Проводи в армію — "дорожні" ритуал виряджання у далеку путь. Поширеним був звичай, коли новобранцю, який йшов в армію, пов’язували на праву руку вище ліктя невеликий вишитий рушник. Зазвичай у центральних та східних районах України у другій половині ХХ ст. дівчата під час проводів прикріплювали новобранцеві до сорочки чи піджака або іноді пов'язували переважно на руку вишиті носовички чи хусточки на знак пам'яті про себе. Перев'язували і через плече стрічками, а рідні перев'язували хусткою або рушником теж через плече. А рушник є символом і навіть провісником дороги в прямому і переносному сенсі.
У 1950-ті роки у центральних регіонах України було прийнято перев'язувати новобранця одним широким рушником через плече чи двома вузенькими навхрест. Рушник — це дорога, і саме цим знаком маркується людина, яка або сама вирушає в нову путь або причетна до виряджання когось у новий життєвий шлях. А оскільки рушник це не просто семіотичний предмет, а й оберіг, то він має гарантувати щасливу путь. Коли ж перев'язували "хрестом", це, безумовно, осмислювалося ще й як християнський знак спасіння.
Крім рушників, майбутнього солдата обдаровували хусточками і приколювали їх до сорочки шпильками». Цей звичай існував в центральних регіонах України, причому інколи таких подаруночків бувало 10-20, про що свідчать тогочасні фото. Як, наприклад, фото 1956 року, де аулянин Микола Пилипович Пузенко йде до армії. Люди казали, що новобранець у різнокольорових хусточках виглядав, як новорічна ялинка або як півник. Звісно, він із собою не забирав ці хусточки, а міг узяти лише хустинку, подаровану коханою, якщо така дівчина у нього була. Обряд прикрашання новобранця часто здійснювали виключно дівчата. У день проводів дівчата повинні прийти раніше, щоб убрать рекрута, поки зійдуться гості. Дівчина мала принести красиву хустку чи і дві, бо треба було в'язать хлопця через плече навхрест. Приносили "лєнти" (стрічки) іще дівчата і вибирали, котра лєнта була кращою. Дівчина призивника перев'язувала його стрічкою, а якщо не було дівчини, то сестра чи сусідка. Такий подарунок покладав на неї певний обов'язок: якщо чіпляла платок, то повинна дочекатися хлопця з армії. Стрічок могло бути багато, а могло бути і лише дві. Вважалося, що чим більше у призовника стрічок, тим він популярніший серед дівчат. Тому хлопці старалися домовитися з дівчатами, щоб їм якомога більше почепили стрічок. Це був спосіб наостанок підняти свій престиж "мачо" серед друзів-однолітків.
