342448285 254773963599682 4845080906233697689 n

В Києві, 21 квітня завершилися триденні Всеукраїнські юніорські змагання з академічного веслування. Вихованці тренерів з Кам`янського стали їх призерами.

В акваторії водного стадіону Матвіївської затоки, що на Трухановому острові, змагалися веслувальники віком до 19 років. Вихованці тренерів-кам`янчан (ДЮСШ №1) О.Харченка, Д.Хоросоженка, Ю.Полівця і А.Ликової та О.Ликова з Дніпра здобули 12 золотих та 2 бронзові медалі. Відзначилися студент І курсу Дніпропетровського фахового коледжу спорту (ДФКС) Леонід Щербань (три "золота"), курсант навчально-наукового інституту фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій Микита Пужалов (два "золота"), десятикласники Олександр Харченко (два "золота" і "бронза") та Софія Полуничка (два "золота"), а також одинадцятикласники Магарита Жадан (два "золота") і Кирило Коржов ("золото" і "бронза").

ПЕРШЕ МІСЦЕ

Щербань Леонід (1 Х) - 7.24.51
Щербань Леонід (2 Х) - 7.12.51
Щербань Леонід (4 Х) - 6.58.70
Пужалов Микита (2 Х) - 7.12.51
Пужалов Микита (4 Х) - 6.58.70
Жадан Маргарита (1 Х) - 8.27.88
Жадан Маргарита (4 Х) - 7.42.90
Харченко Олександр (1 Х) - 7.51.60
Харченко Олександр (4 Х) - 6.58.70
Коржов Кирило (4 Х) - 6.58.70
Полуничка Софія (4+) - 7.04.20
Полуничка Софія (8+) - 7.57.35

ТРЕТЄ МІСЦЕ

Харченко Олександр (2 Х) - 7.36.66
Коржов Кирило (2 Х) - 7.36.66

336909513 734219488442365 5589453986481619032 n

 

Двома нагородами в Кубку Дніпропетровщини відкрив для себе сезон веслування байдарочник із Кам`янського Ільдар Гільмутдінов.

З 13 по 15 квітня на веслувальному каналі обласного центру відбувся Кубок Дніпропетровщини з веслування на байдарках і каное. Ільдар Гільмутдінов із Кам`янської ДЮСШ № 1 двічі піднімався на п`єдестал пошани. Вихованець тренера Анатолія Грабка став срібним призером на дистанції 1000 метрів (К1-1000) та виборов бронзову нагороду на дистанції 500 метрів (К1-500).

 

На чемпіонаті Дніпропетровщини з академічного веслування на ергометрах "Concept-2" серед юніорів, що відбувся 18 лютого, спортсмени Кам`янської ДЮСШ № 1 посіли два призових місця.

Учасники змагалися у форматі відеоконференції з використанням новітніх технологій. На дистанції 2000 метрів перше місце посіла Вікторія Орлянська (на фото), вихованка тренера Дмитра Хоросоженко. Анастасія Мартушкевич (тр. Наталія Губа) стала срібною призеркою.

 

Наймолодшим із Заслужених тренерів України у Кам'янському є Олександр Харченко, який 5 лютого святкує свій сорок перший день народження.

Цікаво, що у Кам'янському серед двадцяти дев'яти заслужених тренерів, майже половина займалася веслуванням. Олександр Олександрович Харченко отримав звання Заслуженого тренера України з академічного веслування на початку нинішнього року.

Сашко виріс у міцній робітничій родині. Його предки родом із Житомирщини. Володимир Дмитрович Харченко, дідусь по батьковій лінії, після війни приїхав до Дніпродзержинська. Тут отримав земельну ділянку, збудував будинок. Працював у "Гідромеханізації". "У 60-х роках минулого століття, діда посилали у відрядження до Єгипту на будівництво Асуанської ГЕС, - розповідає Олександр Харченко. - Він хворів на цукровий діабет і помер у 60-річному віці. Бабуся, Галина Миколаївна, приїхала з дідом. Тато, Олександр Володимирович, був водієм автобуса в АТП, потім працював у службі інкасаторів, на ПХЗ. Пішов з життя у віці 58 років. Мама, Неля Борисівна, свій трудовий шлях починала на вагонці, працювала економісткою в "Укрсоцбанку", зараз на заводі "Техспецоснащення".

