Автор "Пісні про Дніпродзержинськ" Юрій Михайлович Гітін (вже на жаль покійний) 28 жовтня 2015 року згадував про її створення. Публікую текст в перекладі на українську мову.
"Сьогодні зателефонував мій давній друг, музикант, виконавець найпопулярніших пісень Олег Уваров. Ми поговорили "за життя" і Олег розповів, що на нещодавніх святкуваннях Дня міста, на концерті, який проходив у Палаці культури хіміків, він, на прохання організаторів свята, виконував "Пісню про Дніпродзержинськ", яку ми з моїм другом Сашком Петренком написали в далекому 1966 року. Він розповів, що пісня звучить на місцевому радіо, на різних міських заходах. Авторів пісні не називають, кажуть, що слова та музика народні.
От і організатори свята вирішили не морочитися і авторів пісні не називати. Ну і добре.
Палац культури хіміків - це з минулого, але концертний зал там чудовий.
Ми поговорили, і я подумав, що ще трохи й пісні виповниться п'ятдесят років! Час біжить з казковою швидкістю і, будучи дуже далеким від сучасних слів і поняття "піар», я згадав, як вийшла наша пісня і розповім сьогодні про це. Я говорю наша пісня, - тому, що в нашому місті мої однолітки пам'ятають її ось уже стільки років.
Я вступив до Дніпродзержинського індустріального інституту (ДІІ) у 1966 році. В інституті я познайомився з молодими людьми, які дуже любили музику, чудово грали та співали. На першому етапі, говорячи про музику, серед нас виділявся Сашко Петренко. Сашка любили всі, у колі друзів його називали "Петрак". Сашко був ініціатором створення одногоз перших, - якщо не першого у нашому місті, біт гурту. Гурт ми разом назвали "Искатели" і з ініціативи та під керівництвом Сашка почали готувати перший концерт. У стартовому складі ансамблю свій перший концерт у ДІІ готували Георгій Білецький – клавішні, гітара соло/ритм – Олександр Іваницький, гітара бас – Олександр Петренко, ударні Валентин Швидков. Солістами ансамблю були яскраві, талановиті, які стали улюбленцями глядачів: Саша Кондратенко, Володя Лібін, Світлана Закірова, Леся, якою ми вигадали псевдонім "Веснянка", Володя Колесник. Конферансьє призначили мене.
Відео https://www.youtube.com/watch?v=3fHCGkBKfzc&t=7s
Від партбюро нашу діяльність контролював, курирував та спрямовував прекрасна, тонка і розумна людина, якщо не помиляюся, - металознавець, Кільдіватов Олександр Павлович. Визначення "біт гурт", яке нагадувало про ганебних, з ідеологічних міркувань "БітлАх", і з тих же ідеологічних міркувань, викликало сум'яття в чистих душах членів партбюро, було замінено на – "вокально – інструментальний ансамбль". Назву "Искатели", іноді "Шукачi", члени партбюро одноголосно схвалили та затвердили.
Саме завдяки Олександру Павловичу Кільдіватову, у партбюро було вирішено до першого концерту придбати для ансамблю фантастичний на той час інструмент, який був далеко не в кожній філармонії: електроорган з назвою "Юність", на музичному жаргоні того часу: "йоніка". Справді, фантастика!
Із Сашком ми навчалися в одній групі та жили по сусідству, в тому числі й з Олександром Павловичем Кільдиватовим. Сашко подзвонив мені годині о шостій вечора і сказав: "Кільдіватов привіз "йоніку" з Дніпра прямо до мене додому". Пролунало кілька акордів. - "Чуєш? - Це клас! Терміново приходь!"
Я почав збиратися і, раптом, відчув необхідність записати якісь рядки, які несподівано прийшли мені в голову, і потім стали текстом пісні про наше місто.
