Не перестає дивувати своєю спортивною активністю ветеран-легкоатлет з Кам`янського Василь Васильович Карпович, який щорічно привозить з різних міжнародних змагань нагороди. Ось і в цьому році він завоював на Чемпіонату світу з легкої атлетики золоту і бронзову медалі.
Наш земляк в складі збірної України, в яку входили 72 спортсмена з різних легкоатлетичних дисциплін, став учасником IX Чемпіонату світу з легкої атлетики серед ветеранів. Змагання (з 26 березня по 1 квітня) приймаало польське місто Торунь. У цьому святі спорту взяли участь понад 4000 спортсменів із 88 країн світу. Для українців Чемпіонат приніс доволі непоганий результат - 16 місце (7 золотих, 7 срібних та 8 бронзових медалей).
Триразовий чемпіон світу Василь Карпович виступав серед бігунів вікової групи 65-70 років. "Спочатку я, Віктор Недибалюк (Біла Церква) і Ярослав Конопельський (Львів) бігли восьмикілометровий крос, де стали бронзовими призерами. Перше і друге місця відповідно посіли ірландці і поляки", - згадує В.Карпович. А завершився світовий легкоатлетичний форум напівмарафоном (21 кілометр). На ньому загальну перемогу здобула збірна України в складі Віктора Недибалюка, Олександра Вовка (Харків) і Василя Карповича. Не зважаючи на холодну температуру і сніг, який іноді пролітав, 69-річний кам`янчанин подолав дистанцію за одну годину 27 хвилин 46 секунд і допоміг команді здобути "золото".
Текст Віктора КУЛЕНКА.
В парку Дружба 12 листопада відбувся чемпіонат Дніпра і Дніпропетровської області з кросу.
На дистанціях від 500 метрів і до трьох кілометрів змагалися близько ста юнаків і дівчат з Дніпра, Кам`янського, Новомосковська, Павлограду. Як повідомив Сергій Гужва, який разом з Юлією Гужвою і Федором Толстопятовим тренують легкоатлетів Дніпровської СДЮСШОР № 3, їхні вихованці посіли 11 призових місць (2+3+6). Також на їхньому рахунку шість четвертих і по одному п`ятому та шостому місць.
ПЕРШЕ МІСЦЕ
Штанько Ігор 3 км (молодь)
Мілаш Марія 500 м (2011/2012 р.н.)
ДРУГЕ МІСЦЕ
Рибка Єлизавета 3 км (юніори)
Чудненко Ганна 1 км (2005/2006 р.н.)
Пікуш Данило 3 км (молодь)
ТРЕТЄ МІСЦЕ
Муравець Назар 3 км (молодь)
Антоненко Михайло 3 км (юніори)
Гончар Кирило 500 м (2009/2010 р.н.)
Сидоренко Вікторія 3 км (юніори)
Єгорова Владислава 1 км (2007/2008 р.н.)
Боков Назар 500 м (2011/2012 р.н.)
У фінському місті Тампере 10 липня відбувся чемпіонат світу з легкої атлетики серед спортсменів-ветеранів.
У бігу на дистанції 21 км (напівмарафон) змагався кам`янчанин Василь Карпович. 67-річний Василь Васильович посів третє місце, показавши результат 1 година 25 хвилин 39 секунд. У віковій категорії 65-69 років з двадцяти чотирьох спортсменів нашого земляка обігнали тільки марафонці з Великобританії та Іспанії.
Текст Віктора КУЛЕНКА
На верхньому фото В.Карпович праворуч.
В італійському місті Гроссето з 12 по 15 травня проходив чемпіонат Європи з напівмарафону серед легкоатлетів-ветеранів. На цих змаганнях кам`янчанин Василь Васильович Карпович завоював вже в п`ятий раз титул чемпіона континенту.
Наш земляк виступав серед бігунів вікової групи старше 65 років. Триразовий чемпіон світу Василь Карпович разом з Віктором Недибалюком (Біла Церква) і Олександром Вовком (Луганськ) посіли перше місце в командному заліку, завоювавши єдину золоту медаль для України. В активі у Василя Васильовича є ще й "срібло", яке він привіз з сонячної Італії.
"В перший день чемпіонату Європи ми бігли "десятку" (10 км) і стали першими в командному заліку, обігнавши представників Італії і Швейцарії, - розповідає Василь Карпович. - В індивідуальному заліку у мене четвертий результат (40 хвилин 36 секунд), п`ятим прибіг Саша Вовк, восьмим Вітя Недибалюк. А через два дні, навколо Гроссето бігли напівмарафонську дистанцію (22 км). Я показав порівняно невисоку швидкість, здолавши 12 км за 1 годину 30 хвилин і став срібним призером з командою. Пропустили вперед лише італійських марафонців. В 2015 році у тому ж Гроссето я виграв чемпіонат Європи з результатом 1 година 21 хвилина. Цього разу клімат так дав по ногам, що було дуже важко бігти. Жара була понад 30 градусів, а я приїхав коли вдома було набагато холодніше".
