Відразу після звільнення Карнаухівки загиблих радянських воїнів поховали в центрі села у братській могилі, на якій в 1944 році був поставлений перший деревяний обеліск. 

 Пізніше був установлений стандартний радянський пам'ятник - солдат з автоматом скорботно схилив голову над могилою полеглих товаришів. Під переліком безсмертних імен викарбовані слова клятви: "Спіть, герої! Батьківщина вас не забуде! Мир збережемо!".

Змінювалося час, змінювалося поняття історичних подій і видозмінювався сам пам'ятник. У 1967 році він придбав інший вигляд. Навколо пам'ятника стояла огорожа з деревяного штахетника.  Потім її знесли.

В кінці 70-х років він став більш монументальним. Місцеві жителі називали улюблений старий пам'ятник "Альоша". Спереду пам'ятника висіла табличка з іменами похованих там людей. Таким він і стояв довгі роки. Колись на цьому місці був старий цвинтар. У 1954-1956 роках школярі разом з учителями посадили дерева. Розрісся парк. Дерева й досі шепотять свої листям, ніби розповідають про минулі літа.

В 1993 році до 50-річчя звільнення Карнаухівки від німецьких загарбників було вирішено поставити новий, сучасний пам'ятник, за рахунок небюджетних коштів Баглійського райвиконкому. Допомогли грошима і місцеві жителі. Його автором є дніпродзержинський скульптор Гарнік Хачатрян, член Спілки художників з 1984 року, лауреат конкурсу "Світоч Придніпров'я". 21 жовтня 1993 року пам'ятник був відкритий. Створений він у техніці кованої міді. Монумент з нахилом у правий бік символізує втомлений десант, який вибрався на берег і на ньому закріпився. Рішення автора досить вдале. Три фігури радянських солдатів, в повний зріст повні рішучості йти до кінця і загинути за праве діло. Їх ще називають приреченими смертниками. Пам'ятник освятив настоятель Варваринської церкви протоієрей отець Микола.

Сьогодні пам'ятник - головна визначна пам'ятка Карнаухівки, сюди в День Перемоги і День визволення міста покладають квіти ветерани, проходять мітинги-реквієми. 

Текст: Віктор КУЛЕНКО.

Чорно-білі фото надав В.Ольгашко.

В  перші дні тимчасової окупації фашистами нашого міста на вулиці Широкій розігралася трагедія. Розлючені упертим опoром групи червоноармійців, фашисти схопили більше 50 жителів вулиць Широкої, Жуковського та інших і поранених червоноармійців і розстріляли їх.

В дні святкування 25-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною тут відбулося урочисте відкриття пам'ятника. Сотні жителів Широкої та інших вулиць зійшлися на мітинг. Не впізнати місця, де ще недавно була скромна могилка. На устеленій декоративними плитками, обсадженій деревами площі у почесному караулі піонери шкіл №№ 24 та 25. На імпровізованій трибуні - ветерани війни, представники підприємств, міськкому та Заводського райкому партії, воєнкомату.

Мітинг відкрив секретар Заводського РК КП України С.А.Пеліхов.

Хвилиною мовчання вшанували присутні пам'ять жертв фашизму. Голова виконкому Заводської районної Ради депутатів трудящих В.І.Клюшник і відповідальний секретар міського відділення товариства охорони пам'ятників історії і культури К.І.Родіті знімають покривала з декоративної стели та могильної плити. На плиті напис: "Тут поховані мирні жителі м.Дніпродзержинська та воїни Радянської Армії, розстріляні німецько-фашистськими загарбниками у серпні 1941 року".

Мітинг триває. Виступає одна з очевидців трагедії, працівниця комбінату виробничих підприємств В.Л.Циганок:

- Цього не можна забути, не можна простити фашистам їх звірства. Нехай цей пам'ятник нагадує людям про тих, хто не схилив голови перед окупантами. Це місце буде для нас священним.

Робітник сортопрокатного цеху Дзержинки Григорій Шаповал від імені молоді запевнив, що його ровесники свято берегтимуть пам'ять полеглих, трудом зміцнюватимуть обороноспособність рідної Вітчизни.

Від ветеранів війни виступив капітан другого рангу у відставці К.Г.Родіті.

Мітинг закінчено. Звучить Державний Гімн Радянського Союзу. Представники підприємств і жителі покладають на могилу квіти. За кілька хвилин на площі виростає гора з живих квітів.

О.Андрієнко.

"Дзержинець" 13.05.1970.

Сегодня, 29 апреля, в левобережном лицее новых информационных технологий чествовали память Александра Какалюка.

Воздать почести днепродзержинцу, погибшему в зоне АТО, собрались учащиеся, педагоги и просто неравнодушные жители города.

Выпускник лицея НИТ 1993 года, старший лейтенант, командир взвода 25-й отдельной воздушно-десантной бригады Александр Какалюк, награжден орденом Богдана Хмельницкого III степени "за личное мужество и героизм, проявленные в защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины, верность военной присяге".

Мероприятие посетили мать героя Валентина Николаевна, сестры: Валентина и Татьяна, жена Ирина и сын Александр. На открытии мемориальной доски защитнику Украины также присутствовали бойцы 25-й воздушно-десантной бригады, начальник управления образования и науки горсовета Баштаненко Ольга Николаевна, директор лицея НИТ Сбоева Людмила Ивановна.

Символично, что в этот шел идет дождь, а значит сама природа скорбит. Когда говорили об Алесандре Какалюке, у многих из собравшихся на глаза наворачивались слезы. Он боролся за Украину, стоял на страже воли и независимости страны. Ради каждого из нас, нашей жизни, свободы и мира Александр отдал свую жизнь. Наш земляк сложил свою голову в расцвете сил, прикрывая своих сослуживцев, но о его подвиге будут помнить всегда.

Право открыть мемориальную доску предоставили побратимам Александра, десантникам 25-й бригады.

Присутствующие склонили головы перед светлой памятью Александра Какалюка, всех погибших днепродзержинцев и всех украинцев, которые пали в бою за самостоятельность и независимость Украины. Память погибших почтили минутой молчания.

Мероприятие завершилось исполнением украинского гимна.

Источник: http://www.5692.com.uа   

На восточной мачте освещения стадиона "Победа" можно увидеть профиль Владимира Ильича Ленина. "В 1970 году, в канун столетия вождя мирового пролетариата, рабочие Приднепровского управление строительства (ПУС) установили из металла профиль Ленина. Руководил работами Николай Ардабьевский. По контуру изображения установлены лампочки, которые раньше его освещали", - рассказывает бывший начальник второго отдела ПХЗ Иван Григорьевич Галенко.

Текст: Виктор Куленко.