Вінні-Пух, Карлсон, Чебурашка... Цих персонажів знає кожен! А от чи існують герої, вигадані українцями і гідні того, щоб ними захоплювалися та любили? Український контент пропонує добірку історій про найбільш чудернацьких створінь, яких вигадали українські письменники.
Дракон Омелько
Дракон Омелько любить розповідати казки... Та що там – він просто-таки невтомний казкар, готовий вигадувати все нові та нові історії від ранку до вечора! Щоправда, ці дивовижні оповідки не завжди знаходять слухачів. Адже тільки-но Омелько підкрадається до когось, щоб розповісти казку, як усі одразу верещать: «Дракон!» — і втікають...
Сашко Дерманський, «Казки дракона Омелька»
Бухтик
Дивовижне підводне створіння, вигадане Володимиром Рутківським. Цей незвичайний герой має шерсть, ріжки і чудово плаває. А ще – він неабиякий бешкетник! А тому просто приречений на читацьку любов.
Володимир Рутківський, «Бухтик з тихого затону»
Кентавр Габріель
Габріель мешкає у гущавині лісу. Він грає на арфі, флейті і сопілці, читає кам'яні книжки і п'є чай з духмяних трав. Білки стрибають Габріелеві на плечі, і той катає їх на собі. Цей дивовижний добрий кентавр товаришує з лисицею і грає з ведмедиком у горішки.
А ще – чекає на своїх батьків.
Марина і Сергій Дяченки, «Габріель і сталевий Лісоруб»
Лулука
Це таке собі сонечко, добра і щира душа. Лулука може літати, бо ще не подорослішав. У нього добра мама, яка готує найсмачніше за всіх, і дивний батько, який думає про дивні речі. Маленьке звірятко Лулука – з тих мандрівників, що готові вирушити у незнайомий світ заради порятунку іншого. А поки ніхто не кличе на допомогу, Лулука мешкає в оселі поміж Коренів Найбільшого Дерева, де так затишно пахне здобою, шоколадом і кавою.
Катерина Паньо, «Сонечко для мами Лу»
Чудовисько Чу
Незвичайне створіння із густою яскраво-рожевою шерстю. Чу постійно вигадує нові забавлянки і знає чимало цікавих історій та страшилок. А ще має унікальну здатність розчинятися в темряві, як і годиться справжньому чудовиську.
Сашко Дерманський, «Чудове Чудовисько»
Чекалка
Казкове страшидло з роду бабаїв та бабаїх, якими зазвичай, батьки лякають неслухняних і вередливих діток. Насправді це фольклорний образ, адже Чекалкою і справді лякали неслухняних дітей на Слобожанщині й Полтавщині. У книзі це страховисько постає схожим на аж занадто досвідченого педагога.
Іван Андрусяк, «Стефа і її Чакалка»
Хоботарки
Дивакуваті свинки з хоботами, що мешкають у власному вигаданому світі. І вони не просто забавляються, а рятують світ! Відомий хоботарський архітектор Герман Миша спроектував у Дивовижному Лісі найвищу в світі антену стільникового зв'язку. Одного дня трапилася катастрофа: Весняне Сонечко зачепилося промінчиком за антену, і зупинився час. Негайно була скликана хоботарська нарада, щоб розробити стратегію порятунку світу.
Леся Кара-Коця, «Пригоди хоботарок. Порятунок Весняного Сонечка»
Джерело http://bibliopazlu.blogspot.com
Add a comment
Відомий шоумен Сергій Притула майже щодня з'являється на блакитних екранах. За його плечима — розважальні проекти «Україна сльозам не вірить», «Співай, якщо можеш», «КабріоЛіто» та інші. Колись ми прокидалися під жарти цього телеведучого в «Підйомі», сьогодні спостерігаємо, з яким азартом він допомагає розбиратися в психології чоловіків і жінок у «Хто зверху?». А кілька років тому завжди веселий і дотепний «Тернопільський Сірий» створив перше україномовне гумор-шоу «Вар'яти», з яким цієї осені завітав у Дніпропетровськ. Притула розповів журналістам, чому раніше не наважувався приїхати у наше місто, через що ненавидів Педана та яка людина ніколи не потрапить до його колективу, повідомляє http://vesti.dp.ua
Жарти з «перчиком»
— Сергію, що являє собою шоу «Вар'яти»?
