ВОДІЇ І ПАСАЖИРИ
Їх поважають люди
Ранком сотні жителів Нового селища поспішають на автобусні зупинки, щоб вчасно потрапити на роботу. Та їх хвилювання марні, коли на маршруті № 7 "Прометей - вул.Рилєєва" працюють водії М.Г.Гарнага, М.С.Фішер, А.А.Іванов, А.К.Кобиляцький.
Точно за графіком їхні автобуси прибувають на зупинки. Машини добре підготовлені, в них чисто і тепло. Приємно їхати в такій машині. А ще приємніше, що водії уважні до пасажирів, оголошують зупинки. Якщо до автобуса зайде жінка з дитиною, людина похилого віку, - допоможуть їм, попрохають уступити місце.
Коли б усі водії були такими, як ці!
Г.Кривошеєва, домогосподарка.
Для кого існує графік?
У громадську приймальню звернулася група робітників хімкомбінату та Баглійського коксохімічного заводу. Вони поскаржились, що водії маршрутів № 5 "Черемушки - соцмісто" часто порушують графік. Бували випадки, що автобуса чекали більше 40 хвилин. Коли повертаються з роботи, то ще півбіди. А коли на роботу?
Подібну скаргу перевірити неважко. 24 грудня (вже минулого року) з 10 до 11 год. 30 хвилин в тупик "Черемушок" прийшли 5 автобусів. Один з них № 47-53 із запізненням на 12 хвилин. Інший - № 49-51 - запізнився на35 хвилин. Водій автобуса № 48-41 пасажирів не взяв зовсім.
Три порушення графіка за короткий час! Чи не забагато? І, замітьте, це не в години пік, а в час, коли завантаженість людьми мінімальна, і погода стояла хороша.
Керівникам автопідприємства треба посилити контроль за дотриманням графіка. Можна і треба зробити так, щоб пасажири не чекали довго на зупинках.
С.Слабоус, робітник заводу імені Дзержинського, член громадської приймальні.
"Дзержинець" 29 січня 1969 року.
КВК - веселощі та сміх
Коли на блакитних екранах спалахують ці три літери КВК, багато тисяч телеглядачів передчувають гарний настрій, гарний відпочинок.
А як молодь? Конкурс веселих та кмітливих завоював величезну популярність серед молодих, особливо серед студентів. Адже здавна студент і жарт нероздільні. І не біда, що настала пора заліків та іспитів. У студента завжди знайдеться час на веселощі і дотепний жарт.
Нещодавно в нашому втузі вперше зустрілися в клубі веселих та кмітливих команди "Металург" (металургійний факультет) і "Технолог" (технологічний факультет). Не будемо обтяжувати вас питанням, хто переміг. Скажемо відразу - перемогли металурги. Боротьба була рівною, і лише недостатня цілеспрямованість технологів позбавила їх головного призу конкурсу - балалайки.
Тепер у самих веселих і кмітливих основне завдання - здати успішно екзаменаційну сесію і добре підготуватися до зустрічі з дніпропетровськими студентами.
К.Розумовський, старший викладач кафедри АВП.
"Знамя Дзержинки" 11 січня 1967 року.
ЩЕДРИЙ ТАЛАНТ
Генка почав поквапливо одягатись.
- Я теж з тобою, - рішуче сказав він батькові, а щоб не було заперечень, додав: - Сьогодні ж неділя.
- Тоді швиденько, - посміхнувся батько.
Олексій Григорович вийшов з сином на вулицю. Привітно посміхалось сонечко, вітаючи жителів міста з приємним ранком вихідного дня. Надворі було морозно, тихо. Олексій Григорович розмовляв з сином серйозно. Та Генка вже й так вважає себе дорослим. Адже він у цьому році пішов у школу. Син охоче розповідав, до якого числа навчився рахувати, яку літеру вже красиво пише, а яка ще не виходить.
Так непомітно дійшли до Палацу культури. Олексія Григоровича вже чекали юні учасники танцювального колективу. За кілька хвилин почалось заняття.
Учасники колективу розучували новий танець. Генка в такт відстукував ногою, захоплено дивився на танцюючих.
- Стрункіше, двчатка, веселіше, хлопці, - раз у раз підбадьорював танцюристів Олексій Григорович.
В перерві зайшла мова про те, коли почав танцювати Олексій Григорович. На мить він замислився.
- Коли це почалось? 14 років тому.
... Чотирнадцять років тому Льошка Матвєєв вперше прийшов у танцювальний колектив Палацу культури металургів. Працював він слюсарем у ремонтно-силовому цеху заводу імені Дзержинського. Він не виділявся серед інших учасників гуртка. Танцював, як і більшість, в масових танцях. Не всім же бути солістами. Хлопця це і не бентежило.
Так пройшли два роки. Льошу призвали в Радянську армію. Любов до танцювального мистецтва і тут привела його в художню самодіяльність. Згодом став учасником ансамблю.
Повернувшись у рідний Дніпродзержинськ, Олексій прийшов на Дзержинку. Його прийняли на теплоелектроцентраль. помічником машиніста турбіни. В перший же вечір Олексій прийшов у Палац культури. З його кімнат, коридорів, залу повіяло привітним затишним, в душі теплом відгукнулись дорогі роки юності.
В танцювальному колективі Олексія не впізнали. Майже ніхто не пам`ятав хлопчину, який колись старанно танцював у масових танцях. Та згодом Олексій звернув на себе увагу. Спритно, красиво, чітко виконував він кожну вправу. Учасники колективу полюбили життєрадісного, привітного хлопця.