У будинку у Сашка смачно пахло. Сашина мама, тітка Тоня, як завжди, пекла пиріжки з повидлом. "Йоніка" була підключена до радіоприймача, якому було довірено роль підсилювача і Сашко, граючи "БітлОв", насолоджувався неземними акордами новенького та дивовижного інструменту.
Якщо бути відвертим, то поки я біг до Сашка, у мене в голові звучала, поки незрозуміла мелодія для свіжоспеченого, як пиріжки Сашкової мами, тексту. Саша миттєво все оформив, натиснув на клавіші і за кілька хвилин ми втрьох: Сашка мама, Саша і я, не забуваючи про пиріжки з повидлом, співали нашу пісню про Дніпродзержинськ.
Глядачі прийняли наше перше виконання пісні тепло і ми їм за це були вдячні.
Потім до ансамблю прийшли нові чудові музиканти та виконавці: Віталій Дорофєєв, Євген Шпаковський, Євген Менташков, Юрій Мєлочних, Сергій Єрмоленко, Валентина Кривко. Люди на сцені змінювалися, додавалися, з'явилися немислимі на той час інструменти, а пісня про Дніпродзержинськ, з недосконалим за стилем текстом, написана нехитрими вісімнадцятилітніми хлопцями, звучала у кожному нашому студентському концерті.
У 1968 році Сергій Шершньов організував у ДІІ студентський естрадний оркестр, до якого увійшли "Шукачі". У складі оркестру грали, писали партитури, чудово реготали на репетиціях, у концертах та на дружніх гулянках талановиті музиканти та просто чудові хлопці: Михайло Каменський, Паша Виноградов, Арсен Зуц, Роман Чудновський, Юрій Снітько.
До вибору назви оркестру, – "СТЕО–68", я маю безпосереднє відношення.
Тепер наші концерти набули цілком заслуженої респектабельності, деякої солідності. Багато хто прагнув подивитися наші програми. Пісню про Дніпродзержинськ в аранжуванні Сергія Шершньова, Михайла Каменського та Паші Виноградова, у кожному концерті виконував ліричний та елегантний Володя Лібін. Пісня стала візитною карткою "СТЕО-68" і КВК (клуб веселих і кмітливих).
Минули роки, багато років. Пісня, так я думав, лишилася тільки в моїй пам'яті. На жаль, пішли з життя багато хто з тих друзів, кого я згадав.
І ось одного разу, в ресторані, мої тенісні друзі-партнери познайомили мене з музикантом Олегом Уваровим. Опустимо подробиці наших із Олегом дружніх стосунків, але до мого п'ятдесятиліття, завдяки Олегу, в подарунок від нього, з'явився диск із піснями на деякі мої тексти. Ті, хто знає, що таке в музиці "мінусівка", зрозуміють і належним чином оцінять роботу, яку Олег зробив для мене, просто з дружби.
Відео https://www.youtube.com/watch?v=3fHCGkBKfzc&t=3s
"Пісня про Дніпродзержинськ" у його виконанні звучить так, як вона звучала у нашому оркестрі "СТЕО–68" у ті роки, коли ми були молодими.
Кілька років тому у Дніпродзержинську гостював Валерій Певзнер: наш старинний, тепер американський друг, бард, автор талановитих, незліченних та глибинних за змістом та змістом пісень.
Яків Ганкін надав для зустрічі старих друзів Валери ресторанний комплекс "Прометей". Зібралося чоловік сто однокашників Валери зі школи та ДІІ. Ми сиділи за великими, накритими на десять людей круглими столами, слухали Валеру, щедро нагороджуючи його заслуженими оплесками, лунали нечасті тости. Наприкінці вечора всі ці вже літні та гідні люди згадали і стоячи заспівали хором нашу "Пісню про Дніпродзержинськ".
Я був схвильований. Вони пам'ятали нашу пісню. Я бачив їх молодими".
Юрій Гітін
28.10.2015.
