Одним із знаних майстрів авторської казки в Україні був Юрій Феодосійович Ярмиш (25.05.1935-23.10.2013). Ім’я цього чудового письменника входить у когорту таких визнаних казкарів, як Н. Забіла, О. Іваненко, В. Нестайко, Б. Чалий, В. Рутківський.

Як же Юрій Ярмиш став казкарем? У дитинстві він любив читати казки. Читав твори Х. Андерсена, О. Копиленка, слухав розповіді бабусі та мами. І відчув потребу висловитися, розповісти ровесникам дивовижні історії, які народжувалися в його уяві. Уже у дорослому віці Юрієві Ярмишу, авторові кількох книжок казок, відома українська письменниця Оксана Дмитрівна Іваненко якось написала: «Вірю у Ваш талант. Передаю Вам естафету казки». І Юрій Феодосійович прийняв цю естафету. Його казки — не ті, в яких усе солодке, правильне та бажане, про які кажуть: «Усе закінчується, як у казці». Звичайно, що у казках письменника такого переважна більшість. Але є в них і солоне, і гірке, і прикре, і трагічне. Проте його твори ніколи не були злими, як не буває злою мудрість.

Юрій Феодосійович Ярмиш народився 25 травня 1935 року в сім’ї вчителів у промисловому місті Кам’янську, що виросло на місці козачої Кам’янської січі. З дитинства запам’ятались малому Юркові широкі придніпровські степи, Дніпрові кручі, коли вони разом з батьком мандрували стежками запорозьких козаків. Батько Юрія був учнем і другом славнозвісного українського історика Дмитра Івановича Яворницького. Від них дізнався малий Юрко багато цікавого про минуле нашого народу, про героїзм українських козаків у боротьбі за свободу. Ці подорожі та розповіді надзвичайно захоплювали уяву хлопчика. До того ж один із його предків був отаманом Полтавського полку Війська Запорозького часів гетьмана Богдана Хмельницького.

1930-го року сім’я Ярмишів переїхала до старовинного, тоді прикордонного, міста Дрогобич, що на Львівщині. У роки війни з німецькими окупантами багато важливих заводів та фабрик були евакуйовані на Урал. Туди ж на кілька років виїхали й Ярмиші. У 1944 році родина повернулася у Дрогобич. Мама викладала у школі географію, батько відновлював зруйноване війною господарство області, а Юрій вчився у міській середній школі № 4 — колишній Дрогобицькій гімназії. У свій час тут здобували освіту майбутні класики української літератури Іван Франко, Василь Стефаник, відомий письменник та громадський діяч Михайло Павлик. Літературні традиції гімназії, спадщина цих видатних людей звичайно ж вплинули на свідомість талановитого юнака, стали поштовхом до його літературної творчості.

Свій творчий шлях Ю. Ярмиш розпочав з віршів, хоча потім перейшов на прозу. Перші поетичні спроби п'ятнадцятирічного школяра почули київські поети Дмитро Білоус, Борислав Степанюк, які схвально відгукнулися про них. Через деякий час вірші Юрія були надруковані в газеті. Саме ці події, мабуть, і зумовили вибір навчального закладу - Київський державний університет ім. Тараса Шевченка, куди він у 1953 році вступив на факультет журналістики . Як згадував Юрій Феодосійович, напередодні закінчення навчання йому наснився сюжет його першої казки «Вітрисько», яка і визначила його майбутню долю. 1958 року після закінчення університету молодий письменник розпочав свою трудову діяльність у Кримському державному видавництві. У Сімферополі 1960 року вийшла його перша збірка казок, яка називалася, як і перша його казка, «Вітрисько». У 1963 році Юрія Ярмиша, на той час автора вже чотирьох дитячих книжок, прийняли у Спілку письменників України. Тоді ж після повернення до столиці його призначили головним редактором журналу «Піонерія», в якому письменник пропрацював одинадцять років. З 1974 по 1988 рік Юрій Феодосійович працював головним редактором журналу Спілки письменників України «Радуга». А потім були книжки: «Чудесні моря», «Казка стукає у двері», «Живі малюнки», «Маленькі казки», «Чарівні струмки», «Цікавий промінець», «Лебедина казка», «Капітанова люлька», «Золотий кораблик», «Сонечко», «Їжачок і Соловейко», «Вовчі окуляри», «Весела мандрівка», «Живі малюнки», «Великий мисливець», «Чарівні ліки», «Лісові балакуни» та інші. Загалом Ю. Ярмиш видав більше 50 збірників літературних казок, байок, притч, оповідань, які перекладено 15 мовами.

Ярмишу доводилось багато подорожувати. Він побував в Англії, Канаді, США, Японії, на Балканах, кілька разів відвідав Індію. Враження про них описав у книгах подорожей "Дорогами Індії", "Набат Хіросіми", "Світ тривог і надій".

Як казкар Ю. Ярмиш відомий не лише в нашій країні. Видано антологію найкращих казок сучасних письменників країн Співдружності Незалежних Держав, у якій вміщено по одному-два твори кожного автора, а Ю. Ярмиша - 16 казок. Друзі жартома називали його «українським Андерсеном». І це не випадково. Ім'я українського казкаря Ю. Ярмиша посіло одне з чільних місць серед письменників, які пишуть для дітей і про дітей.

Автор видань "У світі казки", "Детская литература Украины", "Жанри сатиричної публіцистики", "Памфлет", "Ратаї слова".

Автор понад 150 наукових статей (Київ, Москва, Стокгольм, Братислава, Делі).

З 1988 року працює в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (спочатку старшим викладачем).

З 1994 р. - професор кафедри періодичної преси.

Сфери наукових інтересів - літературознавство, журналістикознавство, українознавство, краєзнавство.

Викладав курси і спецкурси: "Художньо-публіцистичні жанри", "Оглядач і коментатор", " Організація праці журналіста", "Журналістський фах", " Новітні тенденції розвитку публіцистики", "Теорія публіцистики".

Член міжнародного товариства дослідників літератури для дітей та юнацтва; редколегії журналу "Червоний перець"; вченої ради Інституту журналістики; науково-методичної ради Міністерства освіти й науки України.

НАГОРОДИ

1968 - Заслужений працівник культури України;
1970 - премія журналу "Перець";
1972 - медаль А.С.Макаренка;
1974 - лауреат Республіканської премії імені М.Островського;
1985 - Почесна грамота Президії Верховної ради УРСР;
1997 - Почесна грамота Міністерства освіти України;
2001 - лауреат літературної премії імені Юрія Яновського;
2001 - Почесна грамота Київського національного університету ім. Тараса Шевченка;
2006 - премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки.

Фото journ.univ.kiev.ua
Використані джерела: www.chl.kiev.ua, Вікіпедія.