Остаточно місце розташування першої церковної будівлі Романково можна буде локалізувати лише знайшовши майдан, що розташовувався в середині Романкового кургану. Після опрацювання низки джерел, можна буде археологічно дослідити ймовірну ділянку, де проводилися козацькі ради. Друга церква – на честь Успіння Пресвятої Богородиці була збудована у 1766 р. на так званій Заборі. Ця східна прибережна околиця поселення, розташована на величному мису, в той час була обрана для будівництва культової споруди [16, с. 35]. У 1767 р. Свято-Успенська парафіяльна церква с. Романкове входила до складу запорозького хрестового Старокодацького намісництва. Тут існувало 60 дворів та 2 бездворові хати і мешканців 870 осіб, при церкві було 2 священики [6, с. 96]. Друга дерев’яна церква на честь Успіння Божої Матері розташовувалася на відстані чверті версти (це приблизно 267 м) від берегової смуги Дніпра, на схід від Романкового кургану. Відомо, що для її будівництва використовувалии соснове дерево. Церква була низькою з покритим гонтом дахом, з одним куполом, нефарбована, на вигляд "приземкувата, печеричкою" [16, с. 35]. Історія виникнення даної церкви сягає 1754 р., коли церковна громада села Войтово (Криловської протопопії), яке знаходилося тоді на теренах Нової Сербії, клопоталася щодо перенесення Успенської церкви до запорозького села Романкове, оскільки мешканці зазначеного населеного пункту сюди переселилися. Не зважаючи на згоду Київського митрополита на влаштування храму, парафіяни Успенської церкви не отримали дозволу від адміністрації Нової Сербії (І. Глєбова) на перенос споруди. Тому, громадою було закладено в Романковому нову дерев’яну Успенську церкву. До неї було призначено священика Андрія Білостоцького, повторно подано прохання щодо повернення церковного інвентарю, частину якого забрав калантаївський ієрей Семіон Петров, до решти не допускав церковний ктитор Іван Турик (під охороною якого знаходилася споруда зазначеної церкви села Войтово) [8, с. 117-119]. Не отримавши підтримки з боку адміністрації Нової Сербії, громада призупинила будівництво Успенського храму. Її було завершено, як вище зазначено, у 1766 р. Першими священиками Свято-Успенської церкви с. Романкове стали колишні запорозькі старшини Йосип Борозна та Іоанн Щербанський, дяками – колишні козаки Ілля Стефанов і Яків Білий [2, с. 16]. Д.І. Яворницький вказує, що "поруч з церковною спорудою стояла дерев’яна дзвіниця, крита гонтом, висотою до 15 сажнів (32 м – О.Х.), з п’ятьма баштами, нефарбована. На кожній з чотирьох сторін дзвіниці стояв
ангел на бляшаному пруті з петлями, як на дверях, з трубою, вставленою в ліву руку і прикладеною до рота. На середній башті стояв апостол Андрій з хрестом у правій руці і з сувоєм у лівій, на якому було написано: "На сих горах процвіте благодать божа". Під час руху вітру ангели поверталися з боку в бік, а труби їх видавали звуки: "Кругом дверей його ганяє, а воно й грає" [16, с. 35].