Add a comment
"Шанхай, БАМ, Пентагон, П'яна дорога, Чорний гастроном, ЧУМ ... Знайомі назви? Вітаємо! Ви справжній кам'янчанин. А можливо ви знаєте ще і зможете вказати інші "народні" назви популярних (і не дуже) місць нашого міста?" Такий матеріал вперше я опублікував чотири роки тому. За цей час словник поповнився новими назвами. Але я впевнений, що вже опубліковані топонімічні самоназви це лише дещиця, того що згадали читачі. А скільки ще залишилося забутих назв. З кожним роком йдуть від нас люди-носії народної пам`яті. Тому сайт http://disk-sport.com взяв на себе місію зібрати словник сленгової топоніміки з назв, пам'ятних старшому поколінню і знайомих молодим кам'янчанам. Обов'язково напишіть мені (електронна адреса Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. Віктора Куленка) де знаходиться об`єкт, чому він так називається (чудово було б знати ще й з якої пори), і я з радістю додам нове місце на "народній карті" Кам'янського. Сподіваюся на вашу допомогу в поповненні словника!
Алекс - зупинка на перехресті Цегляного провулка і проспекта Свободи, де раніше було кафе "Алекс".
Алтайський край - так місцеві жителі називають вулицю Алтайську (повідомила Л.Глок).
Базарянка - район Карнаухівки (Д.Шевчук).
Бакланья - окраїна забутого Тритузного (Л.Глок).
БАМ - район на окраїні Соцміста.
Бесєдка (Беседка - рос.) - зупинка на вулиці Бесєдова (нині Лисенка).
Блошиний ринок - стихійний ринок старих речей на вулиці Тагільській.
Божа гора - південно-східна частина Карнаухівки на межі з Таромським.
Брежнєвська дача - будинок на Дніпрострої.
Будинок артистів - п`ятиповерхівка на вулиці Костромській,(нині Олександра Алексеєнка), в якій спочатку селились актори театру ім. Л.Українки (М.Боднар)
Будинок вчителів - будинок на проспекті Свободи, 34 (на першому поверсі АТБ).
Будинок зв`язку - будівля КДБ (СБУ).
Будинок холостяків - будинок для неодружених інженерів на вулиці Ясюковича, 5.
Вовче горло - район біля річпорту.
Гандонка - річечка в районі вулиці Колеусівської (Е.Смейкал).
Гапка - приблизно в 1968-1974 роках так називали велику заболочену місцевість в районі вулиць Булавіна-Лермонтова. Взимку там був великий каток На краю стояв заброшений будиночок, кажуть там жила баба Гапка - звідти і пішла назва Так і говорили - "пішли на Гапку кататися" (С.Анікін).
Гапкенштрассе або стометрівка - стометрової довжини тротуар по Гімназійному проспекті (І.Подзерко).
Гарячка - район спуску гарячої води з магістралей ДМК (біля доменного цеху).
Главный (рос.) - головний (укр.) - так називали в 1960-х роках продуктовий магазин, який знаходився на першому поверсі двоповерхівки (за магазином "Новинка" - зараз АТБ) на вулиці Кірова (Соборна) (Л.Шипельський).
Головна дорога - дорога, що проходила через Краснопілля в місто Катеринослав.
Горянка або Горянівка - верхня частина Бараннікової балки. Тепер там простягнулася вулиця Алтайська та квітують садові ділянки, які виділялися робітникам підприємств для релаксу (Л.Алексієвська).
Городок (рос.) - район між Палацом культури металургів і вулицею Сировця (нині проспект Тараса Шевченка), збудований в 30-х роках (В.Шрамко).
Горплощадка (рос.) - район міста між вулицями Республіканська (нині Української Добровольчої Армії), Ленінградська (пр. Аношкіна), проспект Леніна (Свободи).
Гоп-Стоп - простонародна назва кафе "Аеліта" на проспекті Леніна (Свободи).
