Після перейменування, площа Дзержинського в Дніпродзержинську стала носити ім`я Калнишевського. Хто ж він такий Петро Іванович Калнишевський?
Петро Калнишевський - останній кошовий отаман Запорозької Січі
Сьогодні в історії України Петро Іванович Калнишевський вважається видатною історичною постаттю. Але так було не завжди. Пам'ять про останнього кошового отамана Запорозької Січі стала відроджуватися лише в 1980-х роках за часів перебудови, коли знято було заборону на дослідження окремих сторінок в історії козацтва.
Останній кошовий отаман Петро Калнишевський прожив 112 років (1690-1803), рубежі трьох століть - XVII, XVIII і XIX пройшли через його долю. Цей міцний тілом та духом чоловік провів останні 27 років в ув’язненні на Соловках. При чому перші 16 років - в одиночній кам’яній камері. Проте достовірні дані, підтверджені архівними документами про його діяльність, відомі лише за час його перебування в останній Запорозькій Січі, яка звалася Підпільненською або Новою й існувала в 1734-1775 роках. Цей період біографії Калнишевського став відомим передусім завдяки унікальному архіву Коша Запорозької Січі, що чудом зберігся до нашого часу. Період 25-річного перебування Петра Калнишевського в ув'язненні в Соловецькому монастирі, де він і закінчив своє життя, відбито в документах архівного фонду архангельського губернатора та інших архівів.
Батьки Петра Калнишевського, очевидно, прийшли на Сумщину з правобережної України у 1620-30 рр. 17 ст. Про ранній період його життя знаємо тільки легенди та усні перекази. Впевнено можна сказати, що народився Петро в 1691 році у селі Пустовійтівка біля міста Ромни. У зрілі вже роки Петро Калнишевський побудував у рідному селі церкву. В документах, пов'язаних із її будівництвом, фіксується місце народження Калнишевського та ім'я його батьків: мати Агафія, батько - Іван. У нього були двоє братів (Петро найстарший у сім’ї). Відомо, що одного з його братів звали Степаном.
Ім'я Петра Калнишевського виринає в документах архіву Коша Запорозької Січі з початку 50-х років XVIII ст., коли він займає вищі старшинські посади. Спочатку був військовим осавулом, котрий відповідає за стан і організацію війська, потім - військовим суддею, тобто третьою особою після кошового отамана, яка входить до складу Коша (запорозького уряду). З 1762 р. - він короткий час був кошовим. І, нарешті, в 1764-1775 роки Калнишевський - беззмінний кошовий отаман. Він керує Запорозькою Січчю упродовж десятиліття, що передувало катастрофі - остаточному знищенню російським царизмом Запорозької Січі. Як військовий діяч Петро Калнишевський брав активну участь у російсько-турецьких війнах 1735-1739 і 1768-1774 роках, відзначився разом з запорожцями при взятті Очакова, Кінбурна, Бахчисараю, Хаджибею та ін.
Заслуги Петра Калнишевського перед Україною неоціненні. За час керівництва Січчю, він створив на її землях потужну сільськогосподарську економіку, зберіг для України вихід до Чорного моря, сприяючи поширенню української економічної присутності у запорозьких степах та перешкоджаючи реалізації колонізаційних планів Росії. За 10 років кошового отаманства Калнишевського з’явилося на Запоріжжі 45 нових сіл, 4 000 хуторів земельників, у яких до 1775 року було населення близько 55 тисяч чоловік.
Він запроваджував хліборобство, нові форми господарювання, земельники. Це якщо порівняти з сучасністю, очевидно, що це були такі фермерські господарства, і там розвивалося не тільки хліборобство, а й тваринництво, і інші види господарської діяльності. Діяльність кошового залишилась навіки уславленою у приказці: "Як був кошовим Лантух, то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий книш".
Територія Підпільненської або Нової Запорозької Січі називалася "Вольності Війська Запорозького" і займала великий простір на південь від річок Тясмина та Орелі в межах сучасних Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Кіровоградської, Луганської, Херсонської та Миколаївської областей.
А ще кошовий отаман приділяв велику увагу розвитку культури та духовності. Його коштом було споруджено понад 30 православних храмів, зокрема, церкви у Лохвиці, у Межигірському монастирі, у Ромнах, у його зимівнику (нині село Петриківка). В роки його перебування кошовим отаманом Кіш фінансував будівництво Троїцького собору в Самарі (тепер Новомосковськ) та в селах Поорілля (Могилів, Бабайківка, Личківка, Гупалівка та ін.). При монастирях та церквах діяли школи та шпиталі для знедолених. Троїцькому собору Калнишевський подарував величне Євангеліє півметра висотою, 32 см шириною, і воно на той час коштувало 600 карбованців золотом. Зараз це Євангеліє знаходиться у Роменському краєзнавчому музеї.
