботами Болотіна. Декілька з них зроблені в звичайній для нього манері. Микола Олександрович брав якийсь товстелезний зарубіжний журнал (в даному випадку "Life") і майже на кожній сторінці вклеював свої світлини. Робив це дуже вдало і варіативно. У результаті виходила фотокнига. Багато знімків присвячено відомим людям міста, краєвидам, різним культурним, політичним та спортивним подіям кінця ХХ - початку ХХI сторіччя. Тепер потихесеньку відцифровую знахідки "духу минулої епохи". На жаль, поки що я не знайшов альбом з фотознімками радянських космонавтів (як розповідав М.Болотін, він фотографував майже всіх космонавтів від Германа Титова (космонавт № 2) до Віктора Савіних (№ 100).
Виступ майбутнього міського голови Василя Яковича Швеця на мітингу 1 травня 1996 року.
Автографи міських голів Станіслава Сафронова і Василя Швеця.
Бейдж фотокора "Біломанії" М.Болотіна. 1989.
Відповідальна секретарка газети "Знамя Дзержинки" Лариса Ключ (ліворуч).
Фото з архіву М.О.Болотіна
Текст Віктора КУЛЕНКА.