ДДРЕС, селище - так до війни називали будиночки на чотири сім'ї, які будувалися на теперішній вулиці 8 Березня при відселенні мешканців Пісків під будівництво ДДРЕС (Л.Глок).
Дежурный (рос.) - черговий (укр.) - так називали в 1960-х роках продуктовий магазин праворуч від СШ № 16 (зараз колегіум № 16) на вулиці Сировця (проспект Тараса Шевченка). Потім там була пекарня. (Л.Шипельський).
Дика коса - район лівобережжя навпроти Карнаухівки.
Дикий пляж - район від "Брежнєвської" дачі до "Гідромеханізації" (А.Поляков).
Диспетчерська - місце на третьому мікрорайоні, де була відправна точка лівобережних автобусів.
Домаха - залив на Кривці (В.Климов).
Доріжка Лясоти - пішохідна доріжка, яка перетинає зелену зону проспекту Аношкіна та пов'язує початок вулиці Москворецька (Героїв Рятувальників)з будівлею металургійного коледжу. Доріжка ця була побудована з ініціативи директора металургійного технікуму (зараз коледж) Станіслава Миколайовича Лясоти - він сам ходив по ній на роботу.
Дніпробуд - район міста.
Дніпродим - сленгова назва Дніпродзержинська (нині Кам`янське).
Дрезден - сленгова назва Дніпродзержинська.
ДПП (дом политпросвещения - рос.) - будинок політосвіти - колишня назва нинішнього Центру дитячої творчості та позашкільної роботи на пл.Калнишевського.
Друга стоянка - на четвертому мікрорайоні зупинка громадського транспорту.
Другий ліс - район лівобережжя біля Старого Села. (Ю.Кузовов "Приднепровский химический завод").
Дружба - район будинку № 65 на колишньому проспекті Леніна (Свободи), де знаходився магазин № 38 "Дружба".
Дубина - місце на лівобережжі (напроти Карнаухівки, де стоїть обеліск форсувавшим Дніпро), навпроти дока, відразу за Дикою косою.
Дурка - район між Республіканською, Аношкіна і Бесєдова. Дурка - бо там кожен другий сидів у в`язниці, кожен третій готувався сісти (С.Могила).
Дурочка - У 1980-х так серед молоді називали санаторій "Дніпровський" (Т.Лемберг).
Жовтий диявол - магазин на вулиці Манаєнкова (Комунарна), де продавали пиво.
Запутейцы (рос.) - так в 1980-х роках молодь селища Будівельників називали своїх однолітків, які проживали в районі вулиць Ватутіна, Матросова і т.д. У той час між ними були часті сутички. (В.Штепенко).
Зірочка - місце в Самишиній балці ближче до 55 блочку. Там свого часу середня школа № 22 проводила військово-спортивні заходи (Г.Козленко).
"ЗІЛ" - автозупинка на четвертому мікрорайоні, неподалеку від ДЮСШ № 1. Колись на цьому місці довго стояв безхозний автомобіль "ЗІЛ".
Індуси - жителі індивідуального сектора (Л.С.Глок).
Калоша - затока на Дніпрі.
Канальський - магазин (управління каналу "Дніпро-Донбас") на розі вулиць Каштанів і Більшовицького (Гайдамацького) провулку.
Каскад - будинок по проспекту Василя Стуса. Довжелезний будинок схожий на каскад будівель і з однойменною назвою магазину.
Кваки - район між 2-3 і 4-5 мікрорайонами. Це старе кишло сімейства Кваків.
Кефірник - кафе "Юність" на першому мікрорайоні (В.Шейко).
Китайська стіна - ряд будинків, з`єднаних в один но вулицях Харківській, Лисенка.
Клітка - народна назва танцювального майданчику в парку відпочинку.
Клумба - місце, де зараз знаходиться бюст Ясюковича.
Ковш - район на березі Дніпра в Карнаухівці (В.Чесноков).
Колесо - зупинка на вулиці Січелавський шлях (поруч із готелем "Родина" і "Шиномонтажом").
