Автор книги "Моє місто", нині покійний Ігор Вікторович Подзерко свого часу розповідав про випадок, коли його викликали на допит у КДБ в зв`язку з трагічною смерттю іноземного підданного.
"Я вже закінчив шосту школу і працював на Дніпровському металургійному заводі, - згадував Ігор Подзерко. - Це був 1954 рік. До нас приїхав на практику з Болгарії красивий 30-річний Кірчо Дрянков. Він тоді дублювався на начальника ЦЗЛ металургійного заводу, який будувався в Болгарії. Кірчо був у нашій компанії, яка іноді збиралася біля пам`ятника Прометея і співала під акордеон. Гість із Болгарії дуже чудово співав. Того трагічного дня ми всі поїхали на Дніпро. Дрянков нас попередив, що плавати не вміє. Цілий день веселилися, дуркували, а коли стали збиратися йти додому, то виявили, що немає Кірчо. Пляж був приблизно навпроти пристані, вже після Кривця. Там течія була велика. Як потім з'ясувалося, ми всі вже повернулися на берег, а Кірчо пішов помитися, ну його і підхопило течією...
Ми одразу в речпорті заявили в міліцію про зникнення, а потім я пішов до КДБ. У нашій компанії були діти високопосадовців міста, зараз таких називають мажорами. Міля Шейман – син начальника відділу обладнання метзаводу, я – син парторгу заводу, Алла Севастьянова – дочка заступника директора з кадрів, Таня Бубликова – дочка директора коксохіму, та інші хлопці. Алка запропонувала не казати, що ми пили. Але я відповів, що від однієї пляшки вина сім здорових хлопців і дівчат ніяк не могли сп'яніти, так що нічого приховувати. Та й у КДБ сидять такі люди, що швидко розберуться, хто бреше, а хто каже правду. Нас усіх до кабінету викликали по одному. Дійшла черга до мене. З одного боку довгого столу сидять кілька працівників держбезпеки, навпроти я. Задають перехресні запитання та дивляться на мій вираз обличчя. Розпитували все до дрібниць. І з'ясувалося, що ми не винні у загибелі болгарського товариша. А через три дні труп Кірчо сплив, хоча водолази обнишпорили величезну акваторію річкового дна. Видно він зачепився за корч, а потім коли розпух, течія зірвала з неї.
У Кірчі Дрянкова виявилася трагічна біографія. Після звільнення Болгарії від фашистів, його старшого брата було поранено під час служби в армії, потрапив до шпиталю. Тільки-но вилікувався, як підхопив запалення легенів. І знову потрапляє до того ж шпиталю, до тієї ж медсестри, красуні Тіміноги. У них почався роман. Але раптом Дрянков помирає. Перед смертю він попросив молодшого брата, щоб допомагав дівчині. І Кірчо з нею одружився. Коли Кірчо приїхав до Дніпродзержинська, то у них уже були двоє дітей. Дрянков був із багатої сім'ї. Здобув вищу освіту. Жили вони у Софії у двоповерховому будинку на центральній вулиці Плац-планіні.
Ми поховали Кірчо в закритій труні поряд із військовим цвинтарем. Поставили добротний пам'ятник. А коли приїхала дружина, її поселили у найкращий номер заводського готелю. Але Тімінога обурювалася, що у неї дві доньки, необхідно дати вищу освіту. І музиці треба вчити, а грошей нема. Їй в області виділили автомобіль "Волгу", за рахунок заводу подарували піаніно. Але на могилу батька ніколи більше ніхто з них так і не приїжджав. Нині ж місце його поховання так заросло чагарниками, що туди дуже важко дістатися».
Було б цікаво знайти могилу Кірчо Дрянкова, і привести її в порядок.
На фото: Ігор Вікторович Подзерко у дверях колишнього будинку КДБ на проспекті Пеліна (нині Гімназійний). 2010 рік.