— Це гумористичний проект, яким займаюся п'ять із половиною років. На відміну від «Comedy Club UA», де теж колись працював, у «Вар'ятах» не корчимо з себе «гламурных подонков». Ми — хлопці з Млинова, Тернополя, Збаража — зовсім на них не схожі. Крім того, працюємо виключно українською мовою, розриваючи шаблони. На жаль, за 24 роки незалежності тут не з'явилося жодного україномовного гумористичного продукту (звичайно, крім засідань Верховної Ради, але там інший формат). Люди звикли до КВК і скетч-шоу, які зазвичай виходять російською. І тому, коли чують про україномовний гумор, думають, що прийдуть хлопці у вишиванках та шароварах і будуть гуморески читати. Проте ми їх дивуємо.
— Чим Ваші жарти принципово відрізняються від тих, які звикли сприймати глядачі?
— По-перше, ми не спекулюємо на політичній темі. У нашій країні про політику жартують усі: починаючи від шкільних команд КВК і закінчуючи студією «Квартал-95». Це завжди вигідно, проте недовговічно. На мій погляд, більш актуальним є побутовий гумор. Стосунки чоловіка і дружини, тещі і зятя, батьків — дітей, підлеглих — босів не мають терміну придатності й кордону. Цьогоріч двічі виступали у Празі з тією самою концертною програмою, що й в Україні, — всім усе зрозуміло. По-друге, обходимося без нецензурщини на сцені. Звичайно, бувають жарти «з перчиком», але з дітьми до нас ходити безпечно.
— Як народжується програма?
— Нічого не вигадуємо, все беремо із життя. Ми з командою сприймаємо його крізь призму позитиву. Всі актори одночасно є авторами. З одного боку, це важко. Адже, здається, за п'ять з половиною років пожартували на всі теми. І я, редагуючи сценарії хлопців, бачу, як час від часу вони починають ходити по колу. З іншого боку, розумію: краще зіграєш те, що сам написав. Навіть хороший автор не завжди відчуває актора. Взагалі, сьогодні у мене є дуже серйозний конкурентоспроможний колектив. І я знаю, що можу сміливо виставити його на батл із будь-яким гумористичним проектом в Україні.
Хвилююче повернення
— Кілька сезонів Ви грали в Дніпролізі КВК у складі команди «Тернопільська Особлива». Пам'ятаєте ті часи?
— Звичайно. Вже минуло 13 років, а я й досі не можу забути, як ми поступилися запорізькому «Будільнику» і стали віце-чемпіонами. Який це був жахливий програш, ви собі не уявляєте. Сьогодні дуже хвилююче повертатися у Дніпропетровськ. Ваша публіка відрізняється від усіх інших в Україні. Вона вихована на дуже добротному гуморі. Крім того, своїми заочними наставниками вважаю «Театр КВК ДНУ». Отже, якщо хтось із його учасників завітає на виступ, для мене буде іспит на профпридатність. П'ять з половиною років не бачилися з Дніпропетровськом. Не наважувався сюди лізти, адже «з голими руками» на Дніпро не підеш. Треба було мати хороший матеріал, щоб упевнитися — публіка не піде з залу розчарованою.
— Сьогодні Ви працюєте у трьох телевізійних проектах. Який імпонує найбільше?
— У «Страсті за ревізором» не хотів іти, розумів, що треба буде вступати в дебати із Фреймут. Але під час запису пілота програми «вкусив того м'яса», і дуже сподобалося. Це так цікаво бути «над процесом», модерувати, як люди між собою сперечаються. Я міг би бути геніальним спікером ВР. Коли займаєш незаангажовану позицію, насправді все одно, хто правий чи винен. Але коли розбираюся в цьому, отримую чимало задоволення. Абсолютно комфортно відчуваю себе у «Хто зверху?». Маю свій ритуал розігріву публіки та налаштування учасників перед зйомками. «Суперінтуіція» — взагалі окрема тема, у мене там соло. Я індивідуаліст, не дуже люблю парну роботу, тріо або квартет, де треба добре відчувати людину. Краще відповідатиму сам.
Підкорити світ
— Сергію, плануєте зробити телеверсію «Вар'яти»?
— Наразі спілкуємося з керівництвом Нового каналу з цього приводу. В ефірі маємо з'явитися навесні або наступної осені. Ми не поспішали екранізувати шоу, адже для телеверсії треба знімати не все, що маєш, а тільки найкраще. Взагалі, у мене досить амбітні плани щодо розвитку «Вар'ятів» і свого колективу. Тільки цим телевізійним проектом за участю хлопців не збираюсь обмежуватися. Але для того, щоб підкорювати світ і через три роки виступати в лондонському Royal Albert Hall, треба було команду забирати в Київ. Що я нещодавно і зробив.
