Розповідь колишнього політв`язня "Дубравлагу", нашого земляка письменника Миколи Кучера.
Для багатьох в`язнів концтабір був не місцем тимчасового перебування, а постійною "домівкою". Половина дубравлагівців прожила за колючими дротами по 15-20 років, тобто більшу частину свідомого життя. Саме серед таких зеків з`явився похмурий жарт: тяжко відсидіти перші десять років, а далі все піде, як по маслу. Щоб вижити, треба не думати щодня про волю, бо можна збожеволіти. Необхідно знайти собі таке заняття, таку віддушину, якаб відтягала від важких думок...
... Особливе місце, як вихід у вільний світ, як ліки від ностальгії за рідним краєм посідав футбол. У мене збереглася вирізка з газети "За отличный труд", яка видавалася політвідділом "Дубравлагу" для в`язнів. Вирізка датована 20 жовтня 1956 року. Ось вона:
"Большой популярностью среди производственников подразделения, где начальником Бирюков, пользуется футбол. Здесь организованы две команды, возглавляют которые Шавдия и Сидоров. В субботние и воскресные дни проходят интересные товарищеские встречи. В прошлое воскресенье на футбольном поле состоялась встреча футболистов сборной команды подразделения Бирюкова и футболистов из подразделения Ярового. Победу со счетом 5:0 одержали спортсмены подразделения Бирюкова".
Ця замітка цікава не тільки езопівською мовою, де за словом "производственник" ховається звичайнісінький в`язень, а за словами "подразделения Бирюкова и Ярового" - сьома і перша зони "Дубравлагу". Вона свідчить також про те, що редакція уважно стежила за популярністю футболу, аби ця популярність не вийшла за рамки дозволеного.
У 1956 році футбол у сьомій зоні переживав період становлення. Постійного складу команд не було. Не було назв команд. В наступному році ще з весни футболісти активізувалися. Ініціаторами виступили українські спортсмени. Вони організували українську команду і дали їй назву "Дніпро". Пошили спортивну форму. На футболках зробили назву команди і номери, так як прийнято у великому спорті. Коли "Дніпро" вперше вийшов на поле, його привітали підбадорливими вигуками і оплесками сотні глядачів. У відповідь росіяни створили команду "Буревестник". Тоді естонці, латиші та литовці разом виставили команду "Балтікум". І пішло! Кожної суботи та неділі на стадіоні кипіли футбольні баталії, які збирали навколо майже всіх мешканців зони. Болільники показували зразки об`єктивності та справедливості: вболіваючи за свою команду, аплодували і успіхам суперника. З`явилися футболісти загальноулюбленці: естонець Уйбо, латиш Ширвіс, українець Петро Мисоковець, росіянин Григор`єв, литовець Рандіс. Ширилася чутка, що скоро з`явиться на футбольному полі команда "Кавказ", в якій виступатимуть грузини, вірмени, азербайджанці та дагестанці.
І тут несподівано в цей природний процес втрутився начальник політвідділу "Дубравлагу" полковник Богатирьов. На його думку, футболісти і по полю не так бігали і голи забивали не з тієї ноги і не в ті ворота.
- Ну. як, ви Василю Олександровичу, дозволили купці націоналістів водити себе за ніс? - відчитував він начальника політико-виховної частини сьомої зони Прошина. - Що це за "Дніпро", а не "Днепр", і що це за фрукт "Балтікум" та ще й німецькими буквами?!
- Я думав, що в цьому нема нічого особливого, - виправдовувався Прошин. - Бігають по полю і хай собі бігають, аби нічого поганого не робили.
- Невже ви не розумієте, - продовжував Богатирьов, - що націоналістам з "Дніпра" не футбол важливий, а українське "і", з якого так і пре духом націоналізму. Дивіться, мовляв, ви, кацапи, самі по собі, а ми, хохли, самі по собі. А "Балтікум" ще гірше, тут уже фашизмом попахує. Як цього не зрозуміть вам, політпрацівникові?!
І Прошин зрозумів...
Виступи національних команд суворо заборонили, футбольну форму відібрали. Віднині футбольні команди повинні були формуватися за виробничим принципом. Кожен цех мусив створювати свою. Назви команд пропонувалися такі: "Ударник труда", "Отличник производства", "Стахановец", "Передовик соревнования".
Футболісти дружно пробойкотували виробничий футбол. Спортивні ігри завмерли. Футбольне поле почало заростати бур`яном...
- Ну й що, що в зоні футболу нема, - пояснював цікавим Прошин, - зате нема і націоналізму, переміг пролетраський інтернаціоналізм. А це важливіше футболу.
"Дубравлаг" Микола Кучер. ВПОП "Лніпро" Дніпропетровськ. 1996. ст. 26-28.