Конов`язь - трамвайна зупинка на площі де стояв пам`ятник Леніну (Ю.Питель).
Копри - район копрового цеху ДМК.
Котлован - Блакитне озеро.
Кочки (рос.) - район між Цегляним провулоком і вулицями Широка - Республіканська.
КПЗ - клуб "Полум`яні зорі" на Дніпробуді.
Краснопілля - так називалася територія, розташована в східній частині села Романкове. Тут проходили щорічні багатолюдні ярмарки. У цей час ця місцевість начебто "червоніла" від свит (традиційна верхній національний одяг українців). Сьогодні Краснопілля це територія біля цементного заводу.
Кругляк - пагорб в Карнаухівці.
Курган - місце на в`їзді (виїзді) в місто з південної сторони (залізничний переїзд).
Левада - частина міста нижче проспекту Аношкіна між вулицями Республіканська, Лікарняна, Широка (так селяни називали пустир, що розташувався на межі сіл Кам’янського й Тритузного).
Магнітка - жилмасив вулиці Магнітогорська (нині Вільна).
Молдавський міст - міст через залізничну колію в Романково.
Молодіжна - їдальня № 28 "Молодість" на вулиці Медичній, 7.
На переїзді - магазин на Петровського, 128, куди студенти бігали попити пива.
Народна (п'яна) стежка - дорога між Жовтим дияволом і магазином "Перлина степу" на проспекті Шевченка, там зараз меблевий салон (В.Шрамко).
Наш - продуктовий магазин, який знаходився в будинку № 42 по вулиці Сировця.
НЛО - трамвайна диспетчерска поряд з меткомбінатом.
Нове містечко - знаходилося поруч з вулицею Колеусівською (Л.Глок).
Окопи - масце в Самишиній балці, нижче будинку № 15 на вулиці Онищенко. Там знаходили артефакти часв другої світової війни (А.Смоляр).
Пенсійна затока - акваторія Дніпра між водною базою КСЦ "Дніпровець" і пляжною косою.
Пентагон - дев`ятиповерховий гуртожиток на дев`ятому мікрорайоні (пр. Перемоги, 29).
Перевіз - місцевість на Дніпробуді (залізнчна станція Тритузна-вантажна).
Піски - район міста між ДМК (ДТЕЦ) і мостом через Дніпро.
"Погреба" - вся вулиця Димитрова була в погребах . Навіть зупинка автобуса там мала назву "Погреба" (М.Курпас).
Попівка - район в Романково.
"Правдянські путя" - залізнична колія через станцію Карнаухівка, по якій ходив поїзд із Дніпропетровська на станцію "Правда" (В.Мосякіна).
Провалля - місцевість за будинком № 1 в Заварихінському провулку (Л.Мирошина).
Прокопашина балка - та частина, що підходить до великого кладовища "55-го блочка" (В.Гунченко).
Прорізь - частина дренажного каналу.
П`яна дорога - дорога, яка веде з Єлизаветовського шосе на вулицю Харківську (перший мікрорайон).
П`яточок - частина тротуару перед магазином на перехрестті проспектів Свободи (Леніна) і Тараса Шевченка (Сировця).
П`ятірка - чоловіча в`язниця на вулиці Колеусівській.
Русалка - місцевість, де на третьому мкрорайоні знаходився комбінат побутових послуг "Русалка".
Світлана - район будинку № 54 на колишньому проспекті Леніна (Свободи), де знаходилось ательє № 9 "Світлана".
Сквер Комунальників - район проспекта Перемоги біля повороту на 9-й мікрорайон.
"Сквознячок" (рос.) - так називали кафе "Вітерець" біля кінотеатру ім. Т.Г.Шевченка (Д.Самовол).
Смерть-гора - назва частини Самишиної балки в районі вул. Онищенко (Є.Веселий).
Соцмісто - частина міста.