Дитинство Саші Харченка пройшло у Романковому на вулиці Артема (зараз Федора Бульбенка). Там ходив у дитячий садок, там же навчався у середній школі № 28. "Я ріс спокійним хлопчиком, нікого не чіпав, але себе та молодшу сестричку Іру в образу не давав. Як і всі пацани, бувало, що від батьків отримував на "горіхи". Але завжди карали за справи. То гуляв допізна, то порвав шорти, то рибок у садку загодували, і вони здохли”, - посміхаючись, згадує співрозмовник.

У 1997 році після дев'ятого класу Олександр пішов навчатися в енергетичний технікум на електрика. Потім була служба у київській спортроті (2001-2003), робота на міській ТЕЦ.

Спортом, Олександр Харченко почав займатися, за нинішніми мірками, досить пізно. "За рік до закінчення школи, я записався у волейбольну секецію, яку вів Василь Андрійович Чамата. Отримав перші ази гри, але особливого натхнення продовжувати грати у мене не спостерігалося. Із закінченням школи, закінчилася і моя волейбольна кар'єра, - пояснює О.Харченко - Але тяга саме до спорту залишилася. Мені подобалося вести щоденники, писати протоколи. Я вже тоді мріяв стати тренером. А з веслуванням вийшло випадково. Коли тато став працювати водієм інкасаторської машини, його друга-однокласника син Едик Кіценко, ходив на академічне веслування. Тато запропонував спробувати теж зайнятися цим видом спорту. Повів мене до тренера Олександра Васильовича Небосенка. Так потихеньку я став звикати до водної стихії. Тренувався і в його брата Віктора Васильовича, і в Юрія Олексійовича Полівця. Потім перевівся до Дніпропетровська.

Одними з перших змагань, що запам'яталися, була регата, присвячена 100-річчю веслування в Кам'янському. А наступного року я вже змагався у четвірці парної з Віталієм Востриковим, Геннадієм Раввою, Геннадієм Олійником. У нас досить швидко стало все виходити. На чемпіонаті України у Києві 1996 року ми посіли друге місце, і я отримав свою першу медаль. Адже тоді як було, на обласних змаганнях вручали лише грамоти, а медалі на чемпіонатах країни. Виступаючи у двійці на чемпіонаті України до 18 років, ми здобули срібні медалі. Нас запросили виступати у вісімці, складеній з веслярів Миколаєва. З командою я вперше поїхав на чемпіонаті світу до хорватського Загреба. Та там у фінал "А" наш екіпаж не потрапив. Ми виграли втішний заїзд у фіналі "Б", і зрештою стали сьомими серед дванадцяти команд. Потім була спроба потрапити на юнацький чемпіонат світу. Але нас обігнала херсонська двійка з кермовим. Натомість ці хлопці відзначилися, поїхавши на змагання та встановивши там світовий рекорд. Після того, як такий клас човнів зняли з міжнародних змагань, рекорд став вічним. 2002 року я виконав норматив майстра спорту. А за два роки почав працювати в парі з Дімою Хоросоженком".

2006 року Олександр Харченко закінчив Дніпропетровський інститут фізкультури. Тоді ж, на весіллі весляра Андрія Кириченко (з ним у вісімці виступав), Сашко зустрів свою другу половинку. "Наташа приїхала з Румунії, де жила у родичів, до подруги Ольги, яка саме виходила заміж за Андрія. Назад до родичів Наталя вже не повернулася. Ми одружилися 26 серпня 2006 року. З того часу я перестав активно займатися веслуванням. Спорт не годував . Довелося йти заробляти гроші охоронцем на ТЕЦ", - пояснює Олександр Олександрович.

 

Через три роки Юрій Полівець запросив Олександра Харченка попрацювати на півставки тренером у КДЮСШ "Металург". "Минув рік, і мене вже оформили на повну ставку, - згадує тренер О.Харченко. - Пішли результати, почав з дітьми їздити на чемпіонати України.

Мій племінник Михайло Мироненко на чемпіонаті світу з молодіжки у вісімці став четвертим, виконав норматив майстра спорту. Ілля Карпов на юнацькій світовій першості був шостим, і взяв ліцензію на дитячі Олімпійські ігри. Але не поїхав, оскільки ліцензія була не іменна, а розігрувалася, і він поступився на двох (з трьох) дистанціях спортсмену з Черкас. Який згодом став чемпіоном цих змагань.

 

 

Минулого року Олександр Іванов та Данило Романенко стали бронзовими призерами юніорського Чемпіонату Європи у четвірці парної (JM4x). За що, власне кажучи, я й отримав звання Заслуженого тренера". Серед найвідоміших вихованців Олександра Харченка можна згадати майстрів спорту, чемпіона Європи Олександра Лещенка, чемпіонок України Анастасію Міхєєву, Анастастю Полякову.

