Микола Синельников – спортивний журналіст та репортажний фотограф, член Національної спілки журналістів України, член Асоціації спортивних фотографів України, народився та живе на Дніпропетровщині у Кам’янському. Від початку повномасштабної війни його об’єктив зафільмував багато зруйнованих спортивних об’єктів, які намагалися знищити. Світлини ввійшли до альбома «Stop war», розлетілися світом та потрапили до десятки кращих робіт престижної премії AIPS Sport Media Awards. Про особливі фотографії та визнання Президента України – в ексклюзивному інтерв’ю «Вістей» із Миколою Синельниковим https://vesti.dp.ua/mikola-sinelnikov-mayu-za-metu-pokazati-pravdu-pro-vijnu-v-ukrayini-foto/?fbclid=IwAR3INT0aKjYgvPMfWeTDV8GJwc0TUC_Vj_j23QaauItxbXzWpFAk8ZU91JI#google_vignette

ВІЙСЬКОВА ФОТОГРАФІЯ

– Пане Миколо, розкажіть, будь ласка, про свою журналістську діяльність. Коли та як захопилися даною справою?

– Спочатку для мене журналістика була як хобі. Вперше я спробував професію близько 15 років тому, коли з другом Віталієм Попругою (він зараз теж журналіст і член Національної спілки журналістів України) створили проєкт «Міський спортивний сайт», на якому робили новини про спорт Кам’янського. Навіть устиг ненадовго захопити еру друкованих видань і вів колонку в газеті «Наш Репортер». На той час я й сам брав участь у турнірах із різних видів спорту, але багато змагань були на такому рівні, що навіть таблицю за участю команд не було де подивитися. Тож і вирішив виправити цю ситуацію створенням спортивного сайта.

– Мистецтво фотографії – що це особисто для вас?

– Фотографія – це складний та багатогранний жанр. Є десятки різних видів та жанрів зйомок. І знімаючи у всіляких жанрах, я вкладаю різноманітні ідеї та чекаю реакцію від глядачів. Щодо спортивної фотографії – це мистецтво моменту. Одним кадром розкрити суть та результат змагання, передати більше інформації, ніж написаною статтею чи телесюжетом за кілька хвилин. Я тому й пішов із журналістів у фотографи – зрозумів, що так зможу передати більше інформації, і практично миттєво.

– Ваш фотоальбом «Stop War» має багато поціновувачів. Як виникла ідея для цих світлин?

– Спочатку захопився фото­журналістикою. Я уважно стежив за репортажами із важливих заходів світового масштабу та фотозвітами з «гарячих точок», у яких велися бойові дії – Афганістан, Сирія, Карабах. Тому, коли 24 лютого в усій Україні пролунали вибухи, я вже приблизно розумів, що робити, який матеріал може зачепити, а який знімати просто немає сенсу. Вся стрічка новин провідних інформагентств виглядає однаково – військові, техніка, емоції горя і болю. І хоч як сумно це сприймати, але така картинка швидко набридла глядачеві, і щоб повернути інтерес хоч на якийсь час, потрібно було знімати принципово новий контент. На жаль, жорсткі обмеження на зйомку на початку весни 2022 року заважали мені реалізувати ідею раніше, але до літа обмеження та паніка зменшилися, і на свій день народження вирішив зробити собі ось такий особливий подарунок. Зняти незвичайну серію фото про силу духу та боротьбу українських спортсменів на тлі зруйнованих будівель та стадіонів. Спортивна військова фотографія дуже рідкісна, буквально кілька знімків можна побачити довгим пошуком у Google у подібному стилі. А серії робіт, об’єднаних однією ідеєю, ймовірно, ніколи не було в історії військової журналістики. Думаю, в цьому й полягає зацікавленість у моїх фотографіях в усьому світі, навіть людей, які не мають відношення до спорту.

– Скільки світлин містить альбом?

– Перший альбом складався із 21 фотографії з різних видів спорту та міст України – Харків, Київ, Ірпінь. Переконавшись, що ці знімки допомагають розповіс­ти про ситуацію в Україні та діють аргументом під час блокування виступів росіян та білорусів на міжнародних змаганнях, я зняв і виклав іще два альбоми по 20-22 фото. Разом уже в серії понад 60 знімків.

СПОРТИВНІ ОБ’ЄКТИ

– Герої на ваших знімках – це звичайні люди, моделі чи спортсмени?

– На всіх знімках – звичайні спортсмени, які займалися до війни у цих залах, це не суперзірки та не моделі. Я взагалі вважав помилкою залучення до цього проєкту людей «за заслуги». Це не дошка Пошани, і хочу, щоб брали участь ті, хто сам бажає розповісти свою історію. Тому я не проситиму умовних зірок спорту, тільки якщо вони самі зателефонують і переконають, що дуже хотіли б узяти участь у зйомках. Так, серед спортсменів уже є й учасники Олімпіад та чемпіони світу, але я їх розглядав лише як професійних спортсменів.

– Які локації стали цент­ральними на ваших світлинах? Чому обрали саме спортивні об’єкти?

– Тому що я насамперед спортивний фотограф. З першого дня війни я бачив новини про вибухи на стадіонах, зруйновані зали. Як спортивному фотографу всі ці локації мені були добре знайомі, тому з місцем зйомок, на жаль, проблем не виникало. Занадто багато зруйновано спортивних об’єктів.

– Під час робочих зйомок ви перебуваєте там, де побував ворог та, на жаль, залишив за собою розруху. У деокупованих або прифронтових містах і селах необхідно убезпечити себе та мати відповідне екіпірування.