Про патріотизм, добре ставлення до українців за кордоном, та хто допоміг з поїздкою на Чемпіонат Європи, про все це наш уславленний земляк розповідає дальше.
Коли Василь Карпович працював на ДМК, якому віддав 35 років своого життя, спонсором завжди був профспілковий комітет. Тепер же все доводиться робити за свій рахунок, не чекаючи фінансової підтримки ні від кого, продовжуючи прославляючи своє рідне місто за кордоном. "В основному мені діти допомагають. За що я їм безмежно вдячний, - каже з вологими очима наш уславленний ветеран. - Поїздка на чемпіонат Європи була не легкою. З Чернівців поїздом ми добралися до румунського міста Сучава, а звідти до Італії на літаку. Поселилися в невеликому гірському готелі. Нам за таксі 26 євро потрібно було оплачувати, щоб доїхати до місця змагань. Але господарка знайшла для нас в центрі Гроссето інший готель, який хоча і був дорожчий, але знаходився поруч з місцем змагань. Її чоловік нас машиною туда відвіз. Коли я розраховувався, він відмовився від грошей, дуже боляче вдаривши мене по руці. Був ще такий випадок. Жінка із Західної України, яка працює в готелі де ми проживали, підійшла до нас, і не те що запропонувала, а всунула в руки 20 євро і сказала, щоб ми пообідали на них. Ми відмовлялися, говорили, що ви ж самі приїхали на заробітки. Так вона відповіла, що образиться, якщо відмовимося. "Це за те, що прославили Україну і стали чемпіонами", - промовила та пані, зворушивши нас до глибини душі".
В Італії Василь Карпович не розлучався з жовто-блакитним прапором, якого взяв з дому. "Зі сльозами на очах я слухав гімн України, який виконували в нашу честь, - згадує Василь Васильович. - Дуже приємно було коли до нас в гості приходили атлети інших держав, які вітали і висловлювали свою захопленність героїчним народом моєї країни. Після нагородження, пока йшли до готелю з прапором, діти з захопленням вслід кричали "Україна! Україна!".
Тепер 67-річний Василь Васильович Карпович почав підготовку до участі в Чемпіонаті світу, який відбудеться в липні у фінському місті Тампере.
Нещодавно у столиці Республіки Молодова місті Кишинів відбувся міжнародний марафон, у якому взяли участь понад дві тисячі учасників, які представляли 26 країн світу. Серед них змагалися 17 спортсменів з обмеженими можливостями. Вперше виступаючи у цьому місті, 45-річний кам`янчанин Сергій Амелько посів перше місце на півмарафонській дистанції (21 км).
15 РОКІВ НА ГОНОЧНИХ ВІЗКАХ
Сергій виступає на спортивних та гоночних візках 15 років, беручи участь щорічно як мінімум хоч в одному марафоні."Я пропустив змагання лише у 2020 році через коронавірусну пандемію, - розповідає С.Амелько. У вересні цього сезону брав участь у 5th Almaz Group Dnipro Marathon, а через два тижні вже виступав у Білоцерківському півмарафоні, де став призером. Кишинівський марафон став завершальним у 2021. Організація та проведення змагань у столиці Молдови пройшли на найвищому європейському рівні. Траса по міських вулицях була така класна, що залишалося тільки показувати високі результати, але для нас, візочників, важлива не тільки фізична, а й психологічна підготовка. Важливо як себе налаштувати. У мене свій метод підготовки до змагань. Так як я візочник, мені потрібна траса, де немає каміння, ям та інших перешкод. Доводиться виїжджати на картодром або на стадіон, відповідно привозити з собою спортивну коляску, пересідати в неї. Вранці і вечером двохгодинні тренування".