— Маєте на меті розширювати колектив?
— Прошу про це Господа щодня вже два з половиною роки. Катастрофічно не вистачає ще одного дуета, щоб трохи розвантажити хлопців. Але знайти нових учасників нелегко. По-перше, тому що мало хто думає і креативить українською. По-друге, люди не хочуть спробувати щось нове. Я нічого не досяг у КВК. Порівняно з великою кількістю «веселих і кмітливих», що мене оточували, був абсолютним «нулем», мені про це час від часу натякали. Але минуло 10 років, ці люди нині беруть 300 баксів за весілля, а я працюю на ТВ, у мене багато успішних проектів. Людина, яка не хоче розвиватися, до мого колективу не потрапить.
— Підтримуєте зв'язок із учасниками «Comedy Club UA»?
— Товаришую з Олександром Педаном і Антоном Лірником. Дочка Лірника плаче, що ми не можемо зустрітися, адже їй дуже подобається мій син (посміхається). А з Сашею знайомі ще з 2001 року, з часів КВК. Правда, спочатку я його ненавидів. Пам'ятаю, як ми з командою у рідному тернопільському «Березілі» за 5 хвилин «забивали» двадцять жартів — нам не плескали стоячи. Тут приїжджає Педан із Хмельницького, якого вже показували по телебаченню, і забирає мою овацію. А потім у 2006-му ми всі зійшлися в «Comedy Club», пробивалися на ТВ. Тодішній гендиректор Інтеру зацікавився проектом, але поставив вимогу: ведучий має бути україномовний. Оскільки на весь «Comedy» я був єдиним резидентом, який розмовляв українською, забрав Педана до себе додому і ми три дні спілкувалися виключно рідною мовою. А коли на третій день Саша стояв в одному зі столичних пабів на барній стійці з синьо-жовтим прапором і схиляв усіх випити за Україну, я зрозумів, що експрес-курс закінчився успішно. З тих пір ми дуже добре ладимо.
Олена Ткач, фото Миколи Лисенка
С 16 по 21 ноября в Днепропетровской области пройдет XІІ Международный фестиваль документального кино о правах человека Docudays UA.
Днепродзержинск - в списке городов, которые примут участие в показе фильмов. Всего фильмы фестиваля, который завершится в Украине в декабре, в этом году увидят жители 200 населенных пунктов Украины.
В разных городах будут показывать разные фильмы. Днепродзержинцы увидят три картины: «Володар», «Це моя земля» и «Точка відліку». Показы фестивальных фильмов и их обсуждение проходят в кинотеатрах, ДК, вузах, школах, молодежных клубах, книжных магазинах, библиотеках. В Днепродзержинске в качестве места показа третий год подряд выбрана Днепродзержинская городская библиотека имени Шевченко (улица Сыровца, 16), дата и время показа - 21 ноября, 17.00.
Региональным координатором фестиваля выступает Днепропетровская областная молодежная организация «Молодіжні ініціативи крокують світом» («МІКС»).
Директор библиотеки Татьяна Герасюта также анонсировала открытие библиотечного клуба документального кино, которое запланировано на декабрь.
Справка
Путешествующий фестиваль Docudays UА является традиционным продолжением Международного фестиваля документального кино о правах человека Docudays UА. В рамках путешествующего фестиваля демонстрируются 40 документальных кинолент. Цель фестиваля - способствовать популяризации и развитию документального кино и повышению уровня соблюдения прав человека в Украине.
В мае текущего года В днепродзержинской библиотеке смотрели документальный фильм «Крым» указанного фестиваля.
Источник http://www.5692.com.ua
Add a comment
В музеї історії міста Дніпродзержинська відкрито виставку документальної фотографії "Іловайськ".
"Це візуальний хронопис подій новітньої історії України, яка ввійшла під назвою Іловайський котел або Іловайська трагедія, - говорить директор музе. Наталія Буланова. - В цих фотографіях ми не відчуваємо трагедію. Вона прийде потім. Тут обличчя воїнів світла, які сповнені надією. На фотографіях відтворені події, які відбувалися з 10 по 29 серпня минулого року. 29 серпня той день, коли вже почався розстріл українських військових. Короткі, лаконічні життєвості людини або інформація про події, знайшла своє продовження в текстах під фотографіями. Ще одна така характерна особливість цієї виставки це те, що на деяких фотографіях відчувається іронія. А це характерна риса ментальності українців. Люди сповнені іронії тільки тоді, коли вони впевнені у своїй перемозі. І коли знають, що вони воюють за рідну землю, і що саме за ними Бог, правда, вся Україна і добро. А добро завжди перемагає".
