"Разом з іншими винаходами ХХ століття прийшов у Кам'янське і телефон.

Вже в 1910 році велися роботи з тим, щоб приєднати село до міжміської телефонної мережі. Улітку того року були поставлені стовпи і закінчено проводку від Кам'янського до Лозової, вона ж Олександрополь (на честь відомого місцевого діяча Олександра Поля). Лінія проходила через Кринички і була завдовжки 75 верст. У грудні 1910 р. у цих трьох населених пунктах вже були поставлені телефонні апарати. Преса донесла до нас відомості , де з'явився перший апарат - його установили в будинку Лейзеровича по Торговій вулиці, - повідомила 30 грудня 1910 року катеринославська газета "Южная заря".

Таким чином, комерсанти, як і нині, так і на початку століття, спричинились до розвитку прогресу в нашому краї. А ось головна телефонна магістраль Кам'янське - Катеринослав дещо гальмувалася через переговориповітового земства з урядом щодо експлуатації. Стовпи на грудень 1910 року були тут поставлені лише впродовж 18 верст - від Діївки до Карнаухівки. Наївні люди - вони не знали, що для телефону стовпи аж ніяк не потрібні: досить було винайти мобільний зв'язок... І все ж справа рухалася вперед. Через два роки, в жовтні 1912-го місцева газета сповіщала свох читачів: "Навряд чи хто стане заперечувати величезну користь телефону для жителів Кам'янського, зокрема комерсантів". Газета обіцяла: "Незабаром кам'янчани матимуть змогуговорити не тільки з усім Катеринославським повітом, але й з Катеринославом".

"Однак приміщення для першої телефонної станції в Кам'янському виділили не найкраще. Заздрити першим телефоністам не доводилося: "Шум екіпажів служить великою перешкодою, не кажучи вже про те, що для службовців при телефоні квартира й зовсім погана. При такій нервовій роботі просидіти в такому приміщенні за роботою протягом дня не надто здорово через відсутність повітря і великі недоліки приміщення".

І хоч труднощі кам'янського телефону при його появі пояснювались тим, що "це нова справа, а квартиру підходящу у нас не так-то легко знайти", однак були у нього й очевидні переваги. Наприклад, у 1913 році деякий час користування телефоном було фактично... безплатним! Це пояснювалось тим, що попервах він працював у Кам'янському неофіційно.

Так тривало недовго. Абонентів більшало. І вже через рік, у жовтні 1913-го газета повідомила, що "незабаром безплатне користування телефоном припиниться і збиратиметься плата за кожну розмову тривалістю більше трьох хвилин".
Найдорожче коштувала розмова з Нікополем та Хортицею - 75 копійок. Дзвонити з Катеринослава в Кам'янське було вдвоє дорожче, ніж із Кам'янського до Катеринослава. Напевне, через неоднакову завантаженість катеринославської та кам'янської телефонних станцій.
У замітці також повідомлялося, що для зручності передбачається провести самостійну лінію Кам'янське - Катеринослав. І нарешті, останнє речення з газетної інформації, мабуть, сподобається багатьом читачам: "При бажанні поставити вдома телефон, треба звертатися з оголошенням до Катеринославської повітової земської управи".

Як згадувала жителька Дніпродзержинська Євгенія Яківна Хіманова, її мати Лідія Василівна з 1912 по 1930 роки працювала телефоністкою на Кам'янськійтелефонній станції. Знаходилась вона на Гімназичному проспекті в будинку за сучасною нумерацією № 25. За її спогадами, в бурхливі революції та громадянської війни, коли влада не раз переходила з рук у руки, саме телефонну станцію в першу чергу намагалися захопити і більшовики, і махновці, і денікінці".

Книга "Мандрівки старим Кам'янським". Микола Чабан.