 

Після того, як КДЮСШ "Металург" увійшла до складу ДЮСШ №1, Олександр Харченко паралельно почав працювати і в Дніпропетровському фаховому коледжі спорту. "У дитячо-юнацькій спортивній школі переглядаю дітей, найкращих потім направляю до ДФКС. Там краща спортивна база та фінансування. Я вранці треную дітей з інтернату, а ввечері приходжу до ДЮСШ №1. Влітку ми тренуємося на базі у Дніпрі, а взимку, коли хлопці приїжджають на вихідні додому – у спорткомплексі "Урбан", – каже Олександр.

 

 

Стопами батька пішли два його сини: десятирічний Ілля і п'ятнадцятирічний Олександр. Олександр два роки тому став чемпіоном України у двійці парної із Захаром Супуньком. Нині Сашко навчається у ДФКС. Дружина Наталія працює вихователькою у дитсадку на Дніпробуді. "Хоча Наталя зі спортом не пов'язана, але вона чітко розуміє значущість моєї роботи з дітьми і в усьому мене підтримує", - каже Олександр Харченко-старший.

Спортивний кругозір у Олександра Харченка дуже широкий – від футболу до біатлону. "Люблю дивитися футбол, легку атлетику, великий теніс, біатлон, бокс. У дитинстві вболівав за братів Кличків, - розповідає Заслужений тренер України. - А взагалі телепередачі, як і книги, люблю такі, що розвивають, що мотивують на саморозвиток. А ще про природу і спорт”. У вільний час Сашко любить посидіти з вудкою, збирати гриби. "Правда, минулого року у зв'язку з війною заборонили до лісу ходити. А раніше з мамою, дружиною та дітьми їздили в район Шульгівки подихати свіжим повітрям. Розслабляюся, сидячи з вудкою рано вранці на березі водойми. А от до зимової риболовлі ставлюся байдуже. Пригадую, як у дитинстві пішов з дідом вудити рибу. Поки дід робив лунку, я зайшов далеко на лід і побачив промоїну. Потихеньку повернувся назад, і після цього більше ніколи не ходив на рибалку взимку. Хоча останні кілька років на Водохреща купаюсь у ополонці", - продовжує розповідати про свої захоплення Олександр Харченко.

Про що мріють люди, пов'язані зі спортом. Звісно, насамперед про підкорення найвищих спортивних вершин світу. "Мрію потрапити з вихованцем на Олімпійські ігри, стати призером, а можливо і виграти їх. Мою нездійснену мрію як спортсмена, хотілося б втілити в іпостасі тренера. Це в спортивному плані, - розмірковуючи каже О.Харченко. - А в побутовому, хочеться зробити хороший ремонт у будинку, купити класну мотолодку, і коли піду на пенсію, їздити із сім'єю, онуками на рибалку”.

Не дарма кажуть: "Талант тренера – це талант величезного терпіння". Адже йому необхідно виховувати у молодих психологію переможця, докладати чимало сил, щоби тренування були більш ефективними. Не можна квапити, не можна якнайшвидше "ліпити" з них чемпіонів. Тому що академічне веслування – одна з найбільш трудомістких професій у спорті. Тут потрібні довгі та завзяті тренування. На моє риторичне питання про те, кому легше, спортсмену чи тренеру, Олександр Олександрович розмірковуючи відповів так: "Тренером важче бути, ніж спортсменом, тому, що треба все організувати: план тренувань, виступів, харчування, режиму спортсмена, а ще знайти мотивацію на подальше його просування у спорті. У цьому плані мені імпонує робота напарниці-тренерки Алли Вікторівни Ликової".

ДОСЬЄ

Харченко Олександр Олександрович
Народився 5 лютого 1982 р. в Дніпродзержинську (нині Кам`янське).
Заслужений тренер України з академічного веслування (2023).
Працює в Кам`янській ДЮСШ № 1, ДФКС-ДВУФК.
Одружений. Має двох синів.

Текст Віктора КУЛЕНКА.

В Парижі (Франція) 27-28 січня проходив Чемпіонат Європи з академічного веслування у приміщенні.

У змаганнях приймав участь студент-першокурсник ДФКС Марк Гайдар. Вихованець заслужених тренерів України Наталії Опенчук і Вячеслава Стефашина з Кам`янської ДЮСШ № 1 став бронзовим призером на дистанції 500 метрів (MU19). А на двокілометровій дистанції юнак посів сьоме місце.