Один із чотирьох авторів цієї виставки Олександр Глядєло, народився в Польщі, а нині проживає у Києві. Він закінчив Київський політехнікум, працює як незалежний фотохудожник. За його плечима багато гарячих точок. Працюючи в зоні АТО, він був поранений. Олександр прові для присутніх в залі екскурс, розповідаючи про людей та події, які попали в об'єктиви фотокамер.
Фотовиставка "Іловайськ" буде демонструватися до 13 грудня.
Текст і фото: Віктор КУЛЕНКО.
В музеї історії міста Дніпродзержинська 6 листопада відбулося закриття виставки "Молитва за Україну", на якій був присутній автор робіт, харківський художник Олег Лазаренко.
"Виставка кольоропису "Молитва за Україну" експонувалась в нашому музеї більше місяця, - говорить директор музею історії Дніпродзержинська Наталія Буланова. - Роботи Олега несуть щиру енергетику, високу духовність. Приємно, що вони знайшли своїх шанувальників. Дуже багато екскурсій побувало на виставці. Відкриваючи її, ми пообіцяли, що на закриття приїде автор робіт. І ось нарешті ця подія відбулася. Взагалі у кожної виставки, кожного проекту є своя історія. Виставка була задумана під час моєї поїздки до Харкова. Тоді в майстерні Олега виникла мрія привезти роботи до Дніпродзержинська. І ось задумка була втілена в життя".
Наталія Буланова представила гостей із Харкова, які приїхали разом з Олегом Лазаренком. Журналістка Тетяна Бабіна, автор багатьох телепередач, присвячених культурі, привітала присутніх. "Передаю привіт від харківян, - сказала Тетяна. - Ви для нас стали рідними братами і сестрами. З вашим містом, яке ми вже давно називаємо Кам'янське, з'явився духовний зв'язок. Дозвольте запросити на цю імпровізовану сцену дуже цікавих харківян, дуже прекрасних і відомих людей. Це отець Григорій, наш капелан. Він людина нової епохи: мудра, інтелігентна, інтелектуальна, світська. Він часто їздить на передову в АТО, і обожнює мистецтво мабуть більше ніж ікони. І мені, кажеться, що Господь через творчість розмовляє з українцями. Пан Григорій мандрує з Олегом по всій Україні. Їздить на пленери, на виставки. А ще він був за кермом, привіз нас до вашого міста. Також сюди приїхав відомий актор театру Леся Курбаса, волонтер пан Микола Мох.
Я була дуже вражена вашою експозицією. Порівнюючи з виставками музеїв в різних країнах, де я часто буваю, вона на гребні третього тисячоліття. Це зараз дуже в тренді, дуже стильно, коли людина попадає в таку камерну атмосферу і спілкується з кожним твором. Мені дуже тут подобається. Не було у нас ще таких експозицій. Хочу сказати, що Олег - герой моєї творчості вже 25 років. Я знімаю про нього фільми (до речі, один з них присутні змогли переглянути. - прим. автора). Знімала фільм про Ван Гога, героя творчості Олега Лазаренка. Ви будете сьогодні прощатися з виставко. Ще раз перегляньте як зроблені картини. Їх не може зробити людина, яка не пов'язана з космосом. Це фантастично. Тому що десятки тисяч окремих фрагментів, це суцільна візантійська фреска, яка повернулася до людства на спіралі нової енергії. Олег - новатор. Недарма він дизайнер за фахом. Олег відчуває пульс Всесвіту. Все що він робить, це нове слово, новий крок, нове проміння мистецтва. Це народжено в Україні, яка зараз демонструє всьому світові перезавантаження у духовній, культурній, науковій сфері. Зараз тут народжується нова цивілізація. І Олег являється провідником в ній".
Автор кольоропису Олег Лазаренко розповів присутнім про свої роботи в цьому напрямку. "Прежде всего хочу поблагодарить вас, за то что вы пришли на выставку, посмотрели ее, сделали свои определенные выводы, - сказав О.Лазаренко. - Спасибо музею, показавшего мои работы, которые лет 7-8 находились в мастерской. Художник должен как можно больше выражаться в своих работах, нежели словесно пиариться. Картины должны говорить сами за себя и за художника.