Стекляшка (рос.) - колишній магазин на першому мікрорайоні по вулиці Харківській.
Cтудентський пляж - пляж на Дніпробуді (ВоЩе).
Технологічна ємність - озеро природного походження, але оскільки воно виявилося на території ДКХЗ, його назвали "технологічна ємність", а зливали туди все що завгодно. Там навіть жаби не виживали (Л.Стружко).
Тещин язик - район гаржів біля вулиць Онищенко і Сергія Слісаренка.
Тирло - місце збору молоді з вул. Хасанова, вище трамвайної колії третього маршруту (В.Шрамко).
Ткачманка - в магазині "Новинка" в лихі 90-ті, там де зараз вхід магазину АТБ, були окремі двері в розливайку і називався це заклад "ткачманка" (від прізвища власника Федора Ткачмана, зам. начальника ЦРМП (С.Анікін).
Товкучка (толкушка - рос.) - місце між селищем Будівельників і Ювілейною (Жовтневою) вулицею.
Травка, травка (рос.) - мікрорайон селища ДДГРЕС (І.Подзерко).
Три свічки - три 14-поверхових будинки МЖК на Харківській вулиці. (Т.Дорофєєва).
Туковий - район СШ № 20 і палацу культури "Хімік" (В.Авдєєв).
Тунель вусатика - підземний перехід під залізничним полотном в селище Будівельників. Так бабусі називали чоровусого депутата В.А.Оліфіренка, який виконав запит виборців по створенню перехода в селище (В.Оліфіренко).
Угловой (рос.) - Кутовий - магазин на перехресті вулиць Спортивної і Сировця (М.Іванов).
Фабрика-кухня - так називали в 1960-х роках будівлю, де був ресторан "Дніпро" (зараз бар "Хан"), кулінарія, їдальня (Л.Шипельський).
Циганські Черемушки - район вулиць Колеусівської, Торгівельної, бо всякого люду там вистачало. Як адреса, залишалася лише за "Демосом" (Л.Алексієвська).
Чайка Дніпродзержинського моря - автозупинка перед греблею ГЕС у вигляді чайки (В.Во Ще).
Червона школа - район біля Дніпра в Карнаухівці (С.Пацюк).
Червоний ринок - район вулиці Василівської (Арсенічева). На його місці автошкола. (В.Шрамко).
Черевички - район перехресття проспектів Аношкіна (вулиця Ленінградська) і Свободи (Леніна). Там в будинку № 56 колись був взуттєвий магазин "Черевички" (потім магазин "Ведмідь").
Черемушки - район міста. Нові Черемушки - район від Грушевського (Димитрова) до Онищенка; Старі Черемушки - від Грушевського до Костромської.
"Чорний гастроном" - магазин, який знаходився біля колишнього магазину коопторгу "Урожай" (нинішній АТБ по вулиці Ніколенка). За словами В.Боднара, цю назву гастроном отримав із-за темного скла на вікнах.
Чорне каміння - величезні брили, які лежать серед прекрасної поляни та в деревах. Ця поляна між Дніпром і каналом навпроти рейкобалкового цеху ДМК. Як версія, каміння принесене люодовиком.
Чотири могили - В середині 19 століття в районі Баглійського (нині Південного) району було щось під назвою "Чотири могили", мимо чого дорога робила гак (В.Во Ще).
ЧУМ - Чапаєвський універмаг. Магазин на перехресті проспекта Аношкіна і вулиці Гетьмана Дорошенко (Чапаєва).
Шайба - місце на перехресті вулиць Тритузна (Петровського) і Портова (Корчевського). Там колись знаходилися пивні кіоски, поставлені в коло.
Шанхай - райони старих бараків на місці ПХЗ і в районі вул. Республіканської. В Соцмісті "Шанхай" проіснував до 1975 року (Л.Орлянська).
Шарашка - завод "Металовиробів" (М.Лібенсон).