За запровадження незалежної економічної політики та обстоювання засад української автономії цариця Катерина II ліквідувала Запорозьку Січ у червні 1775 року. Самого Калнишевського і декількох представників козацької старшини було заарештовано, а їхнє майно конфісковано. Петро Іванович Калнишевський указом імператриці Катерини ІІ, даним 10 червня 1776 року за № 1419, був спроваджений на заслання для постійного проживання в Соловецький монастир. Припровадили його секунд-майор першого московського піхотного полку Александр Пузиревський, унтер-офіцер і п'ять рядових. Везли його через Москву інкогніто, ніде не згадуючи вголос імені. Кортеж складався з 9 підвід: на трьох конвой з арештантом, на решті – майно. В Архангельськ прибули 11 липня, де губернатор Головцин частково замінив конвой. За переказами, арештант був середнього зросту, але широкоплечий і здоровий, але скоро постарів і схуд. На Соловках він перебував 25 років одноосібно в темниці, але гордо переносив жахливі умови перебування, жодного разу не звернувшись за помилуванням.
Російський діяч Колчин описує, в яких умовах там міг перебувати в’язень. “Житло в’язня має форму лежачого зрізаного конуса з цегли завдовжки чотири аршини, заввишки з сажень. Стіни вогкі, запліснявілі, повітря затхле, задушливе. У вузькому кінці камери є маленьке віконце, вершків шість в квадраті. Промінь світла, немов крадькома, через три рами і двоє ґрат тьмяно освітлює цей страшний каземат. При такому світлі читати можна тільки в найсвітліші дні, та й то з великим напруженням зору. Якщо в’язень намагався подивитися крізь вікно на світ Божий, то бачив, що одне кладовище прямо перед вікном”.
Є свідчення, що в’язня не відпускали з цієї камери навіть за природною потребою. Лише один-два рази на рік у Великий піст та в Успенський піст його під конвоєм водили до церкви говіти, і при цьому конвоїри застерігали людей, котрі намагалися до нього заговорити, що з цим чоловіком не можна розмовляти. Є й такі свідчення, що там в’язня заїдали пацюки, нападали цілими юрбами на нього. Він не мав, чим відбитися. А для того, щоб дати палицю, посилали клопотання аж до Петербурга.
Лише після амністії нового імператора Олександра I у 1801 році, він вийшов на волю немічним старцем і останні 2 роки свого страдницького життя прожив серед ченців цього ж монастиря. 2008 року Помісний Собор УПЦ КП благословив приєднання праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих. Пам'ять праведного Петра Багатостраждального відзначають 14 жовтня в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.
Як Петро Калнишевський потрапив на Січ
Про те, як Петро Калнишевський восьмирічним хлопчиком потрапив на Січ, існує легенда, яка була записана у 1969 році:
"Восьмирічний Петрик, син козацької вдови Агафії, пас худобу за селом, коли побачив невеличкий кінний загін запорожців. Дехто з них смалив люльки. До одного з них звернувся хлопчак з проханням дати і йому спробувати козацької люльки. Це розважило запорожців, вони зупинилися й почастували пастушка "носогрійкою".
— А куди ж ви йдете? — той до них. — На Січ, хлопче!
— Так візьміть же й мене з собою!
— Ну, коли ти вже й люльку козацьку смалиш, то сідай ззаду,— дозволив сотник, той, що "носогрійку" йому позичив.
— Ти, видать, хлопець бідовий, будеш мені джурою. Петрика двічі просити не довелося — він відразу вихопився на коня.
— А батько ж що скаже? — спитав сотник.
— А нема в мене батька, — похнюпився Петрусь.— Загинув.
— Ну то будеш мені й за сина.
І подалися вони туди, де "Луг — батько, а Січ — мати", і побрела череда в село сама, вже без пастуха..."
Цікаві факти
* Петро Калнишевський визнаний видатною історичною особою, входить до числа 100 найбільш відомих в світі українців.
* Постать Петра Калнишевського є однією з головних у системі образів історичного роману "Журавлиний крик" сучасного письменника Романа Іваничука.
* Його людські якості добре розуміли запорожці, 10 разів поспіль обираючи кошовим отаманом.
* Коли Калнишевський був випущений з камери, то на тих радощах, якщо це можна назвати радістю, він для місцевого монастиря придбав Євангеліє, котре коштувало 2 435 рублів, воно важило десь біля 40 кг.
* В 1773 році йому було присвоєно звання генерал-лейтенанта російської армії.
* У 1991 році при в'їзді до міста Ромни, на місці, де до 1908 року знаходилася Покровська церква, йому встановлено пам'ятник.
* 28 червня 2004 року було встановлено пам'ятник Петру Калнишевському на території Соловецького монастиря.
* 10 лютого 2009 року відділу прикордонної служби Сумського прикордонного загону «Шалигіне» присвоєно ім'я Петра Калнишевського.
* 24 жовтня 2012 року пам'ятник Петру Калнишевському відкрили на Сумщині.
* 29 березня 2012 року Національним банком України введена до обігу срібна пам'ятна монета номіналом 10 гривень. Монета належить до серії "Герої козацької доби".
* 23 грудня 2014 року Українська Православна Церква Московського патріархату приєднала до лику святих Петра Калнишевського.
* 19 лютого 2016 року одна з вулиць Житомира названа ім'ям Петра Калнишевського.
Пам`ятник Калнишевському в центрі Недригайлова Сумської області. Фото В.Рєзніченка.
Підготував Віктор КУЛЕНКО
Джерело:
referatua.org.ua
radiosvoboda.org
litsa.com.ua
Фото Вікіпедія