Саме Кишинівські змагання стали для С.Амелька другими зарубіжними після участі у 2018 році в Польщі. "Тоді, три роки тому, серед шести тисяч бігунів, нас візочників було п'ятеро. Серед усіх спортсменів, які представляли Україну, я показав найкращий результат, ставши шостим, - згадує Сергій. - І це незважаючи на застаріле спортивне спорядження. Спортсмени всіх країн виступають на легких карбонових візках. І тільки ми, ганяємось на металевих. У мене є спортивний візок, подарований американським біговим клубом. Але він трохи ширший. Ми прорахувалися в розрахунках, коли замовляли візок. Збираємось трохи переробити, і я зможу взяти участь наступного року в Білоцерківському півмарафоні, саме на спортивному триколісному візку. А поки що в Кам'янському немає навіть умов, тренуватися на такому візку, тому він стоїть без дії". Слід зазначити, що Сергій Амелько – єдиний у Дніпропетровській області активний візочник, який виступає щороку в різних марафонах. Він поставив собі за мету взяти участь хоча б в одному з шести найпрестижніших марафонів світу - Бостонському, Лондонському, Берлінському, Чиказькому, Нью-Йоркському або Токійському.
ДО І ПІСЛЯ...
Сергій закінчив Дніпродзержинський політехнічний технікум за спеціальністю технік-механік коксохімічного обладнання, потім відучився два курси в нашому університеті. Здавалося, перед юнаком відкриваються широкі перспективні горизонти. Він хотів ще вступити до автодорожнього інституту та стати далекобійником. "Була мрія їздити на великих важких вантажівках", - зітхаючи, згадує Сергій. Але відразу всі рожеві мрії зруйнувалося, після того, як 1999 року 23-річний Сергій Амелько потрапив до автокатастрофи... Почався новий етап у його житті. Депресія поступово зникала, коли довелося проходити курс відновної реабілітації, що включає заняття спортом. "Спочатку пробував себе в пауерліфтингу, плаванні, настільному тенісі. Але так як я маю гарну витривалість, зупинився на марафонських змаганнях. Зрозумів, що марафон, легка атлетика це моє, - пояснює Сергій Олександрович. - До травми я займався важкоатлетичними видами спорту (штанга, гантелі, гирі), але чисто для себе, не беручи участь у змаганнях. Моя вага тоді становила 92 кг. Сам нещасний випадок, що закінчився травмою, тільки підштовхнув цілеспрямовано зайнятися спортом. Сидіти просто так в інвалідному візку надзвичайно важко. Треба на щось постійно відволікатися, бути чимось зайнятим. Я вибрав спорт".
За час спортивної кар'єри Сергій отримав стільки медалей, що за його словами, якщо їх всі одягнути, то шия не витримає такої ваги. Лише 2021 року він додав у скарбничку нагород шість медалей. Здебільшого за перемоги на марафонах. Але є нагороди і за призові місця у змаганнях з настільного тенісу та гри у бочча. "У боччі грають ті, у кого руки слабкі. У мене ж вони настільки сильні, що я часто перекидаю м'ячик. Це не моє", - сміючись, каже С.Амелько.
На довгих дистанціях іноді трапляються і психологічні зриви, хочеться плюнути на все і більше не змагатись. "Особливо після тридцятого кілометра відчувається втома, хочеться зупинитися і все кинути, - каже Амелько. - Але завжди щось не дає мені це зробити, підштовхує зібратися з думками, перегрупуватися і проїхати дистанцію до кінця. Потім вже аналізуючи, розумієш, що треба менше думати про негатив, а сконцентруватися на досягненні кінцевого результату. Дуже втомлюються руки. У бігунів болять ноги, у нас, колясочників – руки. Але для всіх умови подолання дистанції однакові, і для нас немає жодних привілеїв”.
За життя Сергія зустрічалося чимало хороших людей, готових допомогти у найважчих ситуаціях. "У мене немає ні батька, ні мами, і сестра трагічно загинула. Натомість мене матеріально та фізично підтримує молодший брат Віктор, хоча у нього є своя родина, діти. Вітя приділяє багато уваги, розуміючи, що мені важко одному. Він допомагає вирішувати будь-які питання, починаючи від організації участі в марафонах і закінчуючи проводами та зустрічами зі змагань. Оскільки я перебуваю у міських товариствах "Лелека" та "Інваспорт", то і вони, а також міська влада допомагають мені".
У вільний час Сергій із задоволенням дивиться по телевізору старі радянські фільми військової тематики. Звичайно любить спортивні передачі. Змалку він непогано малює. Його талант був помічений, коли навчався у вишах. "У мене добре виходять пейзажі, натюрморти, техніка, архітектура, можу займатися 3D-графікою. Єдине, що не виходить - портрети. Під час навчання я неодноразово виконував доручення як художник-оформлювач. Накопичилося багато художніх робіт. Мрію зібрати всі свої малюнки та виставити на загальний огляд", - резюмував наше інтерв'ю Сергій Олександрович Амелько.
ДОСЬЄ
Сергій Олександрович Амелько, візочник-марафонець.
Народився – 29 вересня 1976 року.
Хобі - малювання.