Шосе - зупинка катера, що ходив на Миколаївку. Недалеко від цього місця знаходилося "чорне каміння".
Шоста сотня - місцевість перед Карнаухівкою.
Щури - район шостої сотні (В.Чорноморець).
Югославське містечко - недобудоване містечко в районі балки між Воскобійнею і 55-м блочком. І містечко на березі Блакитного озера.
Югославську будинки - будинки на вулиці Чиженка (колишня Матросова), збудовані спеціалістами з Югославії.
55 блочок - район міста 149 кілометра залізничної дороги. Походить від блокпосту N 55, що існував поблизу сучасного з.п. 149 км у часи російської імперії (І.Ступнік).
На верхньому фото з книжки "Гвинтівки і кулемети Австро-Угорщини, Болгарії, Німеччини, Туреччини" виданої в Петрограді 1917 року австро-угорський кулемет системи "Шварцлозе".
Add a comment
Зала Інженерного клубу. Верхнє фото.
Павільйон Дніпровського заводу на Всеросійській промисловій виставці у Нижньому Новгороді.1894.
Начальник прокатних відділень Дніпровського заводу Ян Болеховський з дружиною Олександрою та їх дітьми.
В. Кислянський, член Правління Південно-Російського Дніпровського Металургійного товариства (рос. ЮРДМО)
.
Add a comment 
Одним із прикладів радянської парадної фотокниги був альбом "Жены инженеров. Общественницы тяжелой промышленности", що вийшов у 1937 році накладом 5 тисяч екземплярів. На 204 сторінках розміщені світлини жінок-активісток різних регіонів СРСР. Багато знімків присвячено підприємствам важкої промисловості України. Я відібрав 12 фотографій присвячених дніпродзержинцям. Потрібно додати, що рух жінок-суспільниць зародився в 1936 році і був технологією державної політики щодо залучення домашніх господарок у громадське виробництво. Формально він почався з того, що нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе в одній зі своїх поїздок країною помітив, як дружина начальника Червоноуральської електростанції Суровцева висаджувала квіти біля входу на станцію. Орджонікідзе вирішив підтримати цю ініціативу в масштабах своєї галузі. У травні 1936 року в Дніпродзержинську, як тоді стало називатися місто Кам'янське, відбулася всесоюзна нарада дружин командирів важкої промисловості. На нараді Марія Манаєнкова, дружина директора Дніпровського металургійного заводу Йосипа Петровича Манаєнкова, отримала орден Трудового Червоного Прапора. Вона ж вручала Сталіну букет квітів у Москві на всесоюзному зльоті дружин командирів виробництва, що зображено на картині художника В.П.Єфанова "Незабутня зустріч".
Обкладинка видання
Оранжерея металургійного заводу ім. Дзержинського обслуговується виключно дружинами інженерів. Квітами, вирощеними в цій оранжереї, озеленяються всі куточки заводу.
Будинок відпочинку для дзержинців (завод ім. Дзержинського Дніпропетровської області). Малюнок художника Б.Ф.Рибченкова.
Дитячий садок для дітей робітників (завод ім. Дзержинського Дніпропетровської області). Малюнок художника Б.Ф.Рибченкова.
У Дніпродзержинському діловому клубі. Суспільниці керують іграми дітей.
І навіть улітку під час відпочинку не забувають суспільниці Дзержинки про те, що вільний час слід використовувати для підготовки та здавання норм готовності до праці та оборони.
Цими велосипедами преміював активних суспыльниць металургійного заводу ім. Дзержинського нарком товариш С. Орджонікідзе.
Активістки організують відпочинок робітників та робітниць у вихідний день. Заміська прогулянка дніпродзержинців.
Дніпродзержинці у вихідний день на Дніпрі.
Буфет для катающихся по Дніпру на човнах організували дружини дніпродзержинських інженерів.
Картина художника В.П.Єфанова "Незабутня зустріч".
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Add a comment