Технику я применяю по-новому, экспериментирую, используя новые краски, новые технологии, ткани. Она появилась на традициях харьковской школы цветоведения, которые по историческим данными привезли из Франции в Россию, а оттуда в Харьков ученики Петра Водкина. Его продлжатели, первые авангардисты Ермилов, Шапошников попробовали использовать аппликации в цветоведении. Побывав немножко в мировых центрах христианства, увидев византийские фрески и древние мозаики, оттуда началась моя инициатива этого проекта. Нашей харьковской группе "Буриме", в которую я вхожу, в этом году исполнится четверть века. Мы сейчас готовим большую выставку, делая совместно большие картины на определенную тему. Это как игра в буриме во французской поэзии. Каждый пишет, клеит на одном холсте сюжеты на определенную тему. Но за счет элементов композиции, цвета, колорита, формы это не является каким-то разрозненным элементом, а является симфонией, когда играет оркестр на разных инструментах. 15 лет назад нас заинтересовал проект миссии Яна Павла II объединения конфессий, борьба за мир, свободу. С того времени мы начали делать этот проект. Он нас так увлек, что мы в процессе поездили по мировым христианским местам, объездив многие европейские страны, Иерусалим, Индию, Север России, посетив все православные лавры. Я когда задумал написать первых Апостолов, побывал в Сирии, Турции, Израиле. Захотелось не только писать этюды, а и замахнуться на что-то более сложное, интересное, длительное. И с 2007 года начался этот проект. Вы видите его не весь, а фрагментарно. Мы выпустили книгу по этюдам, по поездкам. Последние годы немножко сконцентрировали усилия. Я увидел, что нет единства даже в той духовной сфере, которую еще 5-7 лет назад мог представить: великое православие, великое христианство. Я здесь представил фрагменты из работ "Апостолы", "Великие киевские князья", "Хутор. Украина".
Даруючи музею свою роботу "Козак Мамай" Олег Лазаренко сказав: "Я постарался создать образ казака Мамая, используя черты сегодняшних защитников Украины, нашей национальности, этничности, культуры. Мне становится дико, когда мои родственники, живущие в России, буквально на глазах поменяли свои взгляды. Бог с ними, если это касается политики или геополитки, но когда это относится к творчеству, культуре... Я не могу это воспринимать. Поэтому символ казака Мамая я решил приблизить к более живому человеку, нашему современнику. Процентов на 75 в нем я передал черты одного из командиров "Айдара", с которым познакомился, и у нас появились общие интересы, касающиеся художества и культуры".
Подякувавши за подарунок, директор музею в свою чергу вручила Олегу Лазаренку диплом учасника "Мамай-Феста" та каталог "Колекція образотворчого мистецтва майбутнього музею Мамаїв".
Наталія Буланова виразила щиру вдячність президенту Фонду культури і мистецтва "Златоуст" Олегу Любкіну за матеріальну допомогу, яку він надав при підготовці виставки. "Я очень рад, что мог поучавствовать в этом проекте, - відповів Олег Любкін. - Будем показывать пример, чтоб и в других городах присоединялись к нам. Очень хотелось, чтобы такие выставки работали на объединение, на примирение, чтоб люди стали друг друга больше уважать".
Начальник управління культури міськвиконкому Ніна Стрілець подякувала творців виставки і вручила збірку віршів Володимира Сіренка. "Ваша "Молитва за Україну" прекрасна, світла. І дай Бог, щоб вона звучала в душах кожного з нас. Щоб був мир в нашій країні", - сказала Н.Стрілець.
Творча зустріч продовжилась виступом військового капелана отця Григорія. "Я дуже люблю подорожувати. Буваю на різних виставках. Але ваша вразила мене тим, як вона сформована. В чому унікальність цієї виставки? Зверніть увагу на очі кожного з героїв. Вони відкривають їхню глибинну духовність, їхню сердечність. Ви дивитесь на них, а вони на вас. Получається зворотній зв'язок, який діє на людей позитивно", - сказав отець Григорій.
Зустріч завершилась поетичним словом відомого українського актора Миколи Моха. "До "Молитви за Україну" Олега Лазаренка я приєдную молитву за нашу мову, А як відомо, мова - це основа нації, основа країни. Без мови немає держави. Коли зникне мова, зникне і держава", - сказав М.Мох.
Текст: Віктор КУЛЕНКО.
Add a comment