Колектив почав діяльно готуватись до Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, який мав проходити в Москві.
- Давайте поставимо танець про наші радянські обряди, - запропонував якось Олексій.
- Зараз немає цікавих обрядів, - зауважив хтось.
- А що ти пропонуєш? - зацікавився керівник гуртка Кім Юхимович Василенко.
- Хоч би й весілля, - відповів Олексій.
Ідея сподобалась. Почались нарружені шукання: як поставити танець, звідки взяти матеріал. Життя підказало шляхи - в народі.
Олексій з Кімом Юхимовичем відправились на село. Розмови з старими людьми, весільні пісні, вбрання, весь обряд весілля - не можна було пропустити жодної деталі, треба все запам`ятати. Потім - методична література, художні твори українських класиків, суперечки навколо кожної сцени майбутнього танцю, і Матвєєв з Василенком приступили до постановки великого хореографічного твору. Напружені дні тренувань - і ось танець винесено на суд глядачеві.
В залі тиша. Глядачі слідкують за сценами сватання, заручин і весілля. Щасливих молодих поздоровляють. І найбільше радіє сват. Адже все так чудово вийшло.
Роль свата виконував Олексій Матвєєв. Талановито він зіграв її.
Скільки щирого українського гумору, енергії, життєрадісності в кожному його рухові! Від його лагідного і трошки насмішкуватого погляду віє веселощами, весь вираз обличчя свата говорить, що відбувається значна подія, що тут свято.
Глядач високо оцінив постановку і виконання танцю. Найвищої оцінки був удостоєний Олексій Матвєєв. Для нього це було значним досягненням і величезною радістю.
На всесоюзному конкурсі ансамбль "Дніпро" одержав золоту медаль і пройшов на Московський Всесвітній фестиваль молоді і студентів. Тисячі молодих делегатів всіх континентів світу, радянські глядачі з захопленням дивились "Весілля" у виконанні гуртківців-металургів. Ансамбль "Дніпро" виступав поруч з Державним українським ансамблем танцю. На Московському фестивалі танцюристів ансамбль "Дніпро" нагородили теж золотою медаллю. Такої ж високої нагороди був удостоєний окремо і Олексій Матвєєв, як прекрасний виконавець.
Де б не виступав ансамбль: чи перед учасниками Всесвітнього конгресу за загальне роззброєння і мир, чи під час Декади української літератури і мистецтва в Москві, чи на святкових концертах у Великому Кремлівському палаці - скрізь щирими оплесками нагороджували танцюристів і окремо Олексія Матвєєва.
Матвєєв - щирий, відвертий з товаришами, чуйний, люблячий батько і чоловік.
Зараз Олексій Григорович керує заслуженим ансамблем танцю "Дніпро". Поважають його танцюристи за щиру любов до танцю, за його людяність, веселий характер.
Олексій Григорович веде велику громадську роботу. Чималу допомогу надає танцювальним колективам залізничного, новопрокатного цехів, відділу технічного контролю заводу імені Дзержинського. Він керує і дитячим танцювальним гуртком Палацу культури.
Вечорами, коли сім`я вже спить, Jлексій Григорович довго сидить над книжками. Він заочно вчиться в Дніпропетровському технікумі культпрацівників на 5-у курсі. Крім того, треба проглянути багато методичної, художньої літератури, знайти щось цікаве і відтворити його в танцях. Адже скоро почнеться огляд колективів художньої самодіяльності.
Сподіваємось, що і новий танець буде хороший. Адже над ним прац.є людина, яка вкладає всю душу, любов, весь свій щедрий талант.
Т.Токарєва.
На знімку: керівник заслуженого ансамблю танцю Української РСР "Дніпро" О.Г.Матвєєв.
"Дзержинець" 13 січня 1963 року.
СВОЇМИ РУКАМИ
На сцену виходять жінки в красивих платтях. Присутні в залі аплодують хорошим фасонам, моделям. Чому так багато жінок виходять демонструвати одяг, і хто пошив такі красиві плаття?
Рік тому на курси в гурток крою і шиття клубу цементного заводу прийшли вчитися 65 "учениць" - робітниць, інженерів, службовців, домогосподарок. Керівник гуртка Тамара Василівна Зайцева доклала багато сил, щоб навчити їх розробляти моделі легкого жіночого плаття за допомогою коефіцієнтів ширини і довжини, а також зорового способу. За рік учасниці гуртка добре оволоділи навичками крою і шиття модельного одягу. Тепер вони зможуть обшивати себе і свої сім`ї, а дехто працюватиме і в майстернях індпошиву.
Два дні в клубі демонструвалися вироби гуртківців, які з інтересом проглянули кілька тисяч трудящих. Потім відбувся випускний вечір, на якому учасниці гуртка демонстрували пошиті ними модельні плаття. Хороші моделі зробили лаборантка т.Детюк, працівниці цементного заводу тт. Кальмін, Штефан, домогосподарки тт. Волощенко, Гаврилова та багато інших.
В.Семененко
На знімку: відвідувачі виставки розглядають альбом креслень по крою і шиттю. Керівник гуртка т. Зайцева дає їм пояснення. Зліва направо: робітниця доменного цеху заводу імені Дзержинського Л.Халамендек, робітниця артілі "Металопрокат" Г.Будяк, керівник гуртка Т.Зайцева, робітниця артілі "Металопрокат" Г.Ємченко, робітниця заводу імені Дзержинського К.Дмитренко.
Фото І.Василенка.
"Дзержинець" 10 січня 1960 року.