– Повністю з вами згоден. Із 2022 року я розпочав спів­працю з агенцією Reuters і в режимі репортажу з місця подій робив новини для міжнародних ЗМІ. Доводилося знімати і в Донецькій області – Костянтинівка, Бахмут, наприклад, до того, як доступ до міста став закритий. Звичайно, в таких поїздках обов’язкова хороша підготовка та захист. Раніше я брав бронежилет і каску з аптечкою у друзів. А як тільки дізнався, що Центр журналістської солідарності Національної спілки журналістів України у Дніпрі допомагає з бронею для журналістів, звернувся до них і залишився дуже задоволений. Дніпропетровська Спілка реально допомагає журналістам не лише інформаційно, але й найнеобхіднішим інвентарем для зйомки у зоні бойових дій.

– Які відгуки ви отримували після оприлюднення альбома?

– Після публікації першого альбома я забув у фейсбуці включити можливість репоста для всіх бажаючих. І за першу добу фото набрали всього кілька лайків. Уже хотів засмутитись, але друзі вказали мені на цю помилку… і як тільки я відкрив доступ для всіх фотографій, вони розлетілися Інтернетом. Буквально за кілька днів світлини були на десятках сайтів, тисячах груп у соцмережах та месенджерах.

– Ваші фото опублікував Володимир Зелен­ський у своєму офіційному телеграм-каналі. Розкажіть, як це відбулося?

– Як тільки фотографії обійшли всі новини, до мене звернулися помічники Президента, його пресслужба, з проханням дати дозвіл на публікацію фото. І в усіх офіційних сторінках Зеленського мої різні фото виходили багато разів, зараз навіть не скажу скільки. Також мої роботи виставляли Верховна Рада, Міноборони, ООН, Юнісеф, політики Європарламенту і США та навіть пресслужба Ватикану.

– З вашими роботами знайомляться за кордоном, зокрема у Польщі. Розкажіть про одну з найсвіжіших виставок.

– Наприкінці квітня відкрив виставку серії спортивних фото «Стоп війні» у Кельце – місті-побратимі Кам’янського. Експозиція була представлена до середини червня, а потім буде показана в інших містах Польщі, де є торговельні центри Echo. До речі, виставка у Кельце також відбулася у даному торговельному центрі. Вона складається із 40 знімків, зроблених у червні-жовтні 2022 року в різних містах України. На світлинах – українські спортсмени, що продовжують тренуватися серед зруйнованої спортивної інфраструктури. Після презентації фотовиставки я зустрівся з президентом міста Кельце Богданом Вента та передав подарунки від громади Кам’янського.

Також я зустрічався із міжнародними волонтерами, відповідав на багато запитань про спорт в Україні під час війни, російську пропаганду та протидію фейкам у соціальних мережах.

– За час повномасштабної війни ви підготували три тематичні альбоми. Чому присвячені інші два альбоми?

– Усі три альбоми присвячені одній тематиці – спорт в Україні під час війни. Лише у третім альбомі додав кадри тренувань спортсменів під час блекаутів. У темряві, в залах, освітлених лише ліхтарями та мобільними телефонами. Але ці знімки ще не встигли стати такими популярними, як перші кадри зі зруйнованих залів.

ВИЗНАННЯ У СВІТІ

– У яких країнах уже побачили ваші роботи? Що хочете показати людям через свій альбом «Stop War»?

– Саме головною метою було показати ці фото світу. Те, що у нас вони стали відомі – це добре, але моє завдання – це викрити російську пропаганду, яка бреше про війну і заперечує всі руйнування, які принесла в Україну. І десятки виставок було організовано у країнах Європи: Чехія, Німеччина, Португалія, Данія, Іспанія та Великобританія. Президент Польщі Анджей Дуда відкрив виставку у президентському палаці за участю моїх кадрів. Нещодавно прийшли новини про виставки з Мексики, США та Канади.

– Ваші роботи занесено до десятки найпрестижніших премій. Як дізналися про цей конкурс? Чому вирішили подати свої роботи для участі?

– З цікавістю завжди спостерігав за спортивними фотоконкурсами і вже маю чималий досвід участі в них. Виходив у фінал контесту «ФІБА» у 2020 році. Вигравав конкурси від Нікону. Але «AIPS AWARDS» – це найсильніший і найвідоміший проєкт, який об’єднує спортивних журналістів в усьому світі. Можна навіть сказати, що це аналог Пулітцерів­ської премії у світі спорту. Тому навіть допуск журналіста до конкурсу – це вже великий успіх. Пройти етап відбору в Шорт Ліст вдається тільки найкращим і відомим роботам у світі. Зазвичай це найкращі кадри з Олімпіад чи чемпіонатів світу з футболу. А потрапляння до десятки найкращих, безперечно, приверне увагу до фотографій багатьох ЗМІ. Тому я взяв участь – це ще один спосіб показати світові знімки. Вже оголосили результати. На жаль, я не потрапив до трійки найкращих, інакше довелося б шукати у своєму графіку можливість полетіти до Сеула на нагородження (посміхається).

– Чи плануєте брати участь в інших фотоконкурсах?

– Так, звичайно. Це повинні бути конкурси, які покажуть фото максимальному колу людей у світі. Просто взяти участь у комерційному чи маловідомому конкурсі – замало. А я хочу показати правду про війну в Україні всьому світу.

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МИКОЛИ СИНЕЛЬНИКОВА