У 1774 році за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії слобода Романкова стала державною військовою слободою. При складанні загального перепису 1782 року в державній військовій слободі Романковій виявлено і до списку внесено постійних осілих мешканців чоловічої статі 1344 душ, а жіночої – 1087 [6, с. 176]. У 1786 р. Успенська церква стала дуже старою. У рапорті до архієпископа Славенського і Херсонського Никифора благочинний Катеринославського повіту священик Ілля Клементідієв писав: "Ветхостию своею делающую святому месту неблагопристойность и безобразие, а притом тамошние как священники, так и всеобще приходские люди словесно, а ныне и письменно просили меня представить вашему высокопреосвященству, не будет ли благоволения дозволить вновь тамо выстроить церковь на три престола собственным их коштом, на что и часть дерева и часть суммы уже изготовлено..." [6, с. 176]. На основі цього рапорту преосвященний Амвросій архієпископ Катеринославський і Херсонесо-Таврійський, дозволив в слободі Романковому влаштувати нову – третю (на іншому місці – О.Х.) церкву. 20 лютого 1787 р. було видано благословительну храмодавчу грамоту на
закладку і спорудження нової церкви. 20 серпня 1791 р. будівництво нової дерев’яної церкви з трьома приділами було завершено і розміщено в ній іконостаси в середньому та бічних приділах. 30 січня 1792 р. Катеринославське духовне Правління представило преосвященному Амвросію відношення, в якому просило дозволу на освячення новозбудованого храму. Після цього карнаухівський священик Василь Удовицький, якого було надіслано Правлінням, оглянув новозбудовану споруду і засвідчив: "Успенская церков строением уже совсем окончена и средний иконостас работами снесарскою и иконостасною сделан и на месте поставлен, другие же два и иконостаса снесарскою работою окончены и бляты иконописною работою зделаны, однако совсем несовершенны. Ризницы ж, сосуд и книг часть из старой в новую перенесена, а часть оставлена в старой церкве до освящения новой, на отправление временного служения, и во освящении новой церкви остановки и препятствия быть не может...". На основі цього відношення 17 травня 1792 р. преосвященний Амвросій благословив освятити нову влаштовану Успенську церкву з дозволом видати новий освячений антимінс. 30 травня 1793 р. священик Успенської церкви Федір Щетінський у своєму проханні зазначав, що протопіп Іоанн Станіславський на виданому антимінсі для середнього престолу освятив Свято-Успенську церкву, але на два бічних престоли (Святителя Миколая і Святого Андрія Первозваного) антимінси не видано, тому він просив видати два антимінси. 15 червня 1793 р. прохання було виконане [6, с. 178-179]7.
Певний час у с. Романкове водночас існували дві сталі храмові споруди. Перша Успенська церква простояла на так званій Заборі до 1793 р., після чого, як свідчить Д.І. Яворницький8 , її було розібрано і продано до сусіднього
с. Іванівка на р. Суха Сура, що в двадцяти п’яти верстах від Романкова, поміщику Семпировичу, де в 1855 році згоріла під час пожежі [16, с. 36]. Стару ж дзвіницю перекотили на катках до місця нової церкви, де вона простояла до 1827 р.
На місці старої церкви ще наприкінці ХІХ ст. стояла кам’яна капличка (локалізувалася територією городу селянина Федора Німченка). Як вказує Д.І. Яворницький, у 1865 р. ця капличка була розрита одеським археологом Чіріковим. Під час досліджень на глибині півтора сажнів (3,2 м) було знайдено шматок деревини, на думку Д.І. Яворницького, "можливий залишок від того дерев’яного хресту, що ставився при закладенні церкви". Поруч було знайдено сталевого списа довжиною три з половиною вершки (15,6 см) для вирізання частинок просфірок. Розкопки показали, що церковна будівля була поставлена на невисокому фундаменті і в ній була земляна підлога, обмазана глиною.
Д.І. Яворницький залишив опис деяких церковних речей, що зберігалися в третьому храмі с. Романкове [16, с. 36-37]. Деякі з них мають дуже цікаві написи, що інформують про давніх запорозьких парафіян та ктиторів романківської парафії. Також, згадуються: "...євангєліє московського друку 1759 р., аршин завдовжки (71 см – О.Х.), шириною дванадцять вершків (трохи більше 53 см – О.Х.), більше двох пудів ваги (більше 32 кг – О.Х.), з написом, зробленим по аркушах унизу: "Сія книга глаголємая євангєліє куплєна рабом Божиим Савкою Соломкою за покойного Макара дядька своєго […] ценою за триста шестьдєсят рублєй в церковь романковскую свято успенскую 1779 года, ноября 9 дня за памяті свящєніков прі оной церкви упомянутого года находящіхся Євфімія Сєрбінова Іоана Сємьонова і ктіторєй Іоана Старого і Грігорія Нєдоєда"; хрест срібний оправі, з написом "Сєй крєст надал козак сєчє запорожской куреня шкурінского Мартін Сіла до храму успенія прєсвятія богородіці в сєло Романков 1758 году" [16, с. 36]. Такий самий хрест, з написом "Отмєніл сєй крєст козак куреня сєргєйвского Лєско Чорний в цєрковь романовскую прєсвятія богоматєрє за упокой родітєлєй Васілія Агафію і старанієм ієрея Фєодора Щєтинского 1777 года августа 10 дня" [16, с. 36-37]. Аналогічний хрест, з наступним написом "Сєй крєст отмєніл Алєксєй Гнєдій в церков романковскую за 55 ру."; тріодь пісна, київського друку, за царювання імператора Петра ІІІ, з написом "Богоматєрє всіло романково книга тріодь постная куплена козаком куреня тітаровского Ілією Харкуном цєною за чтірі рублі до храму Успєнія 1762 года"; євангеліє московського друку 1745 року; книга Симфонія того ж друку 1761 року; книга Маргарит 1773 року [16, с. 37].
Третя дерев’яна церква хрещата в плані, дев’ятидільна, з центральним четвериком і прямокутними раменами просторового хреста. Центральний четверик, виділений у зовнішньому об’ємі чотирикутним зрубом, переходив у двозаломний восьмерик верху з вишуканим завершенням барокових обрисів. Бічні верхи розташовані не на головних вісях, а в міжраменах головного хреста. Церква мала висоту 9 сажнів (19,2 м), увінчувалася п’ятьма банями (центральна найвища) зі світловими ліхтарями, стрункими завершеннями, маківками та хрестами. Була горизонтально пошальована (за матеріалами 1880 р.). Споруда мала дуже виразний об’єм. У 1870-х рр. до неї з заходу було прибудовано дзвіницю. Споруда виконувала роль головної домінанти поселення. Навколо церковної ділянки існувала висока дерев’яна огорожа. З південного боку ділянки стояла брама. Місце розміщення храму потребує уточнення. Відомо, що церква стояла "...на рівному місці, поміж будинків, поблизу річкової заплави Дніпра"9.
В четвертій дерев’яній церкві – на честь Успіння Божої Матері – богослужіння було розпочато у 1894 р. [12, с. 175-176]. Вона була 3-х престольна. Другий престол на честь святителя Миколая, а третій – на честь апостола Андрія Первозваного.
Мал1. Зовнішній вигляд останньої дерев’яної Свято-Успенської церкви в Романковому. (Буланова Н. Земні силуети віри. Історія церков Кам’янського (Дніпродзержинська). – Д., 2000. – С. 27).
За історичними фотоматеріалами ХІХ ст., четвертий дерев’яний храм – Свято-Успенський збудований вже за єпархіальними традиціями (мал. 1). Дерев’яний, хрещатий в плані, зі скороченими бічними гілками, з однією главою на середхресті, яку встановлено на восьмерику і увінчано напівсферичною банею з декоративною маківкою та хрестом. З заходу було зведено дзвіницю з шатровим верхом. Навколо церковної ділянки існувала дерев’яна огорожа. Поруч з церквою розташовувалася сторожка [11, с. 68-69], а неподалік від церковної садиби знаходився будинок священика. Причт церкви складався з 2 священників і 2 псаломників: 1-й священик Петро Микитович Жежеленко (священик з 1885 р., на даному місці з 1889 р.), 2-й
священик Микола Іванович Житецький служив з 1897 р., а з 1914 р. Микола Пєсков, 1-м псаломником-дияконом був Хведір Опанасович Нєкрасов (на даному місці з 1889 року), 2-м псаломником з 1902 р. був Петро Антонович Повєтін, з 1912 р. ним став Сергій Григорович Горбатенко, церковний староста Кондрат Гунька з 1913 р. [11, с. 68-69; 12, с. 175-176]. Четверта церква теж не вціліла. Місце розташування потребує уточнення після археологічних досліджень.
До Свято-Успенської церкви була приписана Покровська церква. Не відомо, з якого матеріалу вона була збудована і коли. Також залишається не з’ясованим